Шкала Бофорда

Шкала для наближеної оцінки сили (швидкості) вітру, створена в 1805 британським адміралом і гідрографом Френсісом Бофортом. Сила вітру за шкалою Бофорта визначається за його дією на оточуючі предмети і вимірюється в балах (від 0 до 17 балів). Нижче наводиться шкала Бофорта, прийнята за Міжнародною угодою 1946 (швидкість вітру дається для висоти 10 м над поверхнею суші).

Бали Бофорта	м/сек	Характеристика	Дія вітру
		Штиль	Повна відсутність вітру. Дим піднімається прямовисно
	0,9	Тихий	Дим піднімається не зовсім прямовисно
	2,4	Легкий	Рух повітря відчувається обличчям. Шелестить листя
	4,4	Слабкий	Тріпоче листя, хитаються дрібні гілки. Майорять прапори
	6,7	Помірний	Хитаються тонкі гілки дерев. Вітер піднімає пил та шматки паперу
	9,3	Свіжий	Хитаються великі гілки. На воді з'являються хвилі
	12,3	Сильний	Хитаються великі гілки
	15,6	Міцний	Хитаються невеликі стовбури дерев На морі здіймаються хвилі, що піняться
	18,9	Дуже міцний	Ламаються гілки дерев. і важко йти проти вітру
	22,6	Шторм	Невеликі руйнування. Зриває черепицю, руйнує димарі
	26,4	Сильний шторм	Значні руйнування. Дерева вириваються з корінням
	30,5	Жорстокий шторм	Великі руйнування
	34,8	Ураган	Призводить до спустошень
	39,2
14 15	43,8 48,6
	53,5
	58,6

3. Іригаційна ерозія.

Руйнування земель на схилах зрошувальними водами при засто­суванні дощування, а також при зрошенні по борознах та чеках називається іригаційною ерозією. При дощуванні переважно має місце площинна ерозія, а при поливанні по борознах чи напус­ком по смугах — і лінійна, і площинна ерозія.

Іригаційна ерозія стара, як світ. У Середній Азії та Півден­ному Казахстані вона руйнує грунти вже не одне тисячоліття. За даними X. М. Махсудова (1951), у цьому регіоні вже налічують понад 1 млн га еродованих зрошувальних земель.

Зрошення в цій зоні з давніх часів проводили по борознах та напуском. Іригаційна ерозія виявлялась через підвищення ви­трат на зрошення і у разі скидання значного обсягу зрошуваль­них вод. На схилах вода розмивала зрошувальні канали та поливні борозни, а продукти розмиву надходили до скидної мережі, за­мулюючи знижені елементи рельєфу.

Під впливом іригаційного змиву в профілі зрошуваних грун­тів зменшується глибина гумусового горизонту, втрачаються елементи живлення рослин, різко знижуються запаси продуктив­ної вологи та поживних елементів, погіршуються водно-фізичні, агрохімічні та біологічні властивості грунту (Махсудов, 1981).

Найважливішими показниками попередження іригаційного змиву є поздовжній нахил та довжина поливних борозен. С. Ісаков (1977) на темно-каштанових грунтах Киргизії при уклоні борозен 0,06 і струмені швидкістю 0,23 л/с у створах бо­розен завдовжки 30 і 60 м встановив обсяг винесення маси Грунту за сезон відповідно 92,3 та 46,9 т/га, при уклоні 0,03 за інших однакових умов — відповідно 39,1 та 11,7 т/га.

Отже, іригація супроводжується такими негативними яви­щами, як іригаційна ерозія, підтоплення, засолення, осолонцю­вання, агрофізична деградація ґрунтів. Крім того, вона потребує значних капіталовкладень. Тому там, де є можливість, слід шу­кати альтернативу зрошенню. Такою альтернативою в степовій зоні можуть бути заходи "сухого" землеробства.

4. Пасовищна ерозія.

Розбивання дернини і руйнування грунту худобою одні вчені (в зоні інтенсивного прояву водної ерозії) відносять до водної еро­зії, інші (в зоні значної вітрової ерозії) — до дефляції. Але виби­вання дернини можна віднести і до окремого (самостійного) чинника деградації грунтів — пасовищної ерозії. Цей різновид ерозії має свої закономірності розвитку. Разом з тим він здатний дуже підсилюватися водною чи вітровою ерозією.

Під час випасання худоби на схилових землях тварини но­гами розбивають дернину і зміщують частину ґрунту вниз по схилу. Внаслідок цього на схилах утворюються худобопрогінні стежки, мікротераси, позбуті рослинності. Дернина трав має ви­соку ґрунтозахисну ефективність, тому її знищення різко змен­шує протиерозійну захищеність схилів. На них швидко розви­ваються водориїни та яри. Пасовища різко знижують свою про­дуктивність, забезпечуючи лише 2—5 ц/га сіна низької якості.

А. П. Пожарська (1950) зазначала, що на пасовищних схилах через надмірний і безсистемний випас худоби степове угрупо­вання трав з типчаково-ковилового поступово перетворюється на дуже збіднене за видовим складом типчакове. Зникають деякі види бобових і злакових цінних пасовищних рослин, і навіть типчак зменшується в рості на 5—8 см. Зберігаються лише неїс­тівні чи отруйні види трав, наприклад молочай, полин австрій­ський, які нерідко складають основу рослинності таких витоп­таних схилів.

Під ударами ніг коней руйнуються водотривкі агрегати, ущіль­нюється ґрунт, підсилюється стік, погіршується забезпеченість рослин вологою. Погіршення грунту відбувається паралельно з його переміщенням по схилу разом з рослинами, що на ньому ростуть. Таке механічне переміщення є визначальним чинником роз­витку пасовищної ерозії. Потоки води, що надходять на такі схили з ділянок полів, розміщених вище, перетворюють пасовища на пус­телі та яри. Сприяє цьому і вітрова ерозія. Особливу небезпеку приховують у собі витоптані прогонами худоби перепади тимчасо­вих водних потоків. Слід від копита глибиною 5—10 см збільшує швидкість потоку з 0,1—0,2 до 1—1,4 м/с. Найбільш вибитими є худобопрогони, а також ділянки пасовищ, що прилягають до ферм, населених пунктів. Одноразовий прогін 1000 овець розпорошує поверхню грунту на таку глибину (Михайлов, 1959):

Отже, пасовищна ерозія, підсилена водною та вітровою ерозією, здатна перетворити природні кормові угіддя на схи­лах у пасовищний збій, вигони з надзвичайно низькою про­дуктивністю. Поверхня схилів стає зруйнованою водориїнами та ярами. Такі угіддя потребують докорінної меліорації, ремон­ту земель.

На гірських схилах внаслідок пасовищної ерозії землі ціл­ком втрачають дрібнозем, перетворюючись на кам'янисті пус­телі. У байрачних лісах пасовищна ерозія призводить до ви­бивання дернини, підсилення водної ерозії, утворення водориїн та ярів.

Дата добавления: 2014-01-07