Шкала Бофорда. Руйнування грунту під дією вітру носить назву вітрової ерозії — дефляції — пилових або чорних бур

3. Іригаційна ерозія.

4. Пасовищна ерозія.

1. Загальні поняття

Руйнування грунту під дією вітру носить назву вітрової ерозії — дефляції — пилових або чорних бур. Саме розмаїття назв свід­чить про грізність стихійних сил природи.

Пилова буря взимку та навесні 1969 р. охопила степову та лісостепову зони України, увесь Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район Росії. Сотні мільйонів тонн чорноземного ґрунту було піднято в повітря, перенесено на великі відстані. Чорноземний пил випав грязевими дощами в Скандинавії, Захід­ній Європі, Великій Британії. Сила вітру досягала 43—50 м/с. Вітер виривав з корінням дерева, перевертав і котив по полю машини, автобуси. Хмари пилу закрили небо, і було темно. В зоні інтенсивної дії чорної бурі грунт було видуто на 5—15 см. Посіви озимих на мільйонах гектарів загинули від видування, були занесені дрібноземом. Лісосмуги, вкрившись пилом, пере­творились на земляні вали висотою 3—3,5 м. У насе­лених пунктах наноси досягали дахів будинків. Пил пробивався всередину будівель, квартир, шугав у повітрі, покриваючи все на своєму шляху; робив неможливими навіть хірургічні операції.

Подібні грізні бурі — явище не часте, спостерігати їх можна один раз у 10—20 років, і пов'язані вони з періодами найвищої активності випромінювання Сонця. Менш сильні пилові бурі спостерігаються в степовій зоні один раз на 3—4 роки.

Поряд з інтенсивною вітровою ерозією проявляється і нор­мальна, або місцева, вітрова ерозія. Місцева вітрова ерозія діє повільно; вона не призводить до значних руйнувань, а втрати від неї компенсуються процесом ґрунтоутворення.

Інтенсивної вітрової ерозії насамперед зазнають рівнинні території, не захищені полезахисними лісосмугами, грунтозахис­ною агротехнікою, а також вітроударні схили. Найбільше ґрунту видувається на полях, не захищених рослинністю та її відмерли­ми рештками, а також зайнятих зябом чи погано розкущеними озимими. Влітку вітрова ерозія може проявлятися на парових полях.

Небезпека від вітрової ерозії буває не лише для ґрунту, а й для посівів. Особливо часто пошкоджуються вразливі весняні сходи буряків, соняшника, кукурудзи. Вдаряючись з великою силою об поверхню рослин, піщинки пошкоджують їх. Під час пилових бур відносна вологість повітря падає до 10—20 %. Рос­лини висихають, втрачають тургор, в'януть і повністю гинуть. З цієї причини в окремі роки цукрові буряки пересівають на сот­нях тисяч гектарів.

Посіви пошкоджуються і гинуть також внаслідок здування грунту та оголення вузлів кущення та кореневих систем. Нерід­ко рослина, що погано вкорінилась, видувається разом з грун­том. Найнезахищенішими від видування та пошкоджень є посі­ви на повітряних вітроударних схилах і вузьких вододілах.

Там, де сила вітру послаблюється, відбувається відкладання видутого ґрунту. Такими місцями можуть бути окремі ділянки полів з добре розвинутим наметом озимих культур, багаторічних трав; завітряні схили, береги улоговин, балок, ярів та рік. Засиплення посівів призводить до зниження врожаю та його загибелі. Бувають випадки, особливо в південних степах, коли видутий дрібнозем відкладається у вигляді шлейфів на дорогах і галяви­нах лісових насаджень. Найчастіше інтенсивна вітрова ерозія спостерігається в квітні — на початку травня. Але в окремі роки вона буває і взимку, якщо мають місце сильні вітри та накопи­чились недостатні запаси вологи в ґрунті. Наприклад, у 1960 і 1969 рр. сильні пилові бурі були в січні—лютому. Разом зі сні­гом з незахищеного зябу здувалась значна кількість грунту.

Багаторазові прояви вітрової ерозії знижують родючість ґрунтів, а при їх легкому гранулометричному складі призводять до повного знесення родючого шару та утворення малопродук­тивних сильно еродованих земель.

Дата добавления: 2014-01-07