Розглянемо стратегії для вирішення конфлікту діяльності, конфлікту поведінки, вчинку, конфлікту взаємин

План

Лекція №_

Тема: Педагогічна суперечка в дискурсі навчального заняття

Мета: освітня: навчити майбутніх педагогів з’ясовувати причини конфліктів і вдало їх вирішувати, дотримуючись стратегій педагогічної взаємодії у конфліктах та конфліктних ситуаціях;

розвиваюча: розвивати вміння бути гнучким під час встановлення взаємодії з учнями, вміння миттєво реагувати і приймати нестандартні рішення, вміння вдало обирати тактику поведінки, встановлювати зворотний зв’язок, впливати на учнів та ставити перед ними коректні вимоги;

виховна: виховувати конформність і вміння спілкуватися з людьми

1. Конфлікт. Види конфліктів

2. Причини конфліктів

3. Типові конфліктогенні ситуації в школі. Типи потенційних конфліктних ситуацій. Стратегії їх вирішення.

4. Негативні та позитивні функції конфліктів

5. Стратегії педагогічної взаємодії у конфліктах та конфліктних ситуаціях

6. Попередження і створення конфлікту.

Рекомендована література:

1. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: навчальний посібник для вчителів, аспірантів, студентів середніх та вищих навчальних закладів. - К.: Українсько- фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 302 с.

2. Кукушин В.С. Введение в педагогическую деятельность: Учебное пособие. - Ростов н/Д: Издательский центр “МарТ”, 2002. - С. 184-185.

3. Методики психодиагностики в спорте / Под ред. Марищува В.Л. и др. - М.: Просвещение, 1990. - С. 116-118.

4. Мільто Л.О. Методика розв’язання педагогічних задач: навчальний посібник. - Х.: Ранок-НТ, 2004. - С. 129-133.

5. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред.. І.А.Зязюна. - К.: Вища школа, 2004. – 165 с.

6. Синиця І.О. Педагогічний такт і майстерність учителя. - К.: Рад. шк.., 1981. - С. 282-286.

7. Федорчук В.В. Основи педагогічної майстерності. — Камянець - Подільський: 2008. - 140 с.

8. Якубовська О.М., Гапійчук І.М. Основи дидактичної емоційної взаємодії. Навчально-методичний посібник до спецкурсу. - Вінниця: Велес, 2001. - 108с.

9. Волкова Н.П. Педагогіка [Посібник]/ К.: Академія, 2001

Дотримання педагогічного такту, вміння вдало обирати тактику поведінки, встановлювати зворотний зв’язок, впливати на учнів та ставити перед ними коректні вимоги, на жаль, не гарантує того, що в процесі взаємодії зі школярами у педагога не виникатимуть конфліктні ситуації.

1. Конфлікт. Види конфліктів

Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремого індивіда, у міжособистісних відносинах або взаємодіях індивідів чи груп людей, пов’язане з гострими негативними емоційними переживаннями.

Конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення) - це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, точок зору, поглядів тощо.

Залежно від головних ознак конфлікти класифікують:

1) За характером взаємодії: міжособистісні, міжгрупові, міжнаціональні, міждержавні, міжстатеві, внутрішньоособистісні.

2) За ознаками вияву: відкриті (лежать на поверхні), приховані (їх можна визначити лише за непрямими ознаками).

3) За типом вирішення: прості (швидко вирішувані), складні (для їх вирішення потрібний тривалий час).

4) За змістом: реалістичні (мають реальне підґрунтя для виникнення), нереалістичні (не мають реальної бази для виникнення, відбуваються на рівні емоційних виявів).

5) За кінцевим результатом: продуктивні («корисні» — допомагають розкрити і змінити нездорові взаємовідносини, вирішити протиріччя), непродуктивні («шкідливі» — не дають нікому користі).

6) Залежно від напрямів комунікацій: «горизонтальні» (конфлікти між рядовими членами колективу), «вертикальні» (конфлікти між підлеглими і керівником), «вертикальні» конфлікти згори донизу (конфлікти між керівниками і підлеглими).

7) За кількістю осіб, які беруть участь у протиборстві: діадичні (парні), в яких діють дві людини (керівник — виконавець, два працівники); локальні, що охоплюють невелику кількість членів колективу; загальні конфлікти, в які втягнуті майже усі члени колективу, і міжгрупові.

8) На етапі виникнення конфлікти бувають: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні.

9) Під час їх розвитку — короткочасні, тривалі, затяжні.

10) На етапі усунення — керовані, погано керовані, некеровані.

11) Щодо результативності конфлікти можуть бути мобілізуючими чи дезорганізуючими у колективі.

12) З етичної точки зору — соціально прийнятними і неприйнятними.

Насамперед слід з’ясувати причини виникнення конфліктних ситуацій у педагогічній діяльності. Школярі усі різні, і потребують - хтось більше уваги, піклування, а до когось слід застосовувати більш жорсткі вимоги. Тому педагогу важливо вміти бути гнучким під час встановлення взаємодії з учнями, що йому не завжди вдається. Ще однією причиною виникнення педагогічних конфліктів є різниця соціальних статусів учителя й учня. Якщо педагог орієнтується тільки на виконання школярем своєї соціальної ролі, не враховує змін у його поведінці і вчинках, а сам постійно наголошує на перевагах власного соціального статусу, то це теж призводить до порушення стосунків між ними.

Складність становить і публічний характер педагогічної діяльності: тобто встановлення взаємин відбувається прилюдно. Діти, звичайно, очікують мудрих рішень від педагога. Якщо ці очікування справджуються, то це сприймається учнями як природне явище, якщо ж ні - авторитет вчителя падає. У процесі публічної взаємодії педагог часто втрачає здатність діяти творчо, боїться йти на ризик, інколи йому просто не вистачає часу на розмірковування. А якщо врахувати ще й нервове напруження у гострій ситуації, то годі чекати мудрих рішень.

2. Причини конфліктів

Загалом причинами конфліктів у педагогічній діяльності можуть бути:

- мала можливість вчителя прогнозувати на уроці поведінку учнів, несподіваність їхніх вчинків часто порушує запланований хід уроку, викликає у педагога роздратування і прагнення будь-що усунути ”перешкоди”;

- свідками ситуації стають інші учні, тому вчитель прагне будь-що зберегти свій соціальний статус і тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної. Вчитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «Що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

- учитель, як правило, оцінює не окремий вчинок школяра, а його особистість («роззява», «дурень», «нахаба»); така оцінка часто визначає ставлення до учнів інших вчителів та однолітків;

- оцінка учня нерідко будується на суб’єктивному сприйманні його вчинку і недостатній інформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в сім’ї і т.п.;

- важливе значення має характер стосунків, які склалися між вчителем і окремими дітьми;

- нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об'єктивність вимог до учнів. Особливо небезпечні їх недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет;

- брак педагогічних здібностей;

- нестандартна поведінка учнів.

- Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», «Таких, як ти, і у в'язницю не беруть» тощо), загрозливих оборотів у якості попереджень («Дивіться ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...»). Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.

3. Типові конфліктогенні ситуації в школі. Типи потенційних конфліктних ситуацій. Стратегії їх вирішення.

Зважаючи на специфіку педагогічної діяльності, виділяють типові конфліктогенні ситуації в школі:

1) встановлення першого контакту з класом;

2) ситуації та конфлікти з учнями початкових класів:

- недостатня саморегуляція дітьми своїх емоцій, неврівноваженість нервової системи;

- труднощі адаптації дітей до школи;

- нерозуміння дорослими дитячої психіки (дитина хоче гратися з вчителем, допомогти йому і т.п.);

3) перехід учнів у середню школу (контакт з різними вчителями);

4) ситуації й конфлікти з підлітками:

- небажання вчителя визнавати зміну вікового статусу учня і його прагнення самовиразитися;

- “важкі”, невстигаючі діти;

- пустощі від надлишку невитраченої енергії;

- чутливість учнів до власного зовнішнього вигляду та його оцінок іншими;

- діти з неблагополучних сімей;

5) особливості конфліктів з учнями старших класів:

- прагнення до особистої неповторності та оригінальності;

- ставлення до них, як до підлітків;

- образа їхньої гідності викликає захисну реакцію.

Конфлікти у школі поділяють на прості та складні.

Прості вирішуються вчителем без зустрічної протидії учнів за допомогою організації їх поведінки у школі (зупинення бійки, сварки між учнями тощо). Серед складних педагогічних конфліктів розрізняють конфлікти діяльності, конфлікти поведінки, конфлікти взаємин.

В загальному, потенційні конфліктні ситуації можна поділити на такі типи:

1) ситуації та конфлікти діяльності, які виникають з приводу виконання учнем навчальних завдань, успішності, позанавчальної діяльності. Вчитель висловлює незадоволення, учні вступають у суперечку або демонструють образу;

2) ситуації та конфлікти поведінки, тобто, вчинки, які виникають з приводу порушення учнем правил поведінки в школі (частіше на уроках) і поза школою. Вчитель висловлює незадоволення порушенням поведінки, не пов'язаної безпосередньо з навчальною діяльністю. Найчастіше це грубощі учнів педагогам, агресивна поведінка з однокласниками, пустощі, що проявляються як протест проти низької оцінки.

3) ситуації та конфлікти відносин, які виникають у сфері емоційно- особистісних відносин педагога та дітей, у сфері їхнього спілкування в процесі навчальної діяльності. Постають на ґрунті недоброзичливих стосунків як наслідок постійних попередніх конфліктів діяльності або поведінки, вчинків. Створюють взаємно упереджене сприйняття вчителем і учнем.

Конфлікти діяльності. Ймовірні варіанти педагогічної тактики:

— відстрочення виконання педагогічної вимоги, коли педагог не наполягає на негайному виконанні його розпорядження і висловлює впевненість у тому, що учень і сам зрозуміє його необхідність. Замість погроз і образ застосовують віру в розсудливість учня;

— компроміс виявляється або в послабленні вимоги, дозволі на її часткове виконання, або невиконанні її за певних умов;

— поступка. Обумовлюють тим, що вчитель ніби погоджується з аргументами учня або розуміє його почуття і скасовує своє рішення, не висуваючи ніяких умов, висловлюючи віру в його поведінку в майбутньому.

Конфлікти поведінки, вчинку. Вирішують складніше, бо в них втягуються здебільшого «важкі» учні. Найважливішим при цьому є уникнення стереотипів, перебільшень, негативних узагальнень. Учні сприймають негативні зауваження як вияв недоброзичливості з боку вчителів та відповідають грубощами, пустощами, підтримуючи тим самим стан конфлікту.

Порушення поведінки піддаються корекції через усунення їх причин, наприклад, незадоволення учня своїм статусом у класі, знервованістю внаслідок несприятливих сімейних обставин тощо.

Діти з важкими рисами характеру (збудливістю, образливістю, надмірним потягом до самоствердження, потребують збільшеної уваги до себе. Тому демонстрація вчителем миролюбних намірів є ефективним засобом погашення конфлікту.

Конфлікти взаємин. Найважчі щодо їх усунення через вияв упередженості, ворожнечі. Ці почуття заважають і учневі, і педагогові бути привітними та приязними, без чого важко поліпшити стосунки. Виправлення їх є найважчим випробуванням професіоналізму педагога, оскільки він повинен стати вище почуттів образи, неприязні та показати учневі культуру, шляхетність у стосунках. Переломним моментом при цьому може стати розмова з учнем, в якій учитель відверто визнає свої помилки чи упередженість до нього, вибачається, пропонує забути образи. Далі потрібно зміцнити нові стосунки посиленням співробітництва та дружнього спілкування.

«Я — звернення», в якому вчитель використовує форму не вимогиабо зауваження («Не розмовляй!», «Припини витівки!»), а у м'якій манері висловлює власні враження та побажання, пов'язані з небажаною поведінкою учня («Мені б не хотілося, щоб ти розмовляв», «Твоя поведінка мене занепокоює»). Хоча, на перший погляд, може здаватися, що між зауваженням і «Я — зверненням» відсутня відмінність, проте вона досить істотна. Враження вчителя є начебто його власною справою, яка безпосередньо не стосується вихованця, що сприяє позитивному сприйняттю ним слів учителя. Застосовується певна маніпуляція, обхідний маневр, що є у подібних випадках педагогічно доцільним і корисним.

«Ми — підхід» — прийом, за допомогою якого вчитель представляє проблему учня як спільну, начебто підключається до неї. Замість «Не розмовляй» він говорить: «Давай спробуємо не розмовляти», замість «Тобі треба замислитися над своєю поведінкою» — «Нам треба поміркувати, як можна поводити себе краще». Це створює в учня враження спільності, а не розмежування з учителем.

Чотириступенева формула прохання. Її складові : я бачу..., я відчуваю..., я потребую..., я хотів би... «Я бачу, що ти недостатньо старанно готуєш уроки; я відчуваю тривогу за твої результати; мені потрібна більша впевненість у тому, що в тебе все буде гаразд; я хотів би попросити тебе приділяти урокам більше уваги». Така форма створює більш переконливе обґрунтування вимоги вчителя, ніж традиційне зауваження або вказівка.

Проблема спілкування з'являється у педагогів найчастіше у «гострих» випадках, коли учень та вчитель або обидва незадоволені чи роздратовані, як, наприклад, після кількох зауважень, зроблених учневі за порушення дисципліни. В таких ситуаціях слід дотримуватись правил:

— необхідно вдало вибрати час для розмови. Розмова «по гарячих слідах» приречена на невдачу, бо роздратованість — поганий союзник. Вчителю потрібно набратися терпіння і знайти час для розмови (гострота пройде, вихованець заспокоїться). Крім того, за цей час він сам зрозуміє помилковість власної поведінки;

— обрати вдале місце для розмови. Розмова з учнем на очах у групи (класу) викликає у нього бажання продемонструвати сміливість і незалежність. Невдалою для щирої розмови є присутність інших вчителів, які розпочинають висловлювати власні коментарі і претензії до дитини. Оптимальним варіантом для таких розмов є прогулянки, туристські походи, де забувається буденність, послаблюється щоденна стурбованість і знервованість.

Завдання: Проаналізуйте запропоновані конфліктні ситуації, відповідаючи на запитання:

- що стало причиною конфлікту?

- до якого типу можна віднести дану конфліктну ситуацію (конфлікт діяльності, поведінки чи відносин)?

- чи можна було запобігти конфлікту? якщо так, то як саме?

1. Урок математики в 4 класі. Біля дошки двоє хлопчиків виконують індивідуальні завдання. Одному з них, очевидно, важко дається робота: часто витирає написане, оглядається на дітей. Вчителька перевіряє виконання завдань учнями. Підходить до цього хлопчика і каже: “Ну от, завжди він так, цей Олег! Подивіться, нічого-то він не знає!” Олег спалахнув, зі злістю крикнув: “От і вчись сама!” - і вибіг з класу.

2. Молода вчителька працювала класним керівником. З дітьми, як їй здавалося, було повне взаєморозуміння. На запитання: “Як вона звикає до класу? ” - завжди відповідала, що в неї все добре. Одного разу прийшла до школи в піднесеному настрої, сказала, що в неї день народження. У такому настрої прийшла в клас, очікуючи, що діти помітять це. Вчителька почала урок, але коли почала писати на дошці, крейда заскрипіла - дошка була чимось натерта. У вчительки різко змінився настрій: “Хто це зробив?” Мовчання. “Невдячні! Я все робила для вас, часу не жаліла, а ви...” У клас були запрошені батьки, адміністрація, щоб з’ясувати, хто це зробив. Але діти мовчали. Тоді вчителька сказала, що в похід вони не підуть. Після цього клас став некерованим, а вчителька залишила школу.

3. На уроці вчителька зробила зауваження учневі, який не займався. Він не реагував, продовжував стріляти папірцями в учнів. Вчителька попросила його вийти з класу. Він грубо відповів і не вийшов. Вчителька припинила урок. Клас почав шуміти. Усі займалися своїми справами. Через 20 хвилин урок закінчився. Вчителька сказала, що увесь клас залишає після уроків. Всі зашуміли.

4. Хлопчики зранку почали вмовляти дівчаток втекти з двох останніх уроків, щоб подивитися по телевізору закінчення цікавого фільму. З четвертого уроку дівчата втекли, але троє з них повернулися, а хлопчики теж залишилися на уроках. Наступного дня класний керівник залишила всіх дівчат, які пішли з уроків, викликала їхніх батьків, почала соромити. Дівчата мовчали. Нарешті одна з них встала і сказала: “Скажіть, а що нам треба було зробити? Ми ж домовилися всі разом піти з уроків. Якби ми не пішли, це було би підлістю по відношенню до хлопців. Чи не так?” Дорослі не чекали такої відповіді. Взаєморозуміння досягнуто не було.

5. У 10 клас прийшла учениця з іншої школи. Дівчинка принципова, чесна, вчилася на “9”, “10”, “11”, крім німецької мови. З вчителькою німецької мови виник конфлікт, тому дівчинку виганяли з уроків і вона стала невстигаючою з німецької мови.

4. Негативні та позитивні функції конфліктів

Звичайно, найоптимальніший варіант розвитку педагогічної взаємодії - безконфліктний. Але уникнути суперечностей між учителем і учнями неможливо: вони існують об’єктивно і є рушійною силою розвитку. Виходячи з того, що конфлікт, як правило, супроводжується гострими негативними емоційними переживаннями, найчастіше говорять про його негативні (деструктивні) функції. До таких, зокрема, належать:

- порушення системи комунікацій та взаємовідносин між людьми;

- зниження групової єдності;

- перешкода для досягнення мети;

- підривання авторитету і позбавлення підтримки оточуючих;

- виникнення ефекту “снігового клубка” (коли кожен крок у конфлікті викликає появу нових конфліктів);

- виникнення ворожості;

- акцентування уваги більшою мірою на досягненні “перемоги” у конфлікті, ніж на розв’язанні проблеми;

- зниження ефективності виконання завдань і планів;

- поява почуття незадоволення та негативного емоційного стану.

Але аналіз лише негативних функцій конфлікту не висвітлює всебічно його суті. Тому в науковій літературі згадуються також позитивні функції конфліктів. А саме:

- роль “випускного клапану”, що дозволяє учасникам конфлікту звільнитися від негативних емоцій;

- сприяння осмисленню та обговоренню скарг, претензій, існуючих між людьми;

- виявлення різних точок зору на проблему;

- можливість виявити свої думки, що сприяє самореалізації та самоствердженню людей.

Отже, конфлікт характеризується, як правило, двома аспектами, двома полюсами. Як буде розгортатися конфліктна ситуація у кожному конкретному випадку залежить від того, наскільки вчитель усвідомлює значимість конфлікту у подоланні протиріч і наскільки він готовий до керівництва конфліктом.

При невмілому керівництві конфлікт може призвести до розриву стосунків, а при конструктивному розв’язанні - до позитивних змін у взаємовідносинах вчителя та учнів. Тому постає запитання: як педагогу будувати свою взаємодію з дітьми у конфліктній ситуації? Який найефективніший спосіб розв’язання педагогічного конфлікту?

5. Стратегії педагогічної взаємодії у конфліктах та конфліктних ситуаціях

Виділяють п’ять стратегій педагогічної взаємодії у конфліктах та

конфліктних ситуаціях.

1. Уникнення конфлікту. В такому випадку людина намагається не зважати на конфліктну ситуацію, відсунути пов’язану з нею проблему якомога далі, сподіваючись, що все владнається само по собі. Але така поведінка не знімає суперечностей, які з часом можуть загостритися. Уникати конфлікту можна, коли: проблема не дуже важлива; учитель розуміє слушність позиції іншої людини; немає достатньої інформації для розв’язання проблеми; напруженість дуже велика і потрібно зняти негативні емоції.

2. Конфронтація (суперництво) у конфлікті. Це активний, майже агресивний наступ, коли людина, прагнучи задовольнити власні інтереси, не зважає на інших. Така поведінка може використовуватися, коли: педагог впевнений, що правий і поліпшить ситуацію; обмеження дій одного з учнів сприятиме захисту іншого учня чи групи; у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування; треба прийняти нестандартне рішення.

3. Стратегія пристосування. У цьому випадку людина прагне взаємодіяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів. Корисна, коли: учителя не дуже хвилює результат; він прагне зберегти добрі стосунки з іншою людиною; впевнений, що інша людина має більшу рацію, або що для неї дуже важливий відповідний результат.

4. Компроміс. Це схильність не загострювати конфліктну ситуацію і частково поступатися своїми інтересами у конфлікті. Така стратегія є ефективною, коли: педагог прагне швидше розв’язати проблему; інші підходи до проблеми виявилися неефективними; потрібно зберегти стосунки.

5. Співробітництво. Це пошук взаємовигідних результатів і шляхів їх досягнення. Вчителю потрібно не лише самому прагнути до взаємодії, але й вчити цьому учнів, створювати умови для подолання їхнього невміння чи небажання взаємодіяти. Дана стратегія використовується, коли: розв’язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін; є необхідність встановити тривалі хороші стосунки; педагог має досить часу для розв’язання проблеми; обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату; особи мають однакові владу, сили і можливості, і тому можуть разом шукати шляхи розв’язання проблеми.

Таким чином, будь-який варіант ефективний лише у відповідних ситуаціях, тому вчитель повинен враховувати конкретні обставини під час вибору стратегії педагогічної взаємодії. Розв’язання конфлікту, вибір способу вирішення проблеми, необхідно починати з уважного аналізу ситуації - виявити обставини і причини, що призвели до загострення стосунків, продумати свою поведінку і дії школяра. Це допоможе вчителеві не лише знайти варіанти рішення, але й можливі шляхи попередження або погашення конфліктів. Аналізуючи ситуацію, основна увага повинна приділятися не вчинку, а особистості учня, пошуку шляхів налагодження взаємин з ним.

6. Попередження і створення конфлікту.

Оптимальний варіант розв’язання конфлікту, який потребує справжньої педагогічної майстерності, - це його попередження, відвернення, нестандартне вирішення педагогічної ситуації. Першим кроком тут може бути зняття психічного напруження. Способів є багато: прохання та вибачення, демонстрація симпатії, жарт, відволікання, переключення на інші об’ єкти чи види діяльності. Під час обговорення проблеми слід пам’ятати про правила активного слухання, намагатися зрозуміти іншу сторону, дати їй відчути, що її думки і почуття сприймаються як справжні, серйозні.

В окремих випадках для розв’язання конфлікту використовується посередник - третя, незалежна особа. У школі це найчастіше директор чи завуч. Але, на жаль, адміністративний вплив найчастіше не знімає суперечностей, тому конфлікт не розв’язується.

Використовуючи позитивну роль конфлікту у формуванні особистості, педагог може за необхідності спеціально створювати конфлікти. Створення конфлікту - це не штучне привнесення суперечностей, а стимулювання розвитку вже існуючої суперечності до її критичного стану. Приймаючи рішення про створення конфлікту, необхідно враховувати ряд умов: наявність суперечності, впевненість вчителя, що він матиме підтримку з боку учнів, висловлення протилежних думок обох сторін, володіння педагогом технологією розв’ язання конфлікту, вдалий вибір моменту для створення і розв’язання конфлікту.

Висновки.

Важливо пам’ятати про те, що зважаючи на вік та багатший життєвий досвід педагога, він несе більшу відповідальність за розв’язання конфлікту. Крім цього, поведінка вчителя у конфліктній ситуації теж має виховний вплив на школярів, оскільки педагог завжди є зразком для дітей. Професійна позиція зобов’язує вчителя взяти на себе ініціативу у розв’язанні конфлікту і зуміти на перше місце поставити інтереси учнівської особистості.

«Мозковий штурм»

1. Що таке конфлікт?

2. Назвіть основні види конфліктів.

3. Чому виникають конфлікти у педагогічній діяльності вчителя?

4. Охарактеризуйте основні типи потенційних конфліктних ситуацій у школі.

5. Які негативні функції конфліктів Ви знаєте?

6. Чи може конфлікт відігравати позитивну роль у стосунках між людьми? Якщо так, то як саме?

7. Дайте характеристику можливим стратегіям педагогічної взаємодії у конфлікті.

8. За якої стратегії взаємодії у конфлікті максимально реалізуються власні інтереси? Інтереси іншої сторони?

9. Яка із запропонованих стратегій взаємодії у конфлікті є, на Ваш погляд, найефективнішою?

10.Чи може педагог спеціально створювати конфлікти? Якщо так, то з якою метою?

А зараз кожен з вас матиме змогу перевірити, чи конфліктна ви особистість

І. Тест (Чи конфліктна ви особистість?)

На кожне запитання вибирайте одну відповідь.

Дата добавления: 2014-01-07