Історичні передумови виникнення банківської системи

Розділ 3. Банківська система Сполучених Штатів Америки

У ході історичного розвитку банківська система США зазнала значних трансформаційних змін.

Однією з основних причин для введення централізованого контролю за обігом монет та випуском банкнот в США став не тільки брак монет, який спостерігався після Війни за незалежність (1775-1781), але й необхідність створення першого монетного двору. Завдяки цим факторам новий Континентальний конгрес від імені Сполучених колоній (штатів) прийняв рішення про утворення Першого банку Сполучених Штатів (First Bank of United States), який заснував перший власний монетний двір (у Філадельфії) і санкціонував перший федеральний випуск срібних доларів та мідних центів за вагою іспанських срібних песо (хоча останній згодом протягом багатьох років не діяв, і у країні вільно було в обігу іспанське срібло).

Оскільки "батьки-засновники" Сполучених Штатів з недовірою відносилися до випуску фідуціарних (тобто таких, власна цінність яких менша вартості, що представляється ними) платіжних засобів, то вони спеціально внесли в 1787 році в Конституцію статтю, що забороняє штатам проведення розрахунків за операціями будь-яким іншим платіжним засобом, крім золотої і срібної монети.

На ранньому етапі американської історії, коли національна промисловість і "велике" підприємництво перебувало лише на стадії становлення, ще не було зведено багато великих міст, але побудовані залізниці і т. п., можна говорити швидше про існування реальної економічної необхідності в банках для залучення приватного капіталу. Держава в цих умовах була вимушена стати основним пайовиком Першого банку Сполучених Штатів, якому був виданий у 1791 році на 20-річний термін чартер (документ, який видавався в англомовних країнах, що поєднував функції банківської установи і ліцензії), та в подальшому не був відновлений.

Проте незабаром банки все-таки почали з'являтися, первинно в найрозвиненіших штатах.

Необхідно зазначити, що для Америки з самого початку було характерним неприйняття сильного впливу федеральних органів влади і відповідний захист індивідуальних прав штатів. Наслідком цього став розподіл влади між федеральним урядом і штатами, який тією або іншою мірою поставив банківську сферу під контроль обох гілок влади, хоча перші банки діяли в рамках ізольованих законодавчих систем різних штатів.

Звичною практикою було добиватися чартеру, придбання якого давало банку всі переваги обмеженої відповідальності (continental liability). І лише у небагатьох штатах допускалося створення банків без чартеру, які несли необмежену відповідальність. Як тільки виникала ймовірність того, що будь-яка приватна особа або не і інкорпорована асоціація бажають заснувати банк без чартеру, на їхньому шляху виникали численні перешкоди законодавчого характеру. Більшість східних штатів узяли на озброєння закони, подібні прийнятому в 1818 році в штаті Нью-Йорк, що передбачав дозвіл емісійного і депозитного бізнесу лише за наявності офіційного дозволу. Більшість виникаючих згодом західних штатів також підтримувала таку політику. Проте реальна дія цього закону змінювалася від штату до штату залежно від того, наскільки легко було отримати чартер.

Число банків стало особливо швидко зростати після ліквідації Першого банку Сполучених Штатів. У 1811 році їх уже налічувалося 88, а за три наступні роки було видано 120 нових чартерів на створення банків.

Коли в 1812 році почалася друга війна з Англією, що одержала назву Другої війни за незалежність, більшість цих банків була залучена в інтенсивне кредитування федерального уряду і штатів; неминуче пов'язана з цим надмірна емісія змусила приблизно три з кожних чотирьох банків звернутися в 1814 році до урядів своїх штатів за дозволом на припинення грошових виплат. Цікаво, що значна частина банкрутств у ці, а також подальші роки мала місце саме там, де створення нових банків було найбільш обмежене, а отже, уже існуючі знаходилися у привілейованому положенні. Так, у штаті Нью-Йорк на 26 банків число банкрутств становило 11, у Пенсільванії також на 26 банків - вже 19, і ця частка зростала у міру просування на південь і захід.

Надзвичайно серйозною проблемою протягом історії американського банківського бізнесу до утворення Федеральної резервної системи була саме відсутність налагодженої системи взаємного погашення (клірингу) банкнот різних банків. Оскільки банки штату звичайно не мали відділень в інших штатах, а у багатьох навіть не було і кореспондентів, то ніякої системи акумуляції банкнот з подальшою можливістю їх продажу не існувало. Цю функцію на початку, причому досить успішно, узяв на себе Перший банк Сполучених Штатів. Виходячи з вищезазначеного, стає зрозумілим створення у J81 б році Другого банку Сполучених Штатів (Second Bank of the United States). Цьому передувала гостра фінансова криза, що виникла в 1813 році у розпал війни, яка викликала загальну відміну платежів "дзвінкою монетою". Новий міністр фінансів Джеймс Даллас (James Dallas) запропонував заснувати новий центральний банк сполучених Штатів. Банк, заснований при капіталі в 35 млн доларів, почав функціонувати в 1817 році. У тому ж році поновилися "платежі дзвінкою монетою".

Початок нової політики у банківській системі США ознаменувався ухваленням штатом Нью-Йорк в 1838 році так званого Закону "Про вільний банківський режим" (Free-Banking Law), відповідно до якого емісійні права надавалися будь-якій особі або асоціації за умови депонування в офісі контролера (вищий фінансовий посадовець штату) цінних паперів певного вигляду на суму емісії. Для депонування могли бути використані будь-які цінні папери федерального уряду і штатів, затверджені контролером, до них відносили деякі види застав під нерухомість. Механізм був простий: у випадку, якщо банк виявлявся неплатоспроможним, офіс контролера реалізовував закладені цінні папери і погашав банкноти.

Першим результатом такої свободи став величезний наплив охочих негайно заснувати свій банк (понад 130). Приблизно половина з них дійсно відкрилася, і, у свою чергу, кожний другий з банків, що відкрився, протягом трьох найближчих років розорився.

Більшість із цих банків були засновані з однією емісійною метою, проте в 1848 році штат прийняв закон, що змусив їх також займатися депозитною і кредитною діяльністю.

В останній чверті XIX століття Сполучені Штати Америки залишалися єдиною серед економічно розвинених держав країною, де централізованої організації банківської системи не існувало. Банківська структура складалася з великої кількості дрібних незалежних банків, сфера діяльності яких обмежувалася незначною територією. Число банків до 1860 року досягло 3 000, в 1913 році їх було понад 20 000, близько 7 000 з них були емісійними національними банками, а інші діяли за законами своїх штатів і не мали права на емісію банкнот. Така банківська свобода "по-американськи" істотно відрізнялася від її європейського трактування. По-перше, американські банки були практично позбавлені будь-яких можливостей побудови системи відділень. Банк, відкритий в одному штаті, не мав можливості здійснення своїх операцій ні за його межами, ні через відкриття відділень в іншому штаті, ні будь-яким іншим способом. Щодо відкриття відділень усередині свого штату, то тут ситуація в різних штатах відрізнялася. Деякі штати, в основному південні, допускали створення банківських відділень, в інших - були прийняті закони, що забороняли їхнє створення. Після ухвалення національного закону про банківську діяльність право на відкриття відділень було збережено лише за тими банками, які ввійшли до складу національної банківської системи вже маючи свої відділення. Тому становище більшості банків, діючих поза великими містами, тією або іншою мірою наближалося до становища місцевих монополій.

Завершальний етап банківської реформи, який усе більше набирав сили, відбувся під час кризи 1907 року. Сподівання більшості зводилися до створення організації, здатної надати резервні засоби в умовах паніки. Симпатії уряду схилялися до організації центральної емісійної резервної установи, проте навіть після банківської кризи 1907 року опозиція федеральному централізму була ще досить сильною, що послужило основою для ухвалення Акта в 1908 році так званого Олдріча-Ріланда (Aldrich-Vreeland Act of 1908), яким дозволялося використання банками, як забезпечення додаткової емісії, будь-яких цінних паперів, крім облігацій, включаючи комерційні векселі. Проте за умови, щоб усі банки несли як індивідуальну, так і солідарну відповідальність за погашення цієї додаткової емісії.

Тим же законом була встановлена Національна комісія з грошового обігу (National Monetary Commission), покликана стежити за ходом процесу реформування, який спостерігався на той час, яка проіснувала чотири роки і провела поглиблене вивчення банківської системи не тільки Сполучених Штатів Америки, але й основних європейських країн. Опубліковані комісією матеріали сприяли створенню постійно діючої централізованої установи, яка б випускала паперові гроші на основі застави комерційних зобов'язань, діяла б як кредитор в останній інстанції і, крім того, контролювала б грошовий ринок через ставку відсотка й операції на відкритому ринку.

Усі наміри матеріалізувалися у створенні Федеральної резервної системи. За своєю структурою вона значно відрізнялася від центральних банків європейських країн. До її складу входили дванадцять регіональних федеральних резервних банків, за якими були закріплені певні федеральні резервні території. Усі національні банки повинні були в обов'язковому порядку вступити у ФРС. Цим банкам, діяльність яких координувалася Федеральною резервною радою, були передані функції емісії банкнот і зберігання резервів банків-членів ФРС, а також кредитна діяльність через повторне розміщення серед банків-членів ФРС своїх капіталів. 3.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура

Федеральна резервна система (далі - ФРС) була створена відповідно до Федерального резервного акта, що був прийнятий Конгресом у 1913 році для забезпечення більш безпечної і гнучкої банківської і грошово-кредитної системи. Після прийняття даний закон багато разів уточнювався і кінцеве становлення ФРС відбулося після прийняття у 1980 році Закону "Про дерегулювання депозитних установ і монетарний контроль".

З самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергове завдання співпало з напрямами національної економічної і фінансової політики. Зростання економіки, високий рівень зайнятості, стабільність купівельної спроможності долара і прийнятний баланс в операціях з іноземними державами були закріплені Конгресом у Законі "Про зайнятість" від 1946 року, а потім у Законі "Про повну зайнятість і збалансоване зростання" від 1978 року.

Федеральна резервна система робить свій внесок у досягнення нацією економічних і фінансових цілей, впливаючи на фінанси і кредит в економіці. Як центральний банк країни, ФРС на довгостроковій основі забезпечує зростання економіки в межах її можливостей, гарантуючи при цьому відповідну стабільність цін.

ФРС складається з трьох рівнів і включає в себе Раду керуючих, 12 федеральних резервних банків із 49-ма філіями, приблизно 3 000 банків-членів ФРС та банки-нечлени ФРС, які поділяються на ті, що входять у Федеральну корпорацію страхування депозитів (далі - ФКСД), та ті, чиї внески не застраховані у ФКСД. Схематично ФРС можна представити у вигляді схеми (рис. 3.1). Також до складу ФРС відносять Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку (ФКОВР) та федеральні консультативні ради (ФКР).

Рис. 3.1. Федеральна резервна система

Центром організації Федеральної резервної системи є Рада керуючих у Вашингтоні. Рада - вищий адміністративний орган управління ФРС. Основною функцією Ради є формування грошово-кредитної політики. Крім того, Рада регулює і контролює діяльність банківських установ та операцій Федеральних резервних банків. Рада також виконує функції у сфері національного платіжного механізму і федерального регулювання кредиту. Вона має повноваження у сфері грошово-кредитної політики, через ФКОВР визначає політику ФРС у сфері операцій з цінними паперами, змінює норми обов'язкових резервів, які банки-члени ФРС зберігають у федеральних резервних банках. Рада складається з 7 членів (вони також виконують обов'язки членів ФКОВР), які призначаються президентом і затверджуються Сенатом. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. Вони обираються з різних федеральних резервних округів. Не можна бути повторно призначеним після повного терміну роботи.

Голова і віце-голова Ради призначаються Президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи як членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом.

Федеральна резервна система - незалежна організація. Вона не може бути скасована за бажанням президента, конгрес також не може змінити ЇЇ роль і функції. Тривалі строки повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску. Члени Ради складають більшість у Комітеті з операцій на відкритому ринку, який керує операціями ФРС і загальним курсом фінансової та грошово-кредитної політики. У Комітеті Рада розглядає і затверджує діяльність федеральних резервних банків щодо дисконтування і видає ухвали з управління "дисконтним вікном" у цих банках. Рада може також використовувати резервні вимоги як інструмент грошово-кредитної політики за допомогою здійснення зміни деяких резервних норм депозитних установ у дозволених законом межах.

Рада виконує широку контролюючу функцію над операціями 12 федеральних резервних банків. Ця функція включає контроль за їх діяльністю з обслуговування депозитних установ, а також перевірку і контроль деяких банківських установ. Кожний банк зобов'язаний представити Раді свій бюджет для затвердження. Деякі статті витрат (наприклад, на будівництво або реконструкцію будівель банку, виплату заробітної плати президенту і першому віце-президенту) підлягають спеціальному затвердженню з боку Ради. Призначення президента і першого віце-президента кожного федерального резервного банку затверджує Рада.

Рада виконує контролюючу і регулюючу функцію щодо бан-ків-членів ФРС. банківських холдингових компаній, банківських об'єднань, міжнародних банківських структур у США, а також щодо зарубіжної діяльності банків-членів ФРС і діяльності філіалів іноземних банків у США. Рада встановлює ліміти використання кредитів для купівлі і продажу цінних паперів.

Рада виконує основні Федеральні закони, регулюючи діяльність з кредитування споживача (Закон про приватне кредитування, Закон про рівні кредитні можливості, Закон про відкриту інформацію по житлових іпотеках).

Рада надає Конгресу щорічну доповідь про її операції і двічі на рік - доповіді про стан економіки і дії Системи щодо зростання грошової маси і кредитів. Щомісячний Бюлетень ФРС публікує статистичні дані та іншу інформацію про діяльність системи. Рада оплачує витрати на виконання своїх обов'язків не з фондів, що виділяє Конгрес, а з сум стягнень з федеральних резервних банків. Щороку громадська аудиторська фірма ревізує фінансові звіти Ради. Дані звіту також підлягають ревізії з боку Головного бухгалтерсько-контрольного управління.

Провідний керівник відповідає за ефективне управління і контроль за роботою грошової і банківської системи країни. Широко визнано, що голова Ради - найвпливовіший керівник центрального банку у світі. Ефективність заходів Ради, які повинні відповідати інтересам держави і сприяти економічному добробуту, досягаються за допомогою певної техніки управління грошовою масою.

У формуванні основ банківської політики Раді керуючих допомагають два важливі органи. Один орган - Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку - складається із семи членів

Ради і п'яти президентів федеральних резервних банків, що не увійшли до Ради керуючих. Очолює ФКОВР голова Ради керуючих ФРС. Комітет визначає політику Федеральної резервної системи в області закупівель і продажу державних облігації на відкритому ринку. Ці операції є важливим способом впливу провідних кредитно-грошових установ на пропозицію грошей. Однак Федеральний комітет фактично не здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів. Він надсилає директиву до торговельного бюро федерального резервного банку Нью-Йорка, де керуючий внутрішніми операціями на відкритому ринку здійснює безпосередній нагляд за операціями з державними цінними паперами.

Ще одна системоутворююча ланка ФРС - консультативні ради: Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна рада складається з 12 провідних керівників комерційних банків, обраних по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Федеральна консультативна рада була створена згідно із законом про ФРС - це консультативний орган, він не має повноважень для формування політики, але проводить наради з Радою керуючих щодо економічних та банківських питань, дає рекомендації стосовно діяльності ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні щонайменше чотири рази нарік. '

Консультативна рада з питань стану споживачів була створена у 1976 році. Рада надає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів щодо використання споживчих кредитів тощо. Рада складається з 30-ти членів, які захищають інтереси клієнтів комерційних банків та кредиторів. Рада збирається для проведення засідань тричі на рік.

Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ була створена у 1980 році після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ. Рада надає інформацію Раді керуючих за результатами аналізу проблемних сторін діяльності ощадних інституцій. До ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичкових асоціацій та кредитних спілок. Засідання Ради проводиться чотири рази на рік.

Основні функції ФРС здійснюються через мережу дванадцяти Федеральних резервних банків. Кожний резервний банк має свою власну Раду, що складається з 9 директорів, які не є службовцями даного банку. За законом 3 директори класу А, що представляють банки-члени ФРС, 3 директори класу В, що представляють громадськість, обираються в кожному районі банками-членами ФРС. Крім того, Рада керуючих призначає трьох директорів класу С, які представляють громадськість.

Директори кожного резервного банку здійснюють контроль над операціями свого банку (при остаточному контролі Ради керуючих). ФРБ отримують прибуток в основному від відсотків з внесків Системи в цінні папери і меншою мірою з прибутків від відсотків за наявну валюту, а також від відсотків за позиками, депозитними вкладами.

Отже, дванадцять федеральних резервних банків є:

а) центральними банками;

б) квазісуспільними банками;

в) банками банків.

Це відображає географічні масштаби, економічну різноманітність і наявність великої кількості комерційних банків у цій країні. Через центральні банки здійснюються основні політичні та економічні директиви. Для ефективного виконання основних впроваджень Ради керуючих в кожному з 12 федеральних резервних округів, які були створені згідно із законом 1913 року, є свій федеральний резервний банк - у Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго, Сент-Луїсі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Далласі, Сан-Франциско. Існують також 25 відділень цих банків. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Федеральні резервні банки емітують нові грошові знаки, вилучають зношені гроші з обігу, здійснюють кліринг чеків, оцінюють заявки щодо злиття банків, керують і надають дисконтні кредити банкам у своїх округах, залучаються до здійснення монетарної політики.

Дванадцять федеральних резервних банків є квазісуспільними. Вони відображають симбіоз приватної власності і суспільного контролю. їх власниками є комерційні банки відповідного округу. Для вступу до Федеральної резервної системи комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі федерального резервного банку свого району. Однак принципи політики, що проводиться федеральними резервними банками, встановлюються державним органом - Радою керуючих. Центральні банки американської економіки знаходяться у приватній власності, але управляються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а слідують політиці, яка з погляду Ради керуючих покращує стан економіки в цілому.

3.3. Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи

Основні функції ФРС подібні до функцій, що їх виконують центральні банки інших країн, але даній системі притаманні певні особливості. ФРС відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи і допомогу фінансовим органам - Міністерству фінансів США, Державній скарбниці - у виконанні деяких їхніх обов'язків. Крім того, ФРС бере участь у підтримці та регулюванні платіжної системи країни і безперервно спрямовує зусилля на підвищення її ефективності та надійності. Останніми роками Конгрес розширив обов'язки ФРС, прийнявши кілька нових законів, спрямованих на захист споживачів під час їхніх операцій з банками та іншими фінансовими інститутами, а також на сприяння регіональному розвитку та реінвестуванню.

Економічні цілі держави взаємопов'язані між собою у довгостроковому періоді. Наприклад, стабільний рівень цін забезпечує сприятливе середовище для підтримання економічного зростання, збереження високого рівня зайнятості та балансу міжнародних розрахунків. Оскільки зростання грошової маси та рівень цін тісно пов'язані у довгостроковому періоді, ФРС є відповідальною за пропозицію грошей у державі, а її політика зосереджена на стабільності цін у тривалому періоді. ФРС здатна швидко реагувати на розвиток подій, що становлять загрозу для досягнення певних економічних цілей. Як банкір і фінансовий агент Міністерства фінансів, ФРС надає громадянам ряд послуг з боку держави, насамперед через депозитні установи.

Банкір уряду. Резервні банки забезпечують Міністерство фінансів поточними рахунками. Коли держава здійснює платежі за допомогою чеків чи електронної мережі з окремими організаціями, ці гроші, як правило, виплачуються або надходять на рахунки в банки чи подібні установи. Практично миттєво у разі електронних платежів чи незабаром після оплати чеками платіж проходить через резервний банк, який знімає відповідну суму з рахунку. Міністерство фінансів, як правило, зберігає податкові надходження на депозитах у комерційних банках, поки ці рахунки є необхідними для здійснення платежів, після чого вони переводяться у резервний банк.

Фінансовий агент держави. Резервні банки продають, переводять та викуповують державні цінні папери, виплачують за ними відсотки і багатьма іншими способами допомагають Міністерству фінансів та іншим федеральним органам у їх діяльності, що пов'язана з цінними паперами. Частина видатків резервних банків, зумовлених виконанням ними функцій фінансових органів, покривається Міністерством фінансів та федеральними органами.

Щороку федеральний бюджетний дефіцит повинен фінансуватися продажем державних цінних паперів. Також нові державні цінні папери повинні продаватися для погашення поточних платежів державного боргу.

Емісія грошей. У федеральних резервних банків є функція, яку виконують усі центральні банки та яку не виконують комерційні банки й ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх випускати в обіг банкноти Федерального резервного банку, які утворюють пропозицію паперових грошей в економіці.

Резервні банки становлять основну частину структури, за допомогою якої більшість готівки вводиться в обіг або вилучається з нього. Коли з'являється необхідність у більшій масі готівки, депозитні установи скорочують свої рахунки в резервних банках в обмін на додаткову її кількість. Аналогічно, коли зростає потік готівки в депозитні установи, вони повертають надлишок її в резервні банки, що кредитують їхні рахунки. Кредитуючи державні рахунки, резервні банки придбавають нові паперові банкноти та монети у Міністерства фінансів для заміни зіпсованих банкнот і монет.

Практично всі номінали векселів в обігу сьогодні є банкнотами ФРС. Ці банкноти є зобов'язаннями 12 резервних банків і 100-відсотково забезпечені державними цінними паперами, золотими сертифікатами або іншими спеціальними активами. Надійні, дієві та ефективні засоби здійснення та проходження платежів дуже важливі в сучасній економіці. Для забезпечення вказаних бажаних характеристик системи платежів ФРС пропонує певні види платних послуг усім депозитним установам. Серед них - розрахунки чеками та електронні платежі.

Обробка чеків. ФРС керує в масштабах країни кліринговим механізмом для чеків, переказних векселів та ін. Депозитні установи пересилають чеки та векселі в резервні банки, а ті, у свою чергу, спрямовують їх у відповідні місця для інкасо. Розрахунки завершуються внесенням записів на рахунки, які депозитні установи зберігають у резервних банках.

Послуги щодо здійснення електронних платежів. ФРС забезпечує два види електронних платежів: телеграфні перекази і послуги автоматизованої розрахункової палати. Перший із них традиційно використовується при здійсненні нерегулярних і значних платежів. Другий - для часто повторюваних платежів - зарплати службовцям фірм, страхових виплат, зарплати державним військовим та цивільним чиновникам і соціальних виплат; а також дедалі більш спеціалізовано - наприклад, для розрахунків фірм зі своїми представниками.

Зростаюча увага приділяється в останні роки безпеці та оперативному здійсненню послуг ФРС щодо електронних платежів. Застосовуються і розвиваються складні технічні процедури для подальшого підвищення безпеки платіжних операцій.

Стан економіки та ефективність монетарної політики значною мірою залежать від міцності фінансової системи. Тому конгрес поклав на ФРС більшу частину відповідальності за цілісність державних фінансових інститутів. ФРС також здійснює безпосередній нагляд за діяльністю депозитних установ, розподіляючи відповідальність за це з іншими федеральними органами та органами штатів.

ФРС контролює та перевіряє діяльність банків штатів-членів ФРС, холдингових компаній, закордонних філій американських банків і американських філій закордонних банків. ФРС також відіграє важливу роль у дотриманні законів щодо фінансових операцій споживачів, серед яких основними є Закон "Про рівні кредитні можливості" і Закон "Про чесність у кредитних відносинах".

Крім того, перевіряючи діяльність банків і розглядаючи їхні звернення щодо відкриття нових філій, злиття чи нових придбань, ФРС враховує потреби у кредитах верств населення, що обслуговуються даними інститутами.

Кредитор останньої інстанції. Через свої "дисконтні вікна" резервні банки можуть забезпечити значну ліквідність фінансовим інститутам. Позичаючи кошти під заставу, ФРС може не лише краще здійснювати монетарну політику, але й допомагати захищати надійність фінансової системи. Стан економічної активності та рівень цін пов'язані з масштабами витрачання грошей. Зростаючі видатки вимагають або збільшення грошової маси, або пришвидшення обігу грошей. Оскільки кожен долар обертається багато разів протягом року, зростання чи зменшення пропозиції грошей може зумовити зміни в їх витратах, що матиме величезний вплив на рівень цін та рівень економічної активності.

Федеральні резервні банки надають для депозитних установ такі ж послуги, як і депозитні установи - громадянам. Вони приймають внески банків і ощадних установ та надають їм позики. Таким чином, федеральні резервні банки є "банками банків".

ФРС здійснює вплив на економіку, насамперед через величину резервів, які депозитні установи зобов'язані мати відповідно до своїх вкладів. Якщо ФРС вирішує змінити величину резервів, це впливає на пропозицію грошей, наявність кредитів, відсоткові ставки і через них - на масштаби видатків. Вплив політики ФРС, насамперед, стає відчутним на ринках депозитів, але він швидко поширюється на всю фінансову структуру країни, її економіку, а часто - і на економіку всього світу.

Монетарна політика ФРС. ФРС використовує кілька важливих засобів впливу на зростання пропозиції грошей, інших фінансових змінних і на рівень економічної активності. Основними з її знарядь є операції на відкритому ринку, дисконтна ставка та резервні вимоги. Усі вони впливають на загальну величину грошової маси і кредитів та на загальний рівень відсоткових ставок. Крім цих основних засобів, ФРС купує і продає американські долари та іноземну валюту на валютних ринках, а також встановлює додаткові вимоги для певних типів акцій та облігацій.

Операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку є одними з ефективних та важливих знарядь політики ФРС. Кожна купівля або продаж мають безпосередній вплив на величину резервів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому. Купівлі збільшують резерви і полегшують доступність кредиту, оскільки ФРС платить за цінні папери, кредитуючи резервні рахунки депозитних установ покупців. І навпаки, продажі зменшують резерви й ускладнюють доступність кредитів, оскільки ФРС вилучає частину резервів банків-продавців.

Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні слугують для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.

Дисконтна ставка. Мабуть, жодне з інших знарядь монетарної політики не є так широко відомим і водночас недостатньо з'ясованим, як дисконтна ставка - ставка, що її сплачують депозитні установи за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках.

Зміни дисконтної ставки мають значний вплив на умови отримання кредитів і, отже, на економіку взагалі. Підняття дисконтної ставки, наприклад, призведе до подорожчання позики в резервних банках для депозитних установ. Це подорожчання може стимулювати продаж ними короткострокових цінних паперів замість використання дисконтних пільг. Такий продаж знижує ціни на короткострокові цінні папери і веде до зростання короткострокових відсоткових ставок. Крім того, вища вартість отримання коштів може примусити депозитні установи уважніше розглядати прохання про надання позик і сповільнити зростання їх кількості. І навпаки, зниження дисконтної ставки в кінцевому підсумку призводить до зростання ціни на короткострокові цінні папери і зниження за ними відсоткових ставок.

Резервні вимоги. Третім важливим способом впливу ФРС на загальну ситуацію з грошима і фінансами є право Ради керуючих змінювати резервні вимоги - підвищувати або знижувати відсоток резервів, які депозитні установи зобов'язані зберігати. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив. Як потенційно потужне знаряддя, резервні вимоги рідко змінюються при здійсненні монетарної політики, оскільки зміни їх можуть завдати більше шкоди і банківській системі, і ринкам грошей та капіталів, ніж операції на відкритому ринку.

Додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі певних видів цінних паперів. Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики на практиці, Рада керуючих змінює їх зрідка.

Операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного напливу іноземного капіталу ФРС також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки ФРС у своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.

Оскільки операції з іноземною валютою значною мірою впливають і на іноземну, і на вітчизняну валюту, вони повинні здійснюватися в тісній співпраці з відповідними повноважними органами інших країн. Оскільки відповідальність за стан справ у цій сфері несе і Міністерство фінансів, такі операції повинні тісно координуватися з його діями, які безпосередньо втілюються Нью-Йоркським федеральним резервним банком як представником Міністерства фінансів.

Координує застосування певних знарядь монетарної політики в основному Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку. Комітет збирається на засідання регулярно, приблизно один раз у шість тижнів, а за необхідності частіше для формування політики ФРС. Крім семи членів Ради керуючих, до Комітету входять ще п'ять президентів федеральних резервних банків, один з яких є президентом резервного банку Нью-Йорка. Президенти інших резервних банків працюють у Комітеті за принципом ротації. У роботі Комітету також беруть участь представники ФРС із комітетів з операцій на відкритому ринку та іноземних рахунків, деякі старші чиновники Ради керуючих і по одному старшому економісту кожного федерального резервного банку. Таким чином, і ті, хто формує політику комітету, і їхні головні радники і ті, хто втілюють у життя цю політику, постійно поінформовані про завдання політики ФРС. Засідання Комітету, як правило, поділяються на чотири частини: огляд останніх дій керуючих комітетами ФРС, обговорення загальної економічної ситуації, обговорення фінансової ситуації і можливих варіантів монетарної політики і, нарешті, голосування з приводу монетарної політики членами Комітету. Дискусії відбуваються в досить вільній атмосфері, і розбіжності у поглядах часто бувають значними.

Двічі на рік, згідно з існуючим законодавством, Комітет формулює довгострокові цілі монетарної політики і доповідає про результати роботи Конгресу. У період між засіданнями чиновники Ради керуючих і члени Комітету постійно співпрацюють із Нью-Йоркським резервним банком за допомогою телефонних консультацій. За необхідності телефонне засідання всього Комітету може бути скликане в короткий термін, і кожен може в будь-який час висловити своє невдоволення з приводу того, як виконуються інструкції Комітету. Крім щоденних контактів, постійно розповсюджуються численні довідкові матеріали для забезпечення максимально повною інформацією осіб, що розробляють політику ФРС.

Слід зауважити, що монетарна політика ФРС має певні обмеження та переваги. Основні обмеження полягають у формулюванні монетарної політики. Фактична економічна стабільність потребує не лише помірної монетарної політики, а й правильних фіскальних заходів - у який спосіб держава збирає податки, витрачає гроші й виплачує свій борг - і достатнього рівня конкуренції в економіці. Очевидно, що ускладнення можуть відбутися в кожній з трьох перелічених сфер, тому важко досягти постійної досконалої стабільності.

Багато чинників ускладнюють використання Федеральною резервною системою бюджетно-кредитної політики для розв'язання своїх завдань. Передусім через те, що зміни грошової маси не викликають негайних змін в економіці. Збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу може не позначатися на економіці, поки не настануть інші економічні умови. Нові умови можуть вступити у взаємодію зі зміненою грошовою масою, викликаючи непередбачені наслідки, спробу використати грошово-кредитні засоби для стабілізації цін. Завдання грошово-кредитної політики ускладнюється також через проблеми платіжного балансу країни. Тому ФРС намагається діяти обережно, змінюючи грошову масу США повільно і поступово.

Незважаючи на свої недоліки, монетарна політика має певні переваги над двома альтернативними видами стабілізаційної політики - фіскальною політикою та прямим контролем. По-перше, вона є неупередженою і майже не перешкоджає свободі ринку. По-друге, монетарна політика є гнучкішою за інші інструменти стабілізаційної політики. І, по-третє, Конгрес забезпечив ФРС незалежністю від політичного тиску, що дає їй можливість діяти відповідно до інтересів економіки держави.

У США протягом багатьох років складалася бюрократична розгалужена система контролю як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують певні загальні принципи банківського регулювання в США: забезпечення стабільності та запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в небагатьох кредитних установах та запобігання монопольного контролю за грошовим ринком.

Контроль на федеральному рівні здійснюють казначейство, ФРС, Контролер грошового обігу (за національними банками), Федеральна корпорація страхування депозитів (далі - ФКСД). Контроль на штатному рівні покладено на банківські департаменти штатів.

На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін. Є також і неурядові органи контролю за роботою окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).

Особливе місце в системі органів контролю посідає ФКСД, яку було створено у 1934 р. Це важливий крок у розвитку банківського законодавства США з часу створення ФРС. Усі банки-члени ФРС зобов'язані вступити до цієї корпорації, інші - за бажанням. Знак ФКСД (FDIC), який можна побачити в будь-якій фінансовій установі США, став символом довіри. У разі банкрутства банку страхове відшкодування становить 100 тис. амер. дол.

ФКСД було створено з метою захисту вкладника від фінансових втрат, а також для запобігання масового вилучення внесків. Основною місією ФКСД є підтримання стабільності і суспільної довіри до фінансової системи нації.

Велика депресія 1929-1933 pp. призвела до фінансової нестабільності в США. Більше ніж 9 000 банків припинили діяльність лише за період з жовтня 1929 до березня 1932 р. під час краху фондового ринку. У цей час Президентом країни став Франклін Делано Рузвельт. Банківська система перебувала у кризовому стані ще до Ф.Д. Рузвельта, але саме він через 48 год. після своєї інавгурації проголосив так звані "банківські канікули" поки не буде відновлена стабільність. Серед усіх заходів, вжитих Конгресом щодо відновлення стабільності, було й створення ФКСД у червні 1933 р. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити державні гарантії депозитам для безпеки заощаджень клієнтів за певних обмежень та їх повернення на першу вимогу. З моменту початку роботи ФКСД (1 січня 1934 р.) жоден власник депозитного рахунку при банкрутстві банку не втратив ні одного цента зі своїх застрахованих заощаджень.

ФКСД виконує такі функції:

- страхує депозити на суму до 100 ООО амер. дол. Практично в усіх банках і ощадних асоціаціях (так званих позиково-ощадних асоціаціях) США;

- проводить санацію банків-банкрутів;

- сприяє безпеці та надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи шляхом визначення, моніторингу і оптимізації ризиків.

ФКСД здійснює контроль за банками, які страхують свої депозити. У разі необхідності ця установа може надати допомогу банку, який опинився у скрутному становищі, а саме:

- надати кредит для злиття цього банку з іншим більшим банком;

- виступити гарантом іншого банку, перерахувавши на його рахунок кошти;

- провести процедуру банкрутства із виплатою максимальної суми страхового відшкодування.

Останнє підвищення страхової премії склало 23 центи на 100 тис. амер. дол. депозиту. Сьогодні у середньому вони становлять 0,15 % загальної суми депозитів. Цей відсоток диференціюється залежно від ступеня ризикованості діяльності кожного окремого банку та його фінансового стану. Але законодавчо встановлений ліміт - 0,325 %.

ФКСД має статус незалежного агентства федерального уряду. Управління здійснюється радою директорів, яка складається з п'яти членів, які призначаються Президентом та затверджуються сенатом. ФКСД піддягає аудиту, який проводиться Головним бюджетно-контрольним управлінням під наглядом Конгресу.

ФКСД керує двома федеральними фондами страхування депозитів - Фонд страхування банків та Фонд страхування ощадних асоціацій. Депозити більшості комерційних і ощадних банків страхуються у Фонді страхування банків. У 1989 р. Конгрес створив Фонд страхування ощадних асоціацій як правонаступника Федеральної кредитно-ощадної страхової корпорації. На ФКСД було покладено відповідальність за управління цими двома фондами. Обидві програми страхування депозитів підтримуються урядом США. ФКСД отримує асигновані Конгресом бюджетні кошти для виконання своєї місії. Кошти на ці цілі формуються за рахунок внесків на страхування депозитів, які сплачують банки й ощадні асоціації, а також за рахунок доходів за казначейськими зобов'язаннями.

Коли ФКСД починала свою діяльність у 1934 p., страхове відшкодування в разі банкрутства становило 2 500 дол. США. З березня 1980 року воно збільшилося та досягло 100 000 дол. США на одного вкладника. Сума страхування депозиту обмежена сумою самого депозиту і не включає цінних паперів, внески до інвестиційних фондів відкритого типу та ін. З метою захисту власника депозитного рахунку ФКСД негайно реагує на випадок банкрутства застрахованого банку або кредитно-ощадної асоціації. Діяльність таких установ припиняється уповноваженими органами - Управлінням контролінгу за грошовим обігом або Управлінням з нагляду за ощадними установами.

Основні завдання ФКСД полягають у:

- сплаті власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсації, яка не перевищує ліміт в 100 000 амер. дол.;

- вивільнені якомога більше коштів з активів збанкрутілого закладу (здебільшого з таких активів, як кредити, нерухомість, цінні папери) для того, щоб поповнити страховий фонд, а також мінімізувати збитки, завдані клієнтам, які не захищені страховим фондом, наприклад незастраховані вкладники (сума вкладу яких перевищує 100 000 амер. дол.). ФКСД має декілька варіантів щодо відновлення проблемних установ, але за законом у кожному випадку використовується варіант з найменшими витратами. Варіант, який, як правило, застосовується, називається "угодою про купівлю та прийняття зобов'язань". У даному випадку ФКСД домовляється з установою-членом ФКСД про передання їй зобов'язань. Після чого клієнти проблемного банку автоматично стають клієнтами установи, що взяла на себе зобов'язання.

Таким чином, можна виділити чотири основні функції системи:

1) здійснення впливу на пропозицію грошей та кредиту;

2) регулювання діяльності та нагляд за фінансовими інститутами;

3) роль банківського та фінансового представника держави;

4) пропозиція платіжних послуг громадянам через депозитні установи.

Із перелічених функція контролю ФРС за зростанням грошової маси та кредиту (проведення монетарної політики) є основною. Завдання політики ФРС пов'язані з головними цілями держави в галузі економіки: високим рівнем зайнятості, стабільними цінами, економічним зростанням та рівновагою у міжнародних платежах. ФРС, не залучаючи інші органи, не може досягти вказаних цілей, але вона здатна забезпечувати сприятливий клімат на грошово-кредитному ринку.

Дата добавления: 2014-01-07