Гігієна лікувально-профілактичних установ

Організація стоматологічної допомоги міському та сільському населенню.

a. Структура мережі стоматологічних закладів.

b. Складові стоматологічної поліклініки та їх завдання.

c. Диспансеризація, принципи, контингент хворих, що підлягають диспансеризації.

d. Організація стоматологічної допомоги вагітним жінкам і дітям.

a. Вимоги до робочого місця зубного техніка (розміри, освітлення, вентиляція, мікроклімат та інше).

b. Правила зберігання зуботехнічних матеріалів.

c. Коротко про окремі положення закону України № 1972-ХІІ від 12 грудня 1991 року «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», наказ №408 від 27 квітня 2000 року «Про заходи щодо зниження захворюваності на вірусний гепатит», закон України №1645-ІІІ від 6 квітня 2000 року «Про захист населення від інфекційних хвороб», указ Президента України №679/2000 від 11 травня 2000 року «Про невідкладні заходи боротьби з туберкульозом» та інше.

Зміст лекції

Стоматологічна допомога є одним з наймасовіших видів медичного обслуговування населення. Звернення до лікарів-стоматологів займають друге місце після звернень до лікарів-терапевтів і становлять понад чверть загальних звернень хворих до всіх лікарів.

Стоматологічна допомога міському населенню надається в різноманітних закладах або підрозділах, починаючи із стоматологічного кабінету і закінчуючи самостійною спеціалізованою стоматологічною поліклінікою.

Початком цієї організаційної ієрархії є стоматологічний кабінет – найбільш масовий структурний підрозділ служби. Вершиною організації і концентрації усіх її видів є самостійна спеціалізована стоматологічна поліклініка з відділеннями терапевтичної, хірургічної та ортопедичної стоматології, відділенням чи кабінетом дитячої стоматології (у великих містах можуть бути самостійні дитячі стоматологічні поліклініки), ортодонтичним, пародонтологічним (або кабінетом захворювань слизової оболонки порожнини роту), фізіотерапевтичним, рентгенологічним кабінетами та лабораторією.

Потужність стоматологічних поліклінік буває різною та визначається кількістю штатних лікарських посад.

Найменування відділень	Категорії	поліклінік	і число	лікарських	Посад
Та	І	ІІ	ІІІ	ІV	V
Кабінетів	31-40	26-30	21-25	16-20	10-15
1.Головний лікар
2.Заступник головного лікаря		-	-	-	-
3.Завідувачі відділень			2-3	1-2
4.Відділення: · терапевтичне · хірургічне · ортопедичне · дитяче	9-14 2-3 5-7 6-8	8-10 4-5 5-6	7-8 3-5	6-7 1-2 3-4 2-3	4-6 1-2 1-2 1-2
5.Кабінети: · ортодонтичний · фізіотерапевтичний · рентгенологічний	0,5 0,5	0,5 0,5	1-2

Крім наведених категорійних поліклінік, у великих містах створюються також і позакатегорійні поліклініки із кількістю лікарів більше 40. Структура такої поліклініки принципово не відрізняється від закладів інших категорій, але має значну потужність. У ній може бути декілька терапевтичних та ортопедичних відділень, а також спеціалізовані кабінети: анестезіологічний, процедурний та інші.

Переважна більшість хворих лікується в терапевтичному відділенні, а саме від 30 до 50 відсотків усього лікарського персоналу поліклініки зайняті безпосередньо лікуванням захворювань порожнини рота та зубів. Частка лікарів-стоматологів-хірургів дорівнює 7-8 відсотків, а лікарів-стоматологів-ортопедів у середньому – 16-187 відсотків.

Невідкладна стоматологічна допомога в години прийому поліклініки надається черговим лікарем-стоматологом, а в нічний час – лікарями спеціальних пунктів невідкладної стоматологічної допомоги, організованих у кількох поліклініках міста. Наприклад: у місті Житомирі невідкладну стоматологічну допомогу у нічний час можна отримати у Житомирському обласному стоматологічному медичному об’єднанні за адресою вулиця Котовського 33А.

Окрім бюджетної мережі стоматологічних поліклінік, і містах відкриваються госпрозрахункові (платні) поліклініки, в яких надається висококваліфікована стоматологічна допомога всім мешканцям незалежно від віку, місця роботи та проживання.

Зважаючи на те, що лекція обмежена часом ми розглянемо не всі складові стоматологічної поліклініки та їх завдання. Хочу звернути вашу увагу на відділення «Ортопедична стоматологія». Штатні нормативи медичного персоналу бюджетної стоматологічної поліклініки визначені наказом Міністерства охорони здоровя України №33 від 23.02.2000 р. Згідно нього, в містах з населенням понад 25 тис. чоловік, вони такі:

· 2 посади лікарів-стоматологів-ортопедів, що утримуються на госпрозрахунку або на спеціальні кошти, встановлюють з розрахунку:

o 1 посада на 10 тисяч чоловік дорослого населення міста, де розташована поліклініка;

o 0,7 посади на 10 тисяч чоловік дорослого сільського населення;

o 0,8 посади на 10 тисяч чоловік дорослого населення інших населених пунктів.

· Зубопротезне відділення (утримується на госпрозрахунку або за рахунок спецкоштів) – 1 посада завідуючого відділенням на поліклініку, в якій за діючими штатними нормативами встановлено не менше 4 посад лікарів-стоматологів-ортопедів.

· У зуботехнічних лабораторіях, які утримуються на госпрозрахунку або за рахунок спецкоштів, число зубних техніків встановлюється залежно від обсягу роботи щодо протезування із розрахунку 2-3 посади на 1 посаду стоматолога-ортопеда.

· Посада старшого зубного техніка зуботехнічної лабораторії передбачається на кожні 10 посад зубних техніків, але не менше 1 посади на 3 зубних техніки замість однієї з них.

· В кожній обласній, міській, та районній стоматологічній поліклініці (відділенні) організується прийом лікаря-ортодонта для профілактики та лікування аномалій прикусу та деформації щелеп у дітей. Посади лікарів-ортодонтів виділяють з посад дитячих лікарів-стоматологів. При нормативі 5 посад на 10 тисяч дитячого населення на ортодонтію виділяють 0,5 посади.

· Посади зубних техніків для обслуговування роботи лікарів-ортодонтів встановлюють з розрахунку 1:1.

Стоматологічна ортопедична допомога – одна із основ третинної профілактики (профілактика ускладнень). Без ортопедичного втручання неможливо вважати вилікуваними стоматологічних хворих, тому що після видалення навіть одного зубу через певний проміжок часу обов’язково виникає таке ускладнення деформація зубної дуги. Це має не менш важливе значення і для дитячого віку.

Ортопедична допомога надається у відділення або кабінетах стоматологічних поліклінік. Лікарі ортопедичного відділення надають медичну допомогу дорослим, а також дітям у випадках, коли при дитячих стоматлогычних закладах цієї допомоги немає.

Контингент хворих формується за рахунок самостійного звернення за допомогою, а також за рахунок направлених лікарями-стоматологами інших спеціальностей.

Діяльність ортопедичного відділення утримується за рахунок госпрозрахункових або спеціальних коштів. Безкоштовними чи пільговим лікуванням користуються ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС, інваліди війни, праці та особи, що до них прирівняні.

До складу ортопедичного відділення входять кабінети для прийому хворих, зуботехнічна лабораторія та ливарня.

Стоматологічна допомога міську населенню організована наступним чином. Черговий лікар оглядає хворого та вибирає конструкцію необхідного протезу. Якщо хворому необхідна санація порожнини рота, його направляють до терапевта чи хірурга, які проводять лікування чи підготовку до протезування. Лікар-ортопед після обробки зубів під протези знімає відтиск і через медичну сестру передає його завідувачу виробництва. Завідувач виробництва визначає строк проміжного етапу виготовлення протеза та призначає хворого на наступне відвідування лікаря. Залежно від організації роботи зубних техніків ортопедична допомога може надаватись у трьох формах:

ü індивідуальний – коли зубний технік повністю сам виготовляє зубний протез;

ü бригадний – коли є розподіл за видом протезів;

ü поетапний – коли йде розподіл операцій в одному протезі.

Сільський житель може отримати стоматологічну допомогу на ФАП ах або в школах стаціонарних стоматологічних кабінетів, куди згідно графіку приїздить лікар-стоматолог. Стоматологічні кабінети створюються також в сільській дільничній лікарні, лікарській амбулаторії, сільській лікарській дільниці. Завданнями стоматологічних кабінетів є надання допомоги з терапевтичної та хірургічної стоматології.

Однією з найважчих з точки зору організації є ортопедична допомога, тому що її рівень залежить не тільки від лікаря, а насамперед від роботи зубопротезної лабораторії, яка потребує значних коштів. Згідно штатних нормативів на 1000 сільських жителів виділяється 0,07 посади лікаря-стоматолога-ортопеда. Посади зубних техніків встановлюють залежно від обсягу роботи та діючих норм часу на їх проведення. Тому організувати цю службу в кожному селі просто неможливо, хоча потреба в ній дуже велика.

Існує два діючих способи організації ортопедичної допомоги сільському населенню.

Перший. В існуючих стоматологічних кабінетах лікарі-стоматологи проводять підготовку та санацію ротовою порожнини (орієнтовно 10-15 пацієнтам). Потім домовляються про приїзд з районної лікарні лікаря-ортопеда-стоматолога. І відповідно виконуються всі клінічні (у стоматологічному кабінеті за місцем проживання пацієнтів) і лабораторні етапи (у зубопротезній лабораторії районної лікарні).

Другий. При центральній районній лікарні організовуються пересувні стоматологічні кабінети. Їх графік роботи заздалегідь доноситься до відома місцевих медичних працівників, адміністрації сільськогосподарських підприємств і населення.

Лікар-стоматолог зобов’язаний:

v забезпечувати ефективне та якісне надання стоматологічної допомоги хворим;

v надавати невідкладну допомогу у випадках анафілактичного шоку, колапсу, втраті свідомості та при інших невідкладних станах;

v брати участь у проведенні медичних оглядів населення;

v проводити експертизу тимчасової непрацездатності;

v проводити диспансерне спостереження за певними контингентами;

v систематично підвищувати свій професійний рівень, застосовуючи нові методи та засоби діагностики, лікування та профілактики стоматологічних захворювань;

v постійно піклуватися про підвищення професійних теоретичних навичок середнього та молодшого персоналу;

v проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення;

v дотримуватись правил техніки безпеки та протипожежних засобів на робочому місці.

Лікар-стоматолог несе відповідальність за:

v невиконання виробничого плану та неякісне лікування хворих;

v виникнення ускладнень після лікування з його вини;

v неякісне несвоєчасне ведення медичної документації;

v нераціональне використання лікувально-діагностичної апаратури, яка є в наявності, інструментарію та іншого медичного обладнання.

Результати медичних оглядів, а також дані спостережень за хворими під час амбулаторного прийому дозволяють виділити диспансерні групи для подальшого обліку, спостереження та лікування.

Д1 – здорові та практично здорові особи, які не мають захворювань зубів, пародонта і аномалій прикусу. Сюди ж належать пацієнти, що мають компенсовану форму карієсу, хвороби слизової оболонки, пов’язані з негігієнічним утриманням порожнини рота, та хворі після травми зубощелепної системи. Їх санація здійснюється один раз на рік.

Д2 – особи, які мають субкомпенсований численний карієс, флюороз зубів, підвищену їх крихкість та ламкість, гінгівіт, пародонти, лейкоплакії, невралгії трійчастого нерва, після оперативних втручань і зубощелепних травм, ті що мають запальні процеси (остеоміеліт, одонтогенний лімфаденіт тощо), перебувають на ортодонтичному лікуванні тощо. Їх оглядають і санують не менш ніж 2 рази на рік.

Д3 – особи із суб- і некомпенсованими формами карієсу, численним його проявом, генералізованим пародонтозом або пародонтитом, захворюваннями кийового пародонту, обумовленими хворобами внутрішніми органами (пародотальний синдром), а також ті що потребують комплексного стоматологічного лікування з важким перебігом хвороби, з хронічним рецидивуючим афтозним стоматитом тощо. Цю групу оглядають і санують 3 і більше раз на рік.

Основні функції стоматологічного відділення:

· здійснення заходів з профілактики захворювань щелепно-лицьової ділянки;

· своєчасне виявлення хворих та їх лікування;

· надання кваліфікованої амбулаторної стоматологічної допомоги;

· планова санація декретованих груп населення;

· диспансерне спостереження за окремими групами стоматологічних хворих;

· експертиза працездатності;

· комплекс реабілітаційних заходів і, перш за все, ортопедичне лікування і протезування;

· аналіз стоматологічної захворюваності.

Важливе місце в організації лікувально-профілактичної допомоги населенню належить закладам охорони здоров’я матері та дитини. Не підлягає сумніву і те, що в зниженні захворюваності серед вагітних жінок і дітей важлива роль належить лікарю стоматологічного профілю.

Диспансеризація вагітних жінок у містах проводиться у жіночих консультаціях, де передбачені стоматологічний кабінет і посада лікаря-стоматолога з розрахунку 1:100 тис. дорослого населення.

В сільській місцевості вагітних жінок оглядає лікар-стоматолог сільської лікарської амбулаторії або відповідного підрозділу центральної районної чи районної лікарень. Якщо жінка потребує більш складної допомоги то її направляють на консультацію обласну стоматологічну поліклініку.

Як у вагітних так і у дітей найбільш поширеним стоматологічним захворюванням є карієс.

Первинна стоматологічна допомога здійснюється постійно діючими стаціонарними кабінетами в школах та інших навчальних закладах (при наявності 800 і більше учнів). Ці кабінети підпорядковані дитячий стоматологічній поліклініці чи відділенню за територіальною ознакою. Основними функціями цих кабінетів є первинна та вторинна профілактика карієсу, гігієнічне виховання та навчання дітей, планова санація порожнини рота та санація їх при зверненні за стоматологічною допомогою, а також екстрена стоматологічна допомога.

Діти, які проживають у населених пунктах з чисельністю дитячого населення менш ніж 25 тисяч, отримують зуболікарняну допомогу в стоматологічних відділеннях центральних районних, міських або районних загальних або стоматологічних поліклінік.

При наявності в місті більше як 25 тисяч дитячого населення у віці 14 років 11 місяців і 29 днів організовується самостійна міська дитяча стоматологічна поліклініка. Діти до 16 років, які продовжують навчання в школі, належать до контингенту, який теж обслуговується дитячою поліклініко.

Основними завданнями дитячої стоматологічної поліклініки є:

v надання кваліфікованої амбулаторної стоматологічної допомоги дитячому населенню;

v проведення заходів з профілактики захворювань щелепно-лицьової ділянки серед дитячого населення;

v організація та проведення заходів, спрямованих на раннє виявлення дітей із захворюваннями щелепно-лицевої ділянки та своєчасне їх лікування.

Диспансеризація в дитячих стоматологічних закладах проводиться поетапно:

Ø планова санація;

Ø активне динамічне спостереження;

Ø профілактика та реабілітація тощо.

Для кожного вікового періоду існує свій порядок огляду, свої діагностичні прийоми, спрямовані на виявлення патології, яка найчастіше зустрічається саме в цьому віці. Зокрема при огляді школярів обов’язково при наявності карієсу визначають ступінь його активності.

При першому ступені активності карієсу (компенсована форма) індекс КПВ (каріозні, пломбовані та видалені постійні зуби) кп (для молочних зубів) та КПВ+кп (у період змішаного прикусу) не перевищує показників середньої активності карієсу відповідної вікової групи.

За даними Т.Ф. Віноградової (1988):

ü для учнів 1-4 класів вище вказані індекси становлять менше 5,0;

ü 5-8 класів – менше 4,0;

ü 9-11 – менше 6,0.

При другому ступені активності карієсу вважається такий стан, коли інтенсивність карієсу індекси КПВ, кп або КПВ+кп більшими від середнього значення даних індексів. А саме:

ü 1-4 класи – до 8,0;

ü 5-8 класи – до 8,0;

ü 9-11 класи – до 9,0.

Розглядаючи розділ: «Гігієна лікувально-профілактичних установ» звернемо особливу увагу на вимоги до робочого місця зубного техніка (розміри, освітлення, вентиляція, мікроклімат та інше).

Дата добавления: 2014-01-07