Історія столових приладів

Найстаріший столовий прилад - це ніж. Є думка, що саме кістяний або кам'яний ніж, а не палиця, став першим інструментом людини умілого. Багато тисячоліть ніж використовувався як зброя, для полювання і всіх видів робіт, але вже близько 5000 років тому з'явилися спеціальні столові ножі. Аж до середньовіччя люди носили з собою особисті універсальні ножі, якими користувалися не тільки за столом, але і в роботі. У 15-16 століттях на столах у знатних персон з'являються дорогі ножі із золота з живцями з дорогого дерева. З часом в ножах мінялися тільки матеріали, з'являлися нові форми клинка і рукоятки. Прості бронзові з дерев'яною ручкою і вишукані срібні і золоті з розкішними інкрустованими ручками ножі поступилися місцем універсальним сталевим з рукоятками з пластика. Що стосується форми ножа, то перші столові ножі з міді і бронзи лише трохи відрізняються формою від сучасних. До 17 століття існували тільки ножі із загостреними лезами. Закруглені підстави лез, за переказами, з'явилися за наказом Людовика XIV, щоб запобігти звичці придворних колупати в зубах і їсти з ножа. Не дивлячись на те, що складаний ніж здається недавнім винаходом, він був винайдений римлянами ще в I столітті для використання під час військових походів і подорожей. Звичай, що з'явився незабаром, носити ніж в піхвах перешкодив подальшому розвитку кишенькових ножів. В кінці 16 століття складаний ніж знов став необхідний мандрівникам і солдатам як зброя, інструмент для захисту і столовий прилад.

Другим столовим приладом після ножа стала ложка. Невідомо, коли саме з'явилися перші ложки, тому що робилися вони з глини, трісок, шкаралупи горіхів або з раковин. До цих пір у видалених куточках миру люди користуються раковинами для зачерпування рідкої їжі, а в латинському і старогрецькому слово «ложка» утворене від «раковини равлика». Вже починаючи з III тисячоліття до н.е. з'явилися ложки з рогу, дерева і рибних кісток. Давньоримська знати вже користувалася золотими ложками. У Єгипті ложки для знаті робили з дорогоцінних металів, слонячої кістки і каменя, простолюдини користувалися дерев'яними ложками, а частіше їли руками.

У Південно-східній Азії виготовляли красиві ложки з кристалів і пізніше –

з фарфору. У Європі робили в основному дерев'яні ложки. Англо- саксонское слово «ложка» (spoon) має той же корінь, що і «тріска». На Русі ложка увійшла до ужитку простих людей набагато раніше, ніж в Європі.

Власну дерев'яну ложку було прийнято носити з собою в гості аж до 19 століття. Існувала безліч варіантів дерев'яних ложок від грубих бурлаків до тонких і різьблених загострених. Перша згадка про срібні ложки на Русі датується 988 роком,

коли дружинники Владимира Червоне Сонечко зажадали великі срібні ложки як компенсацію за ухвалення нової віри.

Хоча римляни, що розповсюдили столові прилади у всі межі Римської Імперії, віддавали перевагу ложкам овальної форми з довгою ручкою, в Європі розповсюдилися ложки з круглою виїмкою і зручною для захоплення короткою ручкою, і лише в 15-17 століттях знову стали з'являтися подовжені ложки овальної форми. Значне подовження ручки відбулося в той час, коли були в моді пишні коміри і жабо. З появою париків і кринолінів ручки ложок прийняли витончену форму і звичну нам довжину. В середині 19 століття з'явилися ложки з плоскою ручкою, тому

що їх можна було елегантно тримати трьома пальцями. В цей же час з'явився звичай поміщати фігурки 12 апостолів на ручки дорогих ложок. (От чому сервізи формувалися на 12 персон.) Немовляті на хрестини дарували срібну ложку із зображенням апостола, на честь якого він названий. До цих пір цей звичай зберігся в багатьох християнських країнах. У Росії, правда, він модифікувався в дарування срібної ложки на честь першого зуба. Столові прилади стали витвором мистецтва дуже давно. «Столове срібло» було символом аристократизму і відрізняло простолюдинів від знаті не тільки по наявності предметів розкоші, але і по умінню користуватися столовими приладами і дотримувати етикет. У старому англійському журналі можна зустріти раду: зробіть отвір в срібній чайній ложці, щоб привчити дитину використовувати її тільки для розмішування цукру і вилову чаїнок, але не для пиття чаю або насипання цукру. В кінці 18 століття металеві ложки перестали бути ознакою знаті; у будь-якій сім'ї були ложки з бронзи або олова. На початку 19 століття був винайдений сплав міді з нікелем і цинком, який був дуже схожий на срібло і називався аргентаном, альфенідом або мельхіором. Мельхіорові ложки швидко завоювали популярність в Європі і Росії. В середині 19 століття був період захоплення алюмінієвими приладами, які зараз асоціюються з радянським громадським харчуванням.

За столом Наполеона III алюмінієві ложки подавалися тільки імператорові і самим поважаним гостям, всім іншим доводилося є позолоченими приладами.

Дата добавления: 2014-01-07