VIІ. Держава та право

Право і технічні норми

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які визначають поведінку людей у зв’язку з використанням технічних і природних об’єктів,- технічні норми. До них, зокрема, належать правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (ДБН), державні стандарти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіт тощо. Хоча технічні норми встановлюються людьми, однак вони не мають суспільного характеру. Їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовно технічні норми поділяються на дві групи: до першої входять ті, що втілені в правову форму, до другої – всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов’язковий характер, забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називають техніко-юридичними. Вони взаємодіють з правом за допомогою системи банкетних норм, які містять відсилку до таких підзаконних актів, як правила зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатації транспорту, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфекційними захворюваннями, утримання тварин та ін. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись аптечними установами в ізольованому вогнестійкому складі у спеціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінами.

Технічні норми, які належать до другої групи, в свою чергу можуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математики, хімії, біології та інших наук, що визначають природний стан об’єкта пізнання).

Держава і право як засоби соціального регулювання співвідносяться в трьох площинах:

а) в площині єдності;

б) в площині відмінності;

в) в площині взаємодії;

Єдність держави і права зумовлюється їх єдиним призначенням в суспільстві.

1. Держава і право виникають одночасно та розвиваються (сумісно), паралельно;

2. Характеризуються єдиними підходами до визначення сутності та типології;

3. Вони є засобами управління та інструментами влади;

4. Вони забезпечують особисті та суспільні інтереси та є засобом їх врівноваження;

5. Діють на єдиній основі, що визначається суспільно-економічними, правовими духовними факторами;

6. Безпосередньо залежать та впливають на рівень розвитку суспільства;

7. Мають внутрішню структуру та певний рівень організованості;

8. Засновані на єдиній ідеології;

Відмінності держави і права характеризуються різноманітністю впливу на суспільство, структури та призначення.

Держава	Право
1. Держава є особливою формою організації політичної влади.	1. Є засобом соціального регулювання.
2. Первинним елементом структури є орган, що створюється державою.	2. Первинним елементом є норма як правило поведінки.
3. Основні органи формуються шляхом виборів.	3. Право формується в основному державою.
4. Органи держави складають систему і діють за принципом розподілу повноважень.	4. Норми складають систему, що характеризується ієрархічністю.
5. Формою держави є спосіб організації влади.	5. Формою права є спосіб зовнішнього прояву припису.
6. Структуру органу держави складають підрозділи фізичних та посадових суб’єктів.	6. Структуру норми права складають: гіпотеза, диспозиція, санкція.
7. Держава є суб’єктом міжнародних відносин.	1. 7.. Визначає зміст діяльності Держави в міжнародній сфері.
8. Держава відображає силу.	2. 8. Право відображає волю.
9. Держава діє владними, силовими методами за допомогою спеціальних органів.	3. 9. Право регулює відносини шляхом встановлення зразків поведінки.
10. Держава є складовою організаційної структури суспільства.	4. 10. Належить до загальної системи соціальних норм.

Взаємодія держави і права визначається їх взаємним впливом.

Держава:

1. Створює право;

2. Визначає зміст методів правового регулювання шляхом дозволу певної поведінки чи її заборони;

3. Створює механізм правового регулювання;

4. Визначає елементи внутрішньої структури права;

5. Охороняє правові приписи шляхом створення умов для їх реалізації та діяльності спеціальних органів держави, що застосовують правові приписи;

6. Визначає форми реалізації приписів та їх особливості;

7. Надає нормам міжнародного права національного характеру;

8. Визначає повноваження суб’єктів права;

9. Держава сама є суб’єктом права, що діє в його межах;

10. Визначає зміст права, формулюючи суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

11. Держава є суб’єктом застосування права;

12. Конкретизує приписи в правозастосовних актах;

13. Здійснює тлумачення норм;

14. Сприяє реалізації та охороні прав людини.

Право:

1. Забезпечує внутрішню організацію держави шляхом закріплення взаємозв’язків між державними органами;

2. Нормативно закріплює форму держави;

3. Визначає компетенцію органів держави;

4. Визначає зміст принципу розподілу влади;

5. Визначає характер відносин з державними органами у горизонтальній та вертикальній площинах;

6. Характеризує зміст діяльності держави як засобу управління суспільними відносинами;

7. Визначає зміст принципів взаємодії держави з елементами політичної системи;

8. Встановлює правові форми здійснення функцій держави та її завдань;

9. Чинить вплив на громадян шляхом встановлення їх прав та обов’язків;

10. Визначає зміст діяльності держави як суб’єкта міжнародних відносин;

11. Забезпечує обов’язковість рішень держави;

12. Встановлює засоби примусового впливу на посадових осіб та органи держави;

13. Забезпечує стабільність держави як системного утворення, що має структуру;

14. Є засобом державно-владного впливу на суспільство.

Процес взаємодії держави і права засновується на одній з трьох концептуальних моделей:

- етатистський, що передбачає ідеологічну пріоритетність держави над правом, коли держава є верховною над правом (характерна для антидемократичних держав);

- правова модель, передбачає пріоритет права над державою в межах теорії природного права, тобто право домінує над державою (у правових державах);

- функціональна модель, коли між державою і правом існує функціональний зв'язок, що має характер двохсторонньої залежності.

Роль держави у формуванні права виявляється у:

- правотворчості;

- санкціонуванні;

- визнанні юридично обов’язковими регуляторами поведінки фактично сформованих відносин.

Організуюча роль права виявляється у тому, що право:

- впливає на державу у взаємовідносинах з особою;

- обмежує державну діяльність рамками юридичних вимог;

- визначає межі втручання держави в економіку та приватне життя;

- забезпечує контроль за діяльністю державного апарату;

- є засобом легітимації державного примусу;

- є засобом міждержавного спілкування;

Залежність держави від права виявляється як у діяльності держави, так і внутрішній її організації.

Дата добавления: 2014-01-07