Природа грошей

1.1. ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці й хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед про­дуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, на який існує найбіль­ший попит, тобто він має найвищу споживну вартість. Зросли вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалості зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності довгий час утримувати її на незмінному рівні тощо. Формування вказаних вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх - шматочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а згодом - благородних (срібло, золото).

Суть грошей. За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виокремлення з безлічі товарів одного, найпридатнішого за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально – речовим у вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували, так би мовити, за сумісництвом.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота у ролі звичай­ного товару і грошей виявляються в обігу монет.

Демонетизація золота. Хоча золото почало виконувати роль грошей ще з XIV ст. до н.е. в Єгипті, Індії, Китаї, а згодом у Греції та інших країнах, проте паралельно з ним тривалий час використовувалися й інші грошові метали, передусім срібло. Лише з другої половини XIX ст. до середини XX ст. золото одноосібне виконувало роль грошей. Таку відносно коротку тривалість золотого монометалізму можна пояснити тим, що ті самі еволюційні процеси, які спричинили закріплення ролі грошей за золотом як за найбільш пристосованим для цього благородним металом, зумовили неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, що дістали назву кредитних.

Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуго­вувати неповноцінні гроші, а згодом повністю припинився обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті - так званих кредитних грошей.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, - величина не випадкова. Вона зумо­влена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізо­вані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання

Отже, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі і кон'юнктури ринку зокрема.

Така можливість згодом набула широкого визнання, і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який дістав назву функціональної теорії вартості грошей.

1.2. ФОРМИ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ

У своїй еволюції гроші виступали у формі товарних (металевих), символічних (паперових), кредитних і кредитно-електронних грошей.

Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота, а згодом у формі монети. Монета з'явилася в III ст. до н.е., після закріплення ролі грошей за металами. Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все-таки не була позбавлена істотних недоліків.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, найвідоміші купці ставили на зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомо­нетний стандарт.

В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялись із золота з невеликою домішкою (для міцності) інших металів (ліга­тури). Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10%. Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб'єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона також розвивалась і змінювалася.

На території Україниза різних часів в обігу використо­вувалися такі монети: гривня, карбованець, шаг.

Гривня - це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Однак реальна вартість цих менших від гривні грошових одиниць незрозуміла.

Гривня була золотою і срібною, срібна - вдвічі важчою. Золота гривня в Києві поділялася на 72 золотники, а в Новгороді - на 96. Один золотник містив 4,2 г. У XII ст. застосовували гривню кун (еквівалент цінного хутра або чужої монети). Золота гривня дорівнювала 50 гривням кун, а срібна - 7,5 гривні кун.

Карбованець з'явився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г срібла. Карбова­нець поділявся на 100 копійок, або 200 шагів чи 400 півшагів. З кінця XVIII ст. вага срібла в одному карбованці дорівнювала 18 г. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924 р. лише частково срібні і щораз зі зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950 р. курс карбованця обчислювали відносно золота (0,222168 г), а з 1 січня 1961 р. його вартість збільшено до 0,987412 г.

Назву «карбованець» у сучасній Україні тлумачать як похідну від процесу карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний із виникненням білонної, чи розмінної, монети. Головна її відмінність полягає у тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Паперові (символічні) гроші. Епоха товарних (металевих) грошей вимостила шлях для паперових грошей. За змістом паперові гроші - це знаки справжніх золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг. Вони наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхніх функціях засобів обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з'явилися в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно, внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою.

За природою кредитні гроші також є знаками вартості, а за фор­мою - паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, відкритий ще Дж. Стюартом, перед­бачає, що емісія грошей зберігає у собі умови їх зворотного припли­ву. Це пояснюється кредитним характером емісії грошей, їх випуск умо­вах їх повернення у визначений строк.

Другий закон обігу кредитних грошей - «забезпеченість» емісії грошей. Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра гарантувала б видачу позик у міру зростання потреб товарообороту в грошах і погашення кредиту - у разі їх зниження. Строк користування кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його забезпеченням. З погляду заставного права банку забезпечення - це матеріальна гарантія повернення кредиту.

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.

Вексель. Перші векселі виникли ще в середині XII ст. в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сфор­мовано в XVII ст. З розвитком товарно-грошових відносин та удосконаленням банківської справи вексель зі звичайної боргової розписки перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи, вексель - письмове боргове зобов'язання, що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка видала вексель (або її поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Вексель має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: чітко встановлена форма, абстракт­ність і безспірність, конкретність строку платежу.

Чітко встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин.

Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу.

Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни, і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи.

Конкретність терміну платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу.

Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що виявляється у використанні його як засобів обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.

Векселі бувають двох видів - простий і переказний (тратта). Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк указану суму. Використовується він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Особа, яка пред'явила простий вексель, є одночасно векселедавцем і боржником. Тому такий вексель виписує та підписує боржник. Векселедавець переказного векселя (трасант) і платник, який приймає цей вексель (трасат), - окремі юридичні особи. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора - трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя і векселедавець простого є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін. Вони ще називаються «боржниками першого порядку».

Власник векселя може запропонувати вексель своїм кредиторам для оплати їм боргів чи купівлі товарів. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним надписом, що називається індосаментом. З кожним наступним індосаментом підвищується гарантія оплати векселя і його здатність до оборотності, оскільки вимога оплати буде ставитися до кожного наступного індосата, якщо попередній виявився неспроможним оплатити вексель.

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комер­ційні векселі виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг. Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій. їх призначення - залучити в оборот додаткові грошові кошти через одержання позички.

Банкнота - в широкому розумінні є простим векселем емісій­ного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі її розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньо­вічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебувають у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комер­ційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забез­печується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота - суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Вона на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Банкноти можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який строк, що дає можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами. Вказані переваги надали банкноті особливої якості - загальної оборотності, якої не має вексель.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припинен­ням розміну її на золото, після світової економічної кризи 1929-1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпеченнясвою гарантію сталості вартості - розмін на золото. Це значною мірою змінило суть сучасної банкноти.

Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і їх рух визначається закономірностями обігу паперових грошей. Можна виділити два основні канали емісії сучасних банкнот:

- банківське кредитування господарських суб'єктів, що забезпечує
зв'язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;

- банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються
замість державних боргових зобов'язань.

Отже, сучасні банкноти мають лише товарне забезпечення, ефективність якого низька, оскільки кредитний механізм не забез­печує своєчасного повернення банкнот у каси банку. Це пояснюється тим, що часто позичальники порушують умови і принципи банківського кредитування, а головне, що ресурси банків здебільшо­го залучаються для покриття державних видатків непродуктивного характеру.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові (чекодержателеві).

Чек, як і банкнота, виник із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек, іменується трасантом, а банк - трасатом. Чек виписується на пред'явника або згідно з наказом на іменного бенефіціара.

Чек може бути:

- іменним - виписаним певній особі без права передавання;

- ордерним - виписаним на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити;

- пред'явницьким - без зазначення найменування одержувача; зазначена сума виплачується пред'явникові чека.

Незважаючи на спільність походження, чек істотно відрізня­ється від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець справді має вклад у банку і що банк обов'язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Чек може бути використаний кількома способами:

1) сам чекодавець може одержати за ним у банку гроші готівкою;

2) чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, ця друга особа (чекодержатель) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на свій рахунок;

3) чекодержатель передає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів їй, а ця особа подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на свій, рахунок, або ж передає чек четвертій особі з тих самих причин, із яких вона сама його одержала.

Кредитна картка - це засіб платежу, що замінює готівку і чеки, а також дає власникові можливість отримати в банку короткострокову позичку. Вона застосовується у роздрібному товарному обороті та сфері послуг. Багато споживачів користуються дебетовими картками, зокрема для здійснення електронних переказів грошей з одного рахунку на інший.

Депозитні гроші. Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових вони не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - «абстрактні гроші».

Електронні гроші - абстрактна (умовна) назва грошових кош­тів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом - це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню у сфері безготівкових розра­хунків найновіших комп'ютерів і сучасних систем зв'язку. За фор­мою електронні гроші є різновидом депозитних грошей.

Основні компоненти системи функціонування електронних гро­шей - це електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що перебувають на банківських рахунках, але не заміняють їх.

1.3. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Суть грошей як економічної категорії проявляється в їхніх функціях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ

Функція грошей	Призначення грошей
Міра вартості	Слугують еквівалентом вартості всіх
Засіб обігу	Слугують посередником в обміні, стимулюють обмін товарів
Засіб утворення скарбів	Виступають як резерв багатства, регулюють грошовий обіг
Засіб платежу	Забезпечують погашення боргових зобов'язань
Світові гроші	Виступають як: · міжнародний засіб платежу; · загальний купівельний засіб; · сприяють матеріалізації багатства.

Сукупність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їхню роль у суспільному відтворенні.

Міра вартості - це функція грошей, в якій вони забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Зміст цієї функції полягає в тому, що гроші виступають само­стійною формою мінової вартості, призначеною вимірювати вар­тість товарів.

Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією - «ціна», що є грошовим виразом вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквівалента.

Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання та відбиття цін усіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості.

Масштаб цін визначався державою як вагова кількість монетарного товару (золота чи срібла), що законодавча визнавалася за грошову одиницю.

Купівельна спроможність, або реальна вартість, грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Засіб обігу - це функція грошей, в якій вони виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Функція грошей «засіб обігу» завжди поєднується із поперед­ньою функцією міри вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загального визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну. Процес товарного обміну виражається формулою:

Дата добавления: 2014-01-07