Т- г - т

Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші - на інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т– Г -Т) функціонування грошей як засобу обігу являє собою ланцюг безперервних актів: Т - Г і Г - Т, тобто продаж здійснюється заради купівлі.

Маса грошей, що функціонує у сфері обігу, визначається за формулою:

М =∑ Р_іQ_j / V,

де ∑ Р_іQ_j, - сума цін товарів та послуг;

V - швидкість обороту грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо про­порційно сумі цін товарів та послуг, що реалізуються, й обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це - загальний закон грошового обігу.

Важливою ознакою функції грошей «засіб обігу» є те, що завдя­ки грошам товарний обмін розпадається на два самостійні акти - продаж (Т - Г) і купівля (Г - Т), які можуть відокрем­люватися у просторі і в часі.

Засіб платежу - це функція грошей, яка полягає в і обслуговуванні погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функція грошей «засіб платежу» за змістом є продовженням функції засобу обігу, і з'явилася вона пізніше, на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця І функція грошей формально не є обов'язковою. Гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, тоді як без функції засобу платежу логічно вони можуть існувати. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу.

Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит.

Засіб нагромадження - це функція грошей, пов'язана з їхньою здатністю бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Можливість і необхідність цієї функції випливає із функції грошей «засіб обігу» завдяки розподілу товарного обміну (Т -Г -Т) на два самостійно відокремлені акти: (Т -Г) і (Г -Т) - продаж і купівлю. У даному разі продаж (Т - Г) здійснюється не заради купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередником в обміні, а стають метою продажу.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вар­тості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробницт­ва й одержання додаткового прибутку.

Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть мати: національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, які використовуються для платежів, тощо.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв'язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купі­вельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства. Отже, світові гроші - комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

1.4. КЛАСИЧНА КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ

В економічній науці про гроші найбільш поширеною і відомою І є кількісна теорія.

Ключовим у кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих у світовій науці поглядах на вартість взагалі, на суть грошей та формування їхньої вартості.

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час у Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з'ясувати причини цього явища.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кіль­
кості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден.
Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й і срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використа­ний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. з новою силою розгорілися суперечки навколо кількісної теорії. Активну участь у цій дискусії взяв М. І. Туган - Барановський, який запропонував навіть новий напрям у теорії грошей, що дістав назву кон'юнктурної теорії.

Конкретне розв'язання цього завдання запропонував американський економіст І. Фішер, який сформулював трансакційну версію кількісної теорії на базі так званого «рівняння обміну».

Трансакційний варіант кількісної теорії І. Фішера базується на співвідношенні двох пов'язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх в обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів. Зв'язок цих величин він виразив у вигляді рівняння обміну:

МV = РQ,

де М - сума наявних грошей, що перебувають в обігу протягом певного періоду,

V - швидкість обігу;

Р - ціна індивідуального товару, реалізованого за вказаний період;

Q - кількість товарів.

Основою формули є товарообмінна операція. У правій частині рівняння представлена сума цін усіх товарів, що беруть участь в операціях, у лівій їм протистоїть сума всіх негайних платежів.

З часом І. Фішер ускладнює рівняння. Він вводить у ліву частину ще один член - М'V', де М' - сума грошових коштів на чекових рахунках, V' - швидкість їх обігу. Після цього формула матиме такий вигляд:

МV+ М'V' = РТ,

де Р - середній зважений рівень цін;

Т - сума всіх Q.

Найважли­вішим для розвитку кількісної теорії був висновок І. Фішера про формування рівня цін під впливом трьох факторів, а не одного як це стверджували представники класичної кількісної теорії. Для цього І. Фішер на основі «рівняння обміну» побудував формулу ціни:

Р = МV / Q.

З цієї формули видно, що рівень цін (Р) залежить від:

- кількості грошей, зміна якої прямо пропорційно впливає на рівень
цін;

- швидкості обігу грошей, зміна якої також прямо пропорційно
впливає на ціни;

- фізичного обсягу товарообороту, зміна якого обернено пропор­ційно впливає на рівень цін.

«Кембриджська версія». На початку XX ст. у Західній Європі набула поширення інша версія кількісної теорії, відмінна від трансакційного варіанта І. Фішера. Вона була названа теорією касових залишків, або «кембриджською версією». її активні пропа­гандисти - професори Кембриджського університету А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон, Дж. М. Кейнс (у своїх ранніх працях).

Важливою особливістю «кембриджської версії» було те, що розміри нагромадження грошей не нав'язувалися господарюючим суб'єктам із «залізною необхідністю» згори, а визначалися мотивами їхньої поведінки. За основу вони брали два мотиви зберігання грошей - формування фонду засобів обігу та резерву на покриття непередбачених потреб.

Цей висновок виражено у формулі «кембриджського рівняння» (формула Пігу):

М = гRР,

де М - кількість грошових одиниць;

R - загальна величина виробництва у фізичному виразі за одиницю часу;

Р - ціна виробленої продукції;

r - частина RР, яку люди мають бажання зберігати у вигляді грошей.

За постійності r і Р виникає обернено пропорційний зв'язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії.

Кейнсіанські трактування кількісної теорії. Дж. Кейнс намагався відійти від традиційного і неокласичного трактування грошей як другорядного технічного інструменту. Важливість грошей він пов'язував із наявністю невизначеності в процесах прийняття господарських рішень. На його думку, прагнення зберігати гроші - це барометр нашого недовір'я до власних розрахунків і до загальної узгодженої думки відносно майбут­нього

У традиціях Кембриджської школи Дж. Кейнс важливе місце відводив аналізу мотивів нагромадження грошей. У Кейнса їх три: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Але головна новизна у Кейнса - виокремлення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Кейнс пов'язував його з динамікою ціни фінансових актів чи облігацій. І, що є дуже важливим, чинником, що регулює цей елемент попиту на гроші, як і весь попит, у Кейнса виступає норма процента.

Отже, сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин - трансакційного (М₁), що є функцією доходу, і спекулятивного (М₂), що є функцією процента: М = М₁ + М₂ = L₁(у) + L₂(і), де у - сукупний дохід; і - норма процента.

Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, увівши в не норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін.

Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого падіння інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема.

Падінню авторитету вчення Дж. Кейнса сприяла непристосова­ність його моделі для аналізу господарських ситуацій, що характе­ризуються стійким підвищенням загального рівня цін. Це призвело до критики кейнсіанства наприкінці 60-х - на початку 70-х років і до швидкого розчарування у цьому вченні.

Сучасний монетаризм. Монетаризм як самостійний теоретич­ний напрям сформувався у США в середині 50-х років. Біля його витоків стояла група економістів, очолюваних М. Фрідменом. Монетаризм виник на базі кількісної теорії грошей.

Важливим положенням монетаристів є визнання головною при­чиною кризових явищ хаотичних коливань грошової маси, які поро­джуються урядовими маніпуляціями щодо стимулювання сукупного попиту.

Отже, головним елементом монетарної моделі є гроші. Вони забезпечують власнику гарантію здійснення платежів, створюють резерв ліквідності на випадок непередбачених обставин тощо. На відміну від теорії трансакційного типу, де потреба у грошах визначається сумою товарообмінних угод, теорія М. Фрідмена належить до класу «портфельних моделей», або теорій «віддання переваги активам». У вченого цінність грошей, їх купівельна спроможність пов'язана зворотною залежністю з рівнем цін (Р).

М. Фрідмен використовує натуралістичне трактування капіталу (що йде від праць Бем-Баверка), де під капіталом розуміють будь-яку річ, що створює «потік доходу» у вигляді грошей, товарів і специфічних послуг/ Відповідно гроші у нього -«капітальний актив», частина нагромадженого капітального фонду на рівні з облігаціями, акціями, нерухомістю, товарами народного споживання та іншими активами.

Монетаризм та економічне регулювання. Розбіжності монетаристів і кейнсіанців щодо питання про роль держави у господарському житті вилилися в кінцевому підсумку у протиставлення двох основних інструментів макроекономічного контролю, які використовуються урядами для впливу на кон'юнктуру, а саме: грошово-кредитної і фіскальної політики. Перший вид політики, пов'язаної із впливом центрального банку на величину грошової маси, розцінюється монетаристами як найефективніший. Другий же вид політики, що грунтується на зміні податкових ставок і управління державним боргом пов'язується зі свавіллям уряду і вважається малоефективним для господарського розвитку.

Порівняння ефекту двох головних методів економічної політики здійснили Л. Андерсен і Дж. Джордан із федерального резервного банку Сант-Луїса. Вони прагнули перевірити обгрунтованість трьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме:

1) фіскальні заходи чинять сильніший вплив на стан економічної
активності, ніж грошові;

2) реакція економічної кон'юнктури на фіскальні заходи більш
передбачувана, ніж реакція на грошову політику;

3) вплив фіскальних заходів на економічну ситуацію виявляється
швидше, ніж вплив грошової політики.

Проведені розрахунки показали, що реакція економічної кон'юнк­тури на заходи грошової політики сильніша, передбачуваніша, швидша, ніж на фіскальні заходи. Відтак висновки кейнсіанської теорії про роль бюджету були поставлені під сумнів. Сант-Луїська модель багато в чому сприяла зміцненню позицій монетаризму і зростанню його популярності.

Дата добавления: 2014-01-07