Поняття, предмет та метод фінансового права України як галузі права

Здійснення публічної фінансової діяльності потребує правового врегулювання прав, обов’язків та відповідальності суб’єктів, які беруть участь у цій діяльності. У цьому й полягає призначення фінансового права – за допомогою його норм фінансова система приводиться в дію і використовується державою.

Фінансове право – галузь публічного права. Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб’єктами. Закони, що регулюють фінансові відносини, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто «юридичних» законів. Основний акт у сфері фінансів – закон про державний бюджет. Це не викладення правил належної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів.

Характеризуючи фінансове право як галузь права, в першу чергу слід розкрити його предмет та метод. Предмет правового регулювання – це якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері публічної фінансової діяльності. П. М. Годме зазначає, що фінансове право – це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. При цьому автор цілком справедливо підкреслює публічний характер фінансового права у країні, що має розвинуту ринкову економіку. У відносинах, пов’язаних з формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зокрема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоч такі відносини і мають грошовий характер. Однак коли підприємство за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають вже фінансовими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізованого фонду коштів. Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має виключно грошову форму), це також відносини, що характеризуються відносною диспозитивністю сторін - учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак, коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосувати фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечення фінансової діяльності держави.

Важливими рисами, що характеризують пред­мет фінансового права, є те, що вони:

• існують у сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів, тобто мають організаційний характер;

• у них беруть участь уповноважені державою орга­ни, наділені відповідними владними повноваженнями (фінан­совою компетенцією) стосовно інших суб’єктів відносин, тоб­то вони мають владний характер;

• мають грошовий характер, тобто об’єктом відно­син завжди є гроші або грошові зобов’язання, пов’язані з ут­воренням і використанням грошових фондів.

Найбільш повне уявлення щодо структури та предмета фінан­сового права дає класифікація відносин, що становлять його пред­мет за різними підставами. Серед фінансових відносин, які є пред­метом фінансового права, можна виділити такі групи:

• відносини між державою та її адміністративно-територіаль­ними одиницями в особі уповноважених органів представ­ницької та виконавчої влади, які виникають у зв’язку з роз­поділом фінансових ресурсів держави;

• між фінансовими й податковими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями – з іншого, із при­воду виконання фінансових зобов’язань перед державою, му­ніципальними утвореннями, розподілу між ними або витра­чанням державних та місцевих грошових коштів;

• між державними (місцевими) фінансово-кредитними органа­ми у зв’язку з утворенням, розподілом та використанням державних (місцевих) грошових фондів і ресурсів (бюджет­них, кредитних, страхових тощо);

• відносини між державними (комунальними) підприємствами, установами, організаціями, з одно­го боку, та їх вищими державними (місцевими) органами – з іншого, у зв’язку з розподілом та використанням у відповід­них галузях народного господарства та соціальних сферах бюджетних чи кредитних ресурсів, а також власних коштів підприємств, організацій, установ;

• відносини між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, та юридичними й фізичними особами – з іншого, у зв’язку з утворенням і розподілом державних кредитних ресурсів та централізованих страхових фондів;

• відносини між фінансово-кредитними органами держави, з одного боку, та юридичними й фізичними особами – з іншого, у зв’язку із виконанням останніми обов’язків щодо внесення платежів до державних, місцевих та інших грошових фондів. Розгляд фінансових відносин за групами свідчить, що при всьому своєму різноманітті вони мають загальний основний зміст, а саме: спрямованість на утворення, розподіл і використання публічних фінансових ресурсів.

Отже, предмет фінансового права становлять суспільні відно­сини, що виникають у процесі планомірного утворення (формування), розподі­лу й використання публічних фондів коштів.

Метод фінансово-правового регулювання – це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є системою безперервного імперативного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей права – конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов’язане з публічною фінансовою діяльністю, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб’єктів, розподіл прав та обов’язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Метод фінансово-правового регулювання, припускаючи нерівність суб’єктів і забезпечуючи привілейоване становище і роль держави, виявляється у владних розпорядженнях, наказах од­ним суб’єктам з боку інших, що представляють органи публічної влади. Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення публічної фінансової діяльності: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою та її адміністративно-територіальними одиницями фінансових ресурсів за рахунок платежів добровільного характеру – державних чи місцевих позик, лотерей тощо. Держава встановлює умови проведення державної внутрішньої позики, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов’язковими для суб’єктів, що всту­пили у ці відносини.

Поряд із методом владних приписів, для фінансового права характерні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації, що поступово набувають більшої поширеності. Особливо це стосується сфери місцевих фінансів, де органи місцевої влади та самоврядування дістають більшу самостійність у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері. Хоч зазначені методи, як правило, застосовуються разом з основним методом фінансового права – методом владних приписів.

Отже, фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання публічних фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави, місцевого самоврядування та задоволення публічного інтересу.

Дата добавления: 2014-01-07