Метод римського цивільного права

Правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Су­купність таких способів та заходів називають методом права.

Метод РПП характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільно-правових правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб´єктів є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності. РПП спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-яких протиправних посягань, обмежити від зовнішнього втручання.

Диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм права й обов´язки.

Наявність диспозитивних засад у РПП не означає відсутність у ньому імперативних норм. Але вони не були визначальними. Приватно-правові відносини формувалися, переважно, під впливом диспозитивних норм.

Ґрунтуючись на засадах рівності та незалежності учасників приватних правовідносин, закон надавав можливість вирішувати спори, що виникали між ними, або безпосередньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості, або спеціально створеним для розгляду таких спорів органом.

Оскільки учасники приватно-правових відносин були пов´язані між собою, як правило, тільки правочином, було встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов´язання і не виконала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, яких зазнала ця сторона внаслідок невиконання правочину. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов´язання або виконала його неналежним чином, несла відповідальність, яка носила майновий характер.

Дата добавления: 2014-01-07