Розписка

Акт

Акт — це офіційний документ, який підтверджує факти, події, вчинки, пов'язані з діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб. Його складають у разі приймання-здавання справ, після переобліку, під час проведення випробувань нової техніки, за нещасних випадків, коли здають об'єкти.

Акти — це документація постійних експертних комісій, спеціально уповноважених осіб або представників організа­цій. Вони оформляються комісією, що її створює керівник установи, організації чи підприємства.

Текст акта мусить мати дві частини: вступну і конста­туючу.

У вступній частині вказують підстави для складання акта, перелічують осіб, що склали акт, а також тих, хто був присутній під час його складання.

Після слова «Підстава» вказується документ чи усне розпорядження службової особи.

Після слова «Складений» перелічують осіб, які складали акт чи були присутні за його складання, з обов'язковим за­значенням їхніх посад, прізвищ та ініціалів. Якщо акт готу­вався комісією, то першим друкується прізвище голови, прі­звища інших членів комісії розташовуються в алфавітному порядку Якщо були присутні, то перелічуються їхні прізви­ща, ініціали та посади.

У констатуючій частині викладають мету й завдання акта, характер проведеної роботи, перелічують установлені факти, а також висновки.

У кінці акта (перед підписами) повідомляється кількість примірників акта і вказується місце їх зберігання.

Акт підписують усі. особи, які брали участь у його скла­данні.

Отже, до формуляра акта входять такі реквізити:

1. Автор документа (назва відомства та організації).

2. Дата, номер і місце складання.

3. Гриф затвердження.

4. Заголовок.

5. Підстава (наказ керівника організації).

6. Склад комісії, присутні.

7. Текст.

8. Відомості про кількість примірників акта, їхнє міс­цеперебування.

9. Перелік додатків до акта.

10. Підписи членів комісії та присутніх.

Акти прийняття-передання, обстеження чи ревізії набувають юридичної сили лише після затвердження вищою інстанцією або відпо­відальним керівником установи чи організації.

8. Доручення, довіреність

Доручення — найпоширеніший обліково-фінансовий документ.

Відповідно до Цивільного кодексу України доручення - це двостороння угода, за якою одна сторона (повірений) зо­бов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

У договорі доручення можуть бути встановлені строк дії його та (або) територія, у межах якої є чинним виняткове пра­во повіреного (стаття 1000). Подаємо й інші статті кодексу.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

від 16 січня 2003 року № 435-ГУ (Витяги)

Стаття 1001. Строк договору доручення

1. Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені дові­рителя.

Стаття 1002. Право повіреного на плату

1. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не вста­новлено договором або законом.

2. Якщо в договорі доручення не визначено розміру оп­лати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Стаття 1003. Зміст доручення

1. У договорі доручення або у виданій на підставі до­говору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчини­ти повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Стаття 1004. Виконання доручення

1. Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змі­сту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірите­ля і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допуще­ні відступи від змісту доручення як тільки стане можливим.

2. Повіреному, який діє як комерційний представник (стаття 243 цього Кодексу), довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту до­ручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен у розумний строк повідомити до­вірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 1005. Особисте виконання договору доручення

1. Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

Повірений має право передати виконання доручення ін­шій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який пере­дає виконання доручення замісникові, повинен негайно по­відомити про це довірителя. У цьому разі повірений відпові­дає лише за вибір замісника.

2. Довіритель має право у будь-який час відхилити за­місника, якого обрав повірений.

3. Якщо замісник повіреного був указаний у договорі до­ручення, повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії.

4. Якщо договором доручення не передбачена можли­вість вчинення дій замісником повіреного або така мож­ливість передбачена, але замісник у договорі не показаний, повірений відповідає за вибір замісника.

Стаття 1006. Обов'язки повіреного

1. Повірений зобов'язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення до­говору доручення до його виконання негайно повернути до­вірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Стаття 1007. Обов'язки довірителя

1. Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіре­ність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

2. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з ви­конанням доручення.

3. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від пові­реного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.

4. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Стаття 1008. Припинення договору доручення

1. Договір доручення припиняється на загальних під­ставах припинення договору, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, об­меження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного.

2. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

3. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка від­мовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізщш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений дого­вором.

У разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від дого­вору доручення без попереднього повідомлення про це пові­реному.

Стаття 1009. Наслідки припинення договору доручення

1. Якщо договір доручення припинений до того, як до­ручення було повністю виконане повіреним, довіритель по­винен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з вико­нанням доручення, а якщо повіреному належить плата — також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання пові­реним доручення після того, як він довідався або міг довіда­тися про припинення договору доручення.

2. Відмова довірителя від договору доручення не є під­ставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

3. Відмова повіреного від договору доручення не є під­ставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений мож­ливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний пред­ставник.

В офіційному дорученні обов'язково зазначаються:

1. Назва організації, яка видає доручення.

2. Номер доручення й дата видання.

3. Посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій ви­дано доручення.

4. Назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані матеріальні цінності.

5. Перелік цінностей із вказівкою на їх кількість і суму.

6. Строк дії доручення.

7. Зразок підпису особи, як^й видано доручення.

8. Назва документа, що посвідчує особу > отримувача цінностей (паспорт, посвідчення).

9. Підписи службових осіб, які видали доручення. 10. Печатка організації, що видала доручення. Офіційні доручення можуть бути разовими, спеціаль­ними й загальними.

Разові видаються на виконання одноразової дії (отри­мання товарно-матеріальних цінностей, одержання за­робітної платні, пенсії, стипендії, поштового переказу).

Спеціальні — на здійснення приватною чи службовою особою однотипних дій (представництво в органах суду, ви­конання банківських операцій у межах певного терміну).

Загальні — на виконання широких повноважень (от­римання документів, ведення справи в усіх судових, ар­бітражних і адміністративних установах з усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві; укладання угод, одержання майна тощо).

Для багатьох доручень є друковані бланки, куди від руки вписують прізвище, ім'я та по батькові того, кому доручає­ться, що саме, де треба одержати, та завіряють підписом і круглою печаткою. Завіряється також підпис особи, на ім'я якої написано доручення.

З-поміж обліково-фінансових документів вирізняють іще довіреність.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

від 16 січня 2003 року № 435-ГУ (Витяги)

Стаття 244. Представництво за довіреністю

1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

2. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

3. Довіреністю є письмовий документ, що видається од­нією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представни­ком може бути надана особою, яку представляють (довіри­телем) безпосередньо третій особі.

Стаття 245. Форма довіреності

1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, вста­новлених частиною четвертою цієї статті.

3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому вій­ськово-лікувальному закладі, може бути посвідчена началь­ником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нота­ріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єд­нання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена началь­ником місця позбавлення волі.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особа­ми, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової ко­респонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій дові­ритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лі­куванні або за місцем його проживання.

Стаття 246. Довіреність юридичної особи

1. Довіреність від імені юридичної особи видається її ор­ганом або іншою особою, уповноваженою на це її ус­тановчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Стаття 247. Строк довіреності

1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чин­ність до припинення її дії.

2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на під­ставі якої вона видана.

3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нік­чемною.

Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю

1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були ви­значені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсут­ньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення не­відкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно від­сутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втра­чає чинність передоручення.

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний повернути довіреність.

Стаття 249. Скасування довіреності

1. Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, по­винна негайно повідомити про це представника, а також ві­домих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо тре­тя особа знала або могла знати, що дія довіреності припини­лася.

4. Законом може бути встановлено право особи вида­вати безвідкличні довіреності на певний час.

Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю

1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були не­відкладними або такими, що спрямовані на запобігання зав­данню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

4. Представник відповідає перед особою, яка видала до­віреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним ви­мог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

Розписка — це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, — передання й отримання документів, товарів, грошей, матеріальних цінностей.

За походженням розписки бувають особисті й службові.

Особисту розписку складають тоді, коли одна особа от­римує якісь матеріальні цінності від іншої, службову — коли представник установи одержує документи чи то­варно-матеріальні цінності від іншої організації.

Розписка містить такі реквізити:

1. Прізвище, ім'я, по батькові та посада того, хто дає розписку.

2. Посада, прізвище, ім'я та по батькові того, кому да­ється розписка.

3. У чому конкретно дано розписку (обов'язково слід за­значити точне найменування матеріальних цінностей, пред­метів).

4. Дата й підпис того хто отримує цінності.

Якщо передаються суми грошей, у розписці вказують адресу, номер і серію паспорта того, хто їх отримує. Грошо­ві суми пишуться словами, а в дужках — цифрами: в сумі п'ять тисяч шістсот двадцять (5620) гривень. Підпис особи, що дає розписку, засвідчується нотаріальною конто­рою.

Розписка пишеться лише в одному примірнику. Ніякі ви­правлення в ній неприпустимі.

Дата добавления: 2014-01-07