Типи живлення

Ozymandias

I met a traveller from an antique land

Who said: Two vast and trunkless legs of stone

Stand in the desert... Near them, on the sand,

Half sunk, a shattered visage lies, whose frown,

And wrinkled lip, and sneer of cold command,

Tell that its sculptor well those passions read

Which yet survive, stamped on these lifeless things,

The hand that mocked them, and the heart that fed:

And on the pedestal these words appear:

"My name is Ozymandias, king of kings:

Look on my works, ye Mighty, and despair!"

Nothing beside remains. Round the decay

Of that colossal wreck, boundless and bare

The lone and level sands stretch far away.

Мікроорганізми можуть засвоювати вуглець з неорганічних та органічних вміщуючи сполук, в зв’язку з чим їх поділяють на дві великі групи: автотрофи і гетеротрофи.

Автотрофи (хемолітотрофи, фотолітотрофи) засвоюють вуглець з диоксиду вуглецю (СО₂) повітря та утворюють органічну речовину за допомогою енергії якої, що звільнилася в процесі окислення деяких мінеральних сполук (хемосинтез), або енергії Сонця (фотосинтез). Явища хемосинтезу у хемолітотрофів вперше (1887 р.) встановлено російським мікробіологом С.Н.Виноградським при вивчені безфарбних сіркобактерій, нітрифікуючих та інших мікроорганізмів. Енергія, що утворюється в процесі окислювальних реакцій, може бути використана бактеріями для засвоєння вуглецю та утворення органічних речовин.

Гетеротрофи (хемоорганотрофи) – мікроорганізми, які для засвоєння використовують вуглець з готових органічних сполук. Ця група найбільш поширена по своєму складу. Вона включає до себе як сапрофіти, так і паразити. Сапрофіти, або метатрофи споживають мертву тканину тварин і рослин. Паразити або паратрофи, використовують для харчування органічні речовини живих організмів та ведуть паразитичний образ життя. Це збудники інфекційних хвороб.

Мікроорганізми по різному реагують на наявність кисню. Одні з них можуть існувати тільки при обов’язковій його наявності, тоді як для інших – кисень шкідливий. Деякі групи мікроорганізмів можуть змінювати свій тип дихання залежно від умов зовнішнього середовища.

Дихання мікроорганізмів уявляє собою біологічне окислення різних органічних сполук та деяких мінеральних речовин. Сьогодні окислення визначають як процес відокремлення водню (дегідрування), а востановлення – його приєднування (реакції, пов’язані з переносом протонів і електронів або тільки електронів).

Таким чином, біологічні перетворення в цитоплазмі мікробної клітини, що пов’язані з рухом протонів та електронів уявляють собою складний біохімічний процес за допомогою ферментів.

По типу дихання мікробів поділяють на аероби, анаероби та факультативні анаероби.

Аеробне дихання мікроорганізмів – це процес, при якому останнім акцептором водню (протонів та електронів) є молекулярний кисень. В результаті окислення головним чином складних органічних сполук з’являється енергія, яка виділяється в навколишнє середовище або накопичується в макроенергетичних фосфатних зв’язках АТФ. Розподіляють повне та неповне окислення.

Повне окислення. Загальним джерелом у мікроорганізмів є вуглеводи. При їх розщепленні, що проходять різними шляхами, з’являється важливий проміжний продукт – піровиноградна кислота (піруват). Повне окислення піровиноградної кислоти викликає в циклі три карбонових кислот (цикл Кребса) (мал.. 3).

В результаті розщеплення в аеробних умовах процес окислення іде до кінця – одержання диоксиду вуглецю і води з виділенням більшої кількості свобідної енергії.

С₆Н₁₂О₆ + 6О₂ → 6СО₂ + 6Н₂О

∆G^* = - 2872 кДж/маси

∆G – символ свобідної енергії.

Неповне окислення. Не всі аероби доводять реакції окислення до кінця. При надлишку вуглеводів в середовищі з’являються продукти неповного окислення, в котрих заключна енергія. Кінцевими продуктами неповного аеробного окислення глюкози можуть бути органічні кислоти: лимонна, яблучна, янтарна та інші.

Які утворюються пліснявими грибами. Наприклад: аеробне дихання (окислення етилового спирту):

1) СН3 СН2ОН + О2→ СН3СООН + Н2О ∆ G = (2)

= - 494 кДж∕моль

2) СН3СН2ОН + 3О2→ 2СО2+ 3Н2О ∆ G = (3)

= -1366 кДж∕моль

У деяких бактерій в процесі дихання проходить окислення неорганічних речовин. Прикладом окислення неорганічних сполук служать процеси нитрифікації, що супроводжуюються окисленням аміаку до азотістої, а потім до азотної кислоти. В кожному випадку виділяється енергія: в першій фазі 662 кДж/моль, в другій 202 кДж/моль.

Анаеробне дихання здійснюється без участі молекулярного кисню. Розділяють анаеробне дихання як нітратне та сульфатне бродіння. В процесі анаеробного дихання акцентором водню являється окислення неорганічних речовин, які легко віддають кисень та перетворюються у відновні форми. Так проходять денітрифікація і десульфуфікація(сульфатредукція).

Нитратне дихання – востановлення нітратів до молекулярного- проходить за схемою. (4)

5С6Н12О6+24КNO3→ 24КНСО3+ 18Н2О + 12N2+ 6СО2∆ G=

= -1760кДж/моль

Сульфатне дихання - встановлення сульфатів до сірководню, яке супроводжується виділенням такої ж кількості енергії:

С6Н12О6 + 3К2SО4→ 3К2СО3 + 3СО2+ 3Н2О + 3Н2S ↑ ∆ G=

= -1760кДж/моль

Процес востановлення нитратів до молекулярного азоту індуцирується молібдеквміщующим ферментом-нітроредуктазою. Якщо в середовищі з’являється кисень, функція редуктази подавляється. Тому востановлення нітратів проходить тільки в анаеробних умовах.

3. Потреби мікроорганізмів у факторах росту

Крім елементів мінерального живлення, джерел вуглецю та енергії, які повинні входити до складу поживного середовища, багато які мікроорганізми потребують додаткових речовин, які називаються факторами росту. Ці речовини входять до основного складу клітини, але деякі організми не можуть їх самі синтезувати.

Фактори росту можна віднести до трьох груп:

· Амінокислоти

· Пурини та піримідини

· Вітаміни та споріднені сполуки

Вони потрібні в дуже малих кількостях. Останні беруть участь у каталітичних процесах.

Організми, які потребують факторів росту, називаються ауксотрофами і протиставляються прототрофам.

Кількість і природа для різних мікроорганізмів різна.

Література:

1. Пирог Т.П. Загальна мікробіологія. К.: НУХТ. – 2004.

2. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології. К.: «Либідь». – 2011.

3. Шлегель Г. Общая микробиология. М.: «Мир». – 1987.

4. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. М.:Агропромиздат. – 1987.

5. Малигіна В.Д., Ракша-Слюсарева О.А. та ін.. Мікробіологія та фізіологія харчування. К.: Кондор. – 2009.

Дата добавления: 2014-01-07