Проблема побудови раціональних режимів

рухової активності студентів

Проблема дослідження й оцінки режимів рухової активності є одним із головних чинників, що визначають рівень здоров’я та фізичного стану населення. На сьогодні раціональна організація рухової активності набула особливої актуальності внаслідок порушення балансу між харчуванням, фізичними навантаженнями і відпочинком людини.

Особливу роль у цій проблемі відіграє організація рухового режиму учнівської молоді, навчання яких пов’язано з малою РА. Хронічний дефіцит рухової активності у режимі студентської молоді стає реальною загрозою її здоров’ю та нормальній фізичній працездатності.

Унормативних документах Міністерства освіти та науки, Законі України “Про освіту”, “Про вищу освіту” і “Про фізичну культуру і спорт” визначені головні напрямки розвитку фізичної культури і спорту: всебічний розвиток людини, дотримання здорового способу життя, формування потреби фізичного і морального удосконалення, профілактика захворювань та ін.

З введенням у систему вищої освіти обов’язкового курсу фізичної підготовки студентів, програма неодноразово удосконалювалася. Увага до цієї проблеми не знижується й сьогодні. Пропонуються нові класифікації наукових досліджень з фізичного виховання та пошук сучасних форм організацій навчання студентів. Заслуговує на увагу узагальнений досвід роботи кафедр фізичного виховання і спортивних клубів. Пропонуються шляхи оптимізації самостійної роботи студентів з фізичної підготовки та спорту, ведеться пошук нових методик фізичного виховання студентів у різних умовах.

В останній час найбільш суттєву роль у розвитку системи фізичного виховання внесла нова Навчальна програма для вищих навчальних закладів України III-IV рівня акредитації. Вона націлена на подальший розвиток науково-методичної роботи на кафедрах фізичного виховання, удосконалення навчального процесу, виходячи із конкретних умов ВНЗ.

Теорія і практика фізичного виховання у вищій школі має значну кількість робіт, у яких різнобічно викладені питання методики фізичного виховання студентів.

Питанню розробки і обґрунтування режимів рухової активності присвячено велику кількість праць, у яких розглянуто питання виміру та оцінки режиму РА людей в умовах праці та навчання, обґрунтовано добовий та тижневий обсяг РА у різних одиницях виміру. Наведені дані про взаємозв’язки між руховою активністю і рівнем фізичної підготовленості та працездатності свідчать про різні думки щодо нормативів рухової активності людей у різних умовах праці.

Доведено, що для кожної людини необхідний певний діапазон рівня рухової активності для нормального розвитку і функціонування організму, збереження здоров’я. Мінімальний рівень дозволяє підтримувати функціональний стан організму; при оптимальному навантаженні досягається найбільш високий рівень функціональних резервів організму; максимальні границі відмежовують надмірні навантаження, які призводять до перевтоми, різкого зниження працездатності.

Як відомо, студенти за станом здоров’я і фізичною підготовленістю до навчальних занять з фізичної культури поділяються на навчальні групи з метою диференційованого підходу до вибору засобів і методів, виконання нормативних вимог з фізичної підготовки.

На даний час організація навчального процесу з фізичного виховання передбачає, в основному, два напрямки: загальна фізична підготовка (ЗФП), і заняття зі спортивною спрямованістю. Найбільш сприйнятливою формою, за оцінкою студентів, є друга форма, оскільки, на їх думку, ЗФП не створює необхідної мотивації до виконання фізичних навантажень. Значна група авторів, пропонує використання третьої форми – заняття зі спеціальної фізичної підготовки. Отже, і в даному питанні ми не знаходимо єдиної думки фахівців.

Особливо актуальною проблемою науково-дослідної роботи в галузі фізичної культури є визначення оптимального режиму РА для певного вікового контингенту. Необхідно виявити обсяги раціональної рухової діяльності відповідно до закономірностей нормального розвитку і повноцінної життєдіяльності, систематизувати ці обсяги в конкретних показниках (нормативних величинах) і визначити їх найефективніший зміст.

За розподілом обсягів виконання фізичних навантажень думки вчених також радикально розходяться. Так, Я.С. Вайнбаум вважає, що оптимальне співвідношення ЗФП зі спеціальною підготовкою – 70-80% до 30-20%. В.Н. Нестеров пропонує впродовж всього періоду навчання проводити заняття зі спортивною спрямованістю при однаковому розподілі засобів ЗФП і спеціальної підготовки. Э.М. Сластин вважає, що найефективнішою організацією студентів є поєднання у комплексі спеціалізованих занять (60%) і різнобічною ЗФП (30%). В.В. Романенко [118] пропонує на першому курсі відводити 50% на спеціалізацію і 50% на розвиток інших фізичних якостей, а на другому курсі – 70% на спеціалізацію і 30% - на ЗФП. У літературі зустрічаються й інші варіанти розподілу засобів фізичної підготовки студентів.

На думку Л.Н. Нифонтової, при визначенні оптимальної РА доцільно дотримуватися такої послідовності:

1) пошук загальних закономірностей, що визначають раціональну норму рухової активності;

2) розробка рекомендацій з організації та методики проведення різних форм занять (організованих і самостійних, індивідуальних і групових);

3) розробка рекомендацій з організації і проведення спеціальних форм занять у режимі праці й вільного часу в залежності від характеру праці.

Питання оптимальних рухових режимів, їхніх обсягів та інтенсивності добре вивчене стосовно методики підготовки спортсменів.

Однак, у методиці оздоровчих форм фізичної культури, у пошуку оптимальної і гранично допустимої інтенсивності навантаження для групових та індивідуальних занять для осіб зрілого віку залишаються суттєві проблеми. Рекомендації різних дослідників цієї методики здебільшого суперечливі та дискусійні.

В.В. Попенченко виділяє декілька причин недостатньої фізичної підготовки студентів: невеликий обсяг фізичних навантажень, відсутність занять у період екзаменаційної сесії і канікул, недостатній обсяг фізичних навантажень у навчальному плані.

Не існує також єдиної думки з питань доцільних форм м’язової діяльності, характеру м’язового навантаження, а також їхніх величин – обсягу і потужності впливу. Дотепер відсутні єдині критерії дозування навантаження.

За даними К. Енсона (2003) у розвинутих країнах упродовж доби об’єм „біологічного” часу складає близько 10 годин, „робочого” – 9, „вільного” – 5. Виходячи з того, що кількість і якість рухової активності кожної людини неоднакові, можна визначити лише загальні раціональні норми рухового режиму. Ці норми повинні складатися з урахуванням індивідуальних особливостей. При цьому загальний обсяг витраченої енергії в день не повинен перевищувати згаданої норми.

Пошук шляхів вирішення цієї проблеми відбувається в декількох напрямках: одні автори визначають і рекомендують для занять з особами різного віку конкретну кількість годин на тиждень; інші – намагаються виразити норми рухової активності в енерговитратах; треті – пропонують вказувати в умовних балах, кількість кроків у день, тиждень, місяць та ін.; четверті – визначають раціональні обсяги і режими рухової активності у поєднанні з допустимими паузами і перервами в заняттях.

У дослідженнях визначаються й аналізуються такі поняття, як „біологічно обумовлена потреба організму” і „реально існуюча величина ” РА, її „гігієнічний оптимум”, „соціально прийнята” і „біологічно доцільна” доза РА.

Р.Т. Раєвський відмічає, що найвищі показники професійної активності спостерігаються у випускників інститутів, які займаються фізичною підготовкою впродовж чотирьох років навчання у ВНЗ по 6-9 годин на тиждень.

Деякі автори вважають, що оптимальний руховий режим для студентів може бути досягнутий при 8-10 годинах занять на тиждень.

Для підвищення ефективності фізичної підготовки у ВНЗ ряд авторів пропонують індивідуальні домашні завдання.

Інші вважають, що найбільш ефективними засобами фізичної підготовки студентів є заняття зі спортивною спрямованістю. Так, Е.П. Гук вважає, що одним із шляхів оптимізації навчання студентів у ВНЗ і зміцнення їх здоров’я є залучення студентів до занять спортом (на рівні масових розрядів), особливо на старших курсах.

З часів А.Н. Крестовникова вважається, що доросла людина повинна щодня витрачати понад основного обміну на м’язову роботу мінімум 1200-1300 ккал, що забезпечує нормальне функціонування організму, необхідну працездатність, запобігає де тренованості. Фізіологічною нормою фізичного навантаження для людини є енерговитрати в 3,13 ± 0,5 ккал/хв. Вказані автори стверджують, якщо фізична активність нижча від належної, то виникає своєрідний „дефіцит” м’язової діяльності, який необхідно компенсувати за рахунок включення спеціально організованих занять фізичними вправами. При цьому не враховуються функціональні особливості організму, його індивідуальні потреби у м’язовій діяльності. Встановлено, що для осіб з малою РА необхідно для одержання позитивного ефекту додатково застосовувати лише невеликі навантаження.

Дослідження взаємозв’язків режиму РА з кількістю занять у тижневому циклі, які проводилися авторами, показали, що 3-4-разові заняття замість планових двох на тиждень дають можливість суттєво підвищити рівень фізичної підготовки студентів.

У дослідженнях Л.Н. Нифонтовой встановлено, що рівень загальної фізичної працездатності (за показником PWC₁₇₀) залежить не тільки від обсягу, але й від інтенсивності РА студентів. Автор вважає найбільш актуальними проблемами фізичної підготовки такі:

– диференційований підхід до розробки програми фізичної підготовки студентів;

– комплексність застосування і програмування величин навантажень у різних видах вправ;

– розробка нових, більш інформативних форм медико-педагогічного контролю.

Н.Ж. Булгакова і И.В. Чебатарев вважають, що показники фізичного розвитку підвищуються швидше за умови використання 70% часу на розвиток фізичних якостей при відповідному зменшенні часу на вивчення технічно складних фізичних вправ. В.В. Михайлов і Л.В. Дайлин у своїх дослідженнях з організації фізичного виховання віддають перевагу комплексно-коловому методу виконання вправ. В основу колового тренування включається три напрямки: безперервно-поточний, поточно-інтервальний та інтенсивно-інтервальний методи. За даними О.Т. Кузнєцової і О.С. Куца при використанні колового тренування щільність занять зростає у двічі, порівнюючи з заняттями, які проводяться за загальноприйнятою методикою.

Існує й інший підхід до вивчення норм рухової активності, що ґрунтується на обліку впливу м’язової діяльності на функціональні резерви організму. Вчені виділяють кілька рівнів навантажень, що призводять до підвищення фізичного стану, його стабілізації, детренованості організму чи перенавантаження.

Оздоровчий ефект можливий навіть при незначних обсягах навантажень спортсменів, якщо використовуються раціональні їхні величини. Доведено, що адекватні фізичні навантаження, які відповідають функціональним можливостям організму, після 8-10 тижнів занять підвищують як загальну фізичну працездатність, так і аеробну продуктивність на 10-25%. При цьому систематичні тривалі заняття фізичними вправами оптимізують не тільки функціональні резерви організму, але і його резистентність до різних факторів зовнішнього середовища.

Важливу роль у підвищенні ефективності навчального процесу з фізичного виховання, на думку ряду дослідників, відіграє взаємодія викладача і студента. Уміння педагога знайти шляхи, які б стимулювали студента до діяльності, уміння підтримати цю діяльність, формувати у нього внутрішню потребу до регулярних занять є визначальною якістю педагога.

На думку Е.А. Пироговой, м’язова робота, яка виконується при певних пульсових режимах, викликає специфічні зміни в організмі, тобто, найбільші зрушення у працездатності відбуваються під час вправ, які приводять до такого ж підвищення ЧСС, як і тренувальна робота. Помірна робота не викликає зрушень у працездатності.

Встановлено, що економізація функцій організму відбувається при навантаженнях, інтенсивність яких не нижче 60% від максимально можливих, а зусилля функцій кровообігу – при інтенсивності 80-85%. Таким чином, для розвитку і розширення резервних можливостей людини необхідні інтенсивні навантаження.

Доведено, що в процесі систематичних занять в осіб зі стажем у зрілому віці спостерігається як відновлення, так і вдосконалення рухових якостей, але функціональна потужність організму дорослих людей не досягає величин, здобутих у дитячому і юнацькому віці. У такий спосіб підтверджується необхідність створення системи багаторічних систематичних занять фізичними вправами різної спрямованості.

Теоретичний аналіз засвідчив, що сучасні підходи до визначення частоти, тривалості та інтенсивності занять є неоднозначними. Зокрема, більшість вчених вважає, що найважливіше визначити відносну та абсолютну інтенсивність тренувального навантаження, а не її тривалість.

Однак, незважаючи на те, що є збіг результативності запропонованих фізкультурно-оздоровчих програм у відношенні показників фізичної працездатності навіть при істотних розходженнях у тривалості тренувальних занять продовжуються суперечки щодо раціональної величини тренувальних навантажень. Відмітимо, що рекомендації тут відрізняються в межах 20-85%.

А В. Лотоненко відмічає, що у нині діючої програми фізичного виховання студентів недостатньо відображена зростаюча роль фізіологічних методів контролю за станом організму студентів при виконанні різного роду фізичних навантажень, не враховуються співвідношення використаних методів і часу їх застосування для розвитку фізичних якостей. Автор пропонує фізичні якості розвивати в три етапи: перший – витривалість – 60%, сила – 20%, швидкість - 20%; другий – витривалість – 45%, сила – 25%, швидкість – 30%; третій – витривалість – 20%, сила – 30%, швидкість – 50% від загального часу навантажень.

У відношенні кратності занять упродовж тижня в роботах зарубіжних дослідників також відсутня єдність думок. Одні констатують отримання тренувального ефекту при одноразових заняттях тижневого циклу, тоді як інші не відзначали функціональних зрушень при такій же частоті занять обсягом у 120 хвилин. Вітчизняні автори рекомендують для груп загальної фізичної підготовки дворазові заняття на тиждень по 90 хвилин. Найбільша кількість прихильників триразових занять на тиждень - по 20-30 хвилин.

А.В. Домашенко відмічає, що якість занять з фізичного виховання визначається невдалим вибором одного, нехай ефективного методу, а використанням комплексу методичних прийомів і умінь організовувати їх в певну систему, яка дає максимальний ефект при мінімальних затратах часу.

Багато авторів відмічають значну роль мотивації до занять у вільний час, у якому особливу роль повинні відігравати керівники та організатори фізичної культури і спорту.

При оптимізації навчального процесу з фізичного виховання, ряд дослідників звертають особливу увагу на стать і вік людини. Так, А.Т. Рубцов у своїх дослідженнях підтримує зарубіжних авторів і зазначає, що з віком значно зменшується РА студенток, що, в свою чергу, негативно впливає на морфологічний і фізіологічний розвиток їх організму.

Низка авторів підкреслюють необхідність врахування специфіки та індивідуальних особливостей жіночого організму підчас занять фізичними вправами. Зокрема, Б.А. Никитюк констатував, що в багатьох випадках специфічні властивості жіночого організму визначаються видом фізичних вправ. Так, у спортивних гімнасток, на його думку, в процесі тренувальних занять виникають більш значні зрушення в організмі, ніж у плавчих-спортсменок.

Дж.Х. Уилмор відмічає, що особливу увагу підчас занять фізичними вправами з жінками необхідно приділяти розвитку тих груп м’язів, від яких у певній мірі залежить нормальне положення внутрішніх органів. Автор підкреслює необхідність суворого добору режиму виконання фізичних вправ, відповідно до рівня фізичної підготовленості жінок, їх віку та індивідуальних можливостей організму.

В.І. Пивоваров вказує на необхідність врахування особливостей адаптації організму спортсменок до навантажень, пов’язаних з функцією материнства при доборі засобів і методів фізичної підготовки.

В.А. Кудрявцев у своїх дослідженнях виявив значні розбіжності у рівнях функціональної підготовки студентів різних ВНЗ, як наслідок різного ступеня вираження дефіциту РА. Збільшенням кількості занять з фізичного виховання до 6 годин на тиждень (замість 2-х) і використанням диференційованого підходу до вибору режимів навантаження, автор в своїх дослідженнях не тільки підняв рівень функціональної підготовленості студентів, але і досягнув повної компенсації дефіциту РА студентів.

і.А. Анохина вивчала оптимальні режими використання ритмічної гімнастики як засіб компенсації дефіциту РА у студенток. Функціональну підготовку студенток вона оцінювала за допомогою комплексної методики В.С. Фоміна. У вихідному стані автор виявила у них виражений дефіцит РА. Показник аеробної працездатності в середньому не перевищував рівня 0,2 ум.од., замість належного 0,5 ум.од., У дослідженнях впливу ритмічної гімнастики, як окремо взятого засобу, так і в поєднанні з елементами інших видів спорту, І.А. Анохина прийшла до висновку, що їх поєднання у співвідношенні 3:1 з навантаженнями змішаної енергетичної спрямованості не менше 40% часу забезпечує повністю компенсацію дефіциту РА студенток.

Така неоднозначність думок вчених, стосовно раціональної потужності і обсягу величин навантажень, частоти занять у тижневому циклі, зумовлена низкою причин, серед яких: неоднаковий фізичний стан обстежених, умови життя, режиму роботи і відпочинку. Відповідно до цього неоднозначними є рекомендації з використаних засобів і чинників фізичної культури та критерії оцінки ефективності занять. Зокрема, встановлено, що виразність оздоровчого ефекту є пропорційною вихідному функціональному стану організму і у значній мірі залежить від спрямованості тренувальних впливів.

Не менш суперечливими є свідчення дослідників про вибір раціональних засобів фізичної культури в кондиційному тренуванні. Так, за необхідності раціональних співвідношень циклічних і ациклічних фізичних вправ для осіб різного віку і рівня фізичного стану фахівці не прийшли до спільної думки. Більшість авторів рекомендують до 90-100% у загальному обсязі засобів використовувати фізичні вправи, що розвивають витривалість, тоді як у низці досліджень підкреслюється необхідність інших співвідношень різних вправ, де на розвиток загальної витривалості приділяється 40-50 %, а 25-40% – швидкісної і швидкісно-силової витривалості, 20-30% - гнучкості і швидкості.

Різні цільові мотиваційні установки і фізкультурно-спортивні інтереси до використання фізичних вправ обумовлюють і різні оздоровчі програми з використанням або переважно тренувальних навантажень, або відновлювальних, із застосуванням засобів активного відпочинку. Для всіх режимів фізкультурної активності характерні простота, доступність, привабливість та індивідуалізація величини навантаження відповідно до можливостей і побажань тих, хто займається. Відмінності полягають у величині навантаження, кратності занять навіть у осіб однієї вікової групи при застосуванні визначених видів вправ, що є наслідком різних підходів до регламентації РА.

Отже, проведений детальний аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури доводить безумовне збільшення негативного впливу дефіциту РА на функціональний стан і здоров’я студентів. Стає очевидним, що традиційне використання єдиної державної програми фізичної підготовки студентів не забезпечує належного оздоровчого ефекту і потребує її науково-обґрунтованого удосконалення. Хоча сьогодні дана проблема залишається в центрі уваги великого кола фахівців, методологічні підходи до оптимізації вибору засобів і методів фізичної підготовки студентів, особливо впродовж всього періоду навчання у ВНЗ, залишаються недостатньо вивченими. Це обумовлено, насамперед, недосконалою системою медико-педагогічної оцінки рівня дефіциту РА у студентів і, як наслідок, не ефективністю імперичного підходу до вибору засобів компенсації, особливо з врахуванням його прогресування впродовж всього періоду навчання у вищому навчальному закладі.

Проведений аналітичний огляд стану проблеми є підставою для розробки робочої гіпотези і визначення мети і завдань подальшого дослідження.

Оптимізація РА повинна йти лінією соціальної виправданості, спрямовуватись на стійкий оздоровчий ефект, що дозволить більш раціонально використовувати вільний час і для інших видів діяльності, що сприяють гармонійному соціально-культурному розвитку особистості.

Контрольні питання:

1.Які проблеми оцінки фізичної підготовленості студентської молоді?

2.Розкажіть конкретні проблема дефіциту рухової активності студентів та шляхи його усунення?

3. Яка проблема побудови раціональних режимів рухової активності студентів?

Дата добавления: 2014-01-07