Основи охорони праці в медицині та фармації

В загальній структурі смертності населення смертність від нещасних випадків на виробництві, травм, гострих та хронічних професійних захворювань займає одне з чільних місць, складаючи: в 1993 році - 131,2; в 1995 році - 160,7; в 1997 році - 143,7; в 1999 році - 142,7; в 2000 році - 159,4; в 2002 році - 165,0 на 100 тис. населення.

У 2004 році, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, постраждало 30 172 працівників із них: 994 - загинуло; 6 589 - набули професійних захворювань. При цьому серед загиблих: 265 осіб загинули в агропромисловій галузі; 200 - у вугільній промисловості; 126 - на підприємствах соціально-культурної сфери.

Отже, охорона праці являє собою систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона є головною умовою збереження здоров’я та захисту людини від впливу шкідливих чинників виробничого середовища.

Охорона праці як невід’ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм їх власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, тощо. Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов’язковим компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров’я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі тощо).

Значення охорони праці важко переоцінити, насамперед тому, що там, де створені належні умови праці, продуктивність праці людини є значно вищою і, головне, забезпечені необхідні умови для збереження її здоров’я. Водночас у разі порушення правил охорони праці не тільки стають низькими виробничі показники, але й суттєво збільшується питома вага виникнення травм, професійних захворювань, каліцтва і навіть трапляються смертельні випадки. Це велика біда як для працівника, так і його сім’ї. Недаремно кажуть, що закони з охорони праці “написані кров’ю”. Адже відомо що внаслідок виробничого травматизму та професійних захворювань можуть збанкрутувати підприємства, керівництву яких доводиться нести не тільки моральні, але й численні фінансові витрати, пов’язані з лікуванням, реабілітацією та оздоровленням потерпілих, утриманням сімей, які втратили годувальника, тощо.

Серед основного переліку законодавчих актів з питань охорони праці головним, незаперечно, є Закон України “Про охорону праці ”, прийнятий Верховною Радою України 14.10.1992 року. Цей факт ще раз підкреслює як важливість визначеної проблеми, так і пріоритети соціально-економічної політики держави, яка серед перших своїх законів у перші роки незалежності прийняла саме цей важливий документ.

Державне управління охороною праці в Україні відповідно до основних положень статей 31-35 Закону України “Про охорону праці” здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

• міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

• місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Проте основним реалізатором політики з охорони праці є спеціально уповноважений державний орган - Державний комітет України з нагляду за охороною праці, створений у 1993 році.

Дата добавления: 2014-01-07