Оборотні засоби і джерела їх фінансування

Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, які одноразово (протягом одного виробничого циклу) приймають участь у процесі виробництва і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію.

Забезпечення функціонування виробництва на підприємстві зумовлює необхідність поєднання основних і оборотних виробничих фондів. Щоб безперервно відбувався процес виробництва, необхідно мати сировину, матеріали, паливо, запасні частини та інші предмети праці, вартість яких у сукупності становить оборотні фонди. Вони мають матеріально-речову і вартісну форму. Матеріально-речова форма їх виявляється у вигляді конкретних предметів праці.

Таким чином, оборотні виробничі фонди - це предмети праці, які цілком споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натуральну форму і повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції. У зв'язку з цим оборотні виробничі фонди мають визначальне значення при формуванні собівартості і вартості продукції.

Оборотні виробничі фонди перебувають у різних функціональних формах і включають такі три групи: виробничі запаси; незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів. Виробничі запаси - це предмети праці, що не вступили в процес виробничого споживання. Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних виробничих фондів. До їх складу входять сировина, основні та допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети.

Незавершене виробництво становлять ті предмети праці, які перебувають у виробництві на різних стадіях технологічного процесу.

Напівфабрикати - ц е предмети праці, які повністю оброблені на одній дільниці виробництва, але повинні пройти подальшу обробку.

Витрати майбутніх періодів - усі витрати, які були проведені в цьому періоді, але які будуть включені до собівартості продукції в наступні періоди.

Господарська діяльність підприємств включає також реалізацію продукції. Тому підприємствам потрібні фонди, які обслуговують сферу обігу.

Фонди обігу включають готову продукцію на складах, продукцію що відвантажена і перебуває в дорозі, кошти, засоби в розрахунках, зокрема дебіторську заборгованість.

Сукупність коштів підприємства, необхідних для формування оборотних фондів та фондів обігу, становлять оборотні засоби підприємства. На підприємствах у процесі виробництва оборотні засоби здійснюють певний кругообіг, тобто проходять грошову, виробничу і товарну стадії. На першій стадії кругообігу кошти витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формуючи певні виробничі запаси.

У другій стадії предмети праці вступають у виробничу стадію. На цій стадії в процес виробництва включаються працівники, що одержують заробітну плату за виконану роботу. У процесі виробництва виробничі запаси матеріалізуються у формі готової продукції.

На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а дає також певний прибуток.

Важливе практичне значення має з'ясування та оцінка структури оборотних засобів підприємства. Вона визначається співвідношенням між окремими групами оборотних засобів до загального обсягу їх і виражається у відсотках.

Оборотні засоби використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення. Проте ця частина оборотних засобів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється.

За розрахунками у сільськогосподарських підприємствах України частка оборотних засобів у сфері виробництва в середньому становить 71 % (у тому числі на виробничі запаси припадає 61 % і на незавершене виробництво — 9 %), а у сфері обігу — 29 % (з них близько 3 % — вартість готової продукції, а 20 % — дебіторська заборгованість).

Різною є структура оборотних засобів сільськогосподарських підприємств. Це пояснюється різними умовами виробництва, а саме розвитком матеріально-технічної бази і характером технології, рівнем спеціалізації та комбінуванням галузей, територіальним розміщенням підприємств тощо. Вивчення структури оборотних засобів дає можливість визначити шляхи і джерела поліпшення використання їх.

У плануванні та обліку оборотні фонди і фонди обігу поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих належать виробничі запаси (сировина, матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тара запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва; витрати майбутніх періодів; готова продукція на складі.

Ненормовані фонди обігу використовують у сфері обігу. Це товари відвантажені, кошти і засоби в розрахунках, дебіторська заборгованість.

Для того, щоб виробничий процес здійснювався безперервно, необхідно, щоб у підприємстві запас сировини і матеріалів перевищував рівень їх споживання. Проте всі нормативи забезпечують мінімальні запаси різних видів товарно-матеріальних цінностей, що необхідні для забезпечення нормальної господарської діяльності підприємства.

Потреба підприємства у різних видах матеріальних ресурсів визначається за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або ж галузевими науково-дослідними організаціями.

Норма витрати того чи іншого виду ресурсів являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням застосування прогресивної технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку.

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрати матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним вважається аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням досягнень техніки і технології виробництва. Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрати шляхом проведення відповідних дослідів і досліджень. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрати виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) зниження норм у наступні роки. Норми витрат матеріальних ресурсів розраховуються на багато років і використовуються протягом тривалого періоду.

Норматив кожного нормованого елементу оборотних засобів підприємства (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, залишки готової продукції) визначаються методом прямого розрахунку. У практиці господарювання він є основним і забезпечує науково обґрунтовані розміри нормативів оборотних коштів підприємства.

У сільськогосподарських підприємствах для кожного виду матеріальних цінностей нормативи розраховують в грошовому і натуральному виразі. Вони визначають розміри виробничих запасів кормів, насіння, добрив, пального, запасних частин та інших матеріалів, які необхідні для забезпечення нормальної господарської діяльності. При цьому виходять з науково обґрунтованих норм витрачання окремих видів матеріальних оборотних засобів на 1 га земельної площі чи голову худоби, а також їх вартості та сезонного характеру виробництва.

Наприклад, у господарствах нормативи встановлюються з такого розрахунку: на насіння — в розмірі його потреби для проведення весняної сівби в наступному році і страхового фонду (10-15 % річної потреби); на мінеральні добрива і пестициди - в розмірах середньомісячного завозу; на корми власного виробництва - в розмірі їх потреби До нового врожаю з урахуванням страхового запасу; на ветмедикаменти - в межах місячної потреби тваринництва. Норматив запасних частин до тракторів становить 10 %, автомобілів - 5 %, сільськогосподарських машин - 15 % вартості їх річних витрат.

У підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину норматив оборотних фондів і фондів обігу визначають у днях з урахуванням тривалості перебування їх у сфері виробництва і в сфері реалізації продукції, а також умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, частота і рівномірність поставок тощо). Норматив оборотних засобів переробного підприємства передбачає визначення таких нормативів: виробничих засобів сировини, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах — це розмір коштів, що вкладається в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва. Він визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. На підприємствах може існувати кілька видів виробничих запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, страховий (резервний).

У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються в період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

Підготовчий (технологічний) запас встановлюють для того, щоб надати сировині якості, за якої можливе використання її у виробництві. Так, насіння соняшнику, що використовується для виробництва олії, повинно мати певну вологість. Для його сушіння потрібен час, який враховують при обчисленні технологічного запасу.

Поточний запас — це запас, необхідний для забезпечення виробництва матеріальними ресурсами в період між двома черговими поставками. Поточний запас є найбільшим за розмірами сировини та інших елементів оборотних фондів. Його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів. Наприклад, якщо умовами договору надходження сировини передбачене один раз на місяць, то її поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи підприємства.

Страховий (резервний) запас створюють на випадок можливих перебоїв у постачанні. Величину його розраховують за відхиленням фактичного інтервалу поставки сировини від планового.

Отже, норматив виробничих запасів підприємства (в днях) включає транспортний запас, підготовчий (технологічний), поточний та страховий (резервний) запас сировини і матеріалів.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу виробництва продукції, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в незавершеному виробництві змінюються прямо пропорційно динаміці обсягу випуску продукції. Нормування незавершеного виробництва здійснюється у тих галузях і виробництвах, де тривалість виробничого циклу з переробки сільськогосподарської продукції перевищує два місяці.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи із залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахуванням суми наступного погашення витрат за рахунок собівартості

продукції.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості одноденного випуску товарної продукції (за собівартістю) на норму її запасу на складі в днях.

Сукупний норматив оборотних засобів підприємства на плановий період є загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів виробничих фондів і фондів обігу (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції). Нормування оборотних засобів сприяє зменшенню витрат на виробництво продукції, забезпечує запланований обсяг її виробництва і реалізації з меншими оборотними коштами, що поліпшує фінансовий стан підприємства. ^і

Нормативи власних оборотних фондів і фондів обігу обчислюються щорічно. Вони залежать від обсягу виробництва і умов реалізації продукції; витрат на виробництво, зберігання і реалізацію продукції (собівартості продукції та незавершеного виробництва), вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах.

Обсяг оборотних засобів підприємства змінюється і залежить від розмірів виробництва, тривалості виробничого періоду та строків реалізації продукції. Потреба в оборотних засобах значно коливається навіть протягом року. Із збільшенням виробництва продукції необхідно постійно виділяти кошти на поповнення оборотних фондів і фондів обігу підприємства. За джерелами утворення і поповнення оборотні засоби поділяються на власні і залучені.

Основним джерелом формування оборотних фондів і фондів обігу є прибуток підприємства, частина якого спрямовується на поповнення власних оборотних коштів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті діючої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних фондів і фондів обігу підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупцями (замовниками) підприємства.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Потреба в оборотних засобах значно коливається. В період, коли створюються сезонні запаси кормів, насіння, сировини та інших матеріальних цінностей, а також при зростанні витрат незавершеного виробництва, вона стрімко зростає. Потім у процесі виробництва і реалізації продукції потреба в оборотних засобах зменшується.

Крім того, на підприємствах виникає потреба в додаткових оборотних коштах у зв'язку з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої продукції, несвоєчасним виконанням договірних зобов'язань постачальниками. У цьому випадку підприємство змушене звертатися до залучення коштів на поповнення оборотних засобів.

Джерелами залучених оборотних коштів є короткостроковий кредит банку, кошти інших кредиторів, комерційний кредит, кредиторська заборгованість.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Враховуючи взаємні платежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна. Кредити банку дають змогу ув'язати всі джерела оборотних коштів і раціонально формувати запаси сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя.

Комерційний кредит надається у товарній формі і є досить поширеним джерелом залучених коштів. Він характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Комерційний кредит використовується тоді, коли у покупця товару (споживача) не вистачає фінансових ресурсів і він не може розрахуватися з постачальником. У цьому разі постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача замість грошей отримує вексель. Видача векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит підприємства на гроші як засіб платежу.

Кредиторську заборгованість породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання — це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Вони мають значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і сприяють або не сприяють досягненню мети підприємства — одержанню прибутку з мінімально необхідними оборотними коштами.

Оборотні кошти аграрних підприємств становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів у процесі господарювання має велике економічне значення.

Для оцінки ефективності використання оборотних засобів підприємств використовують такі показники:

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) визначається діленням виручки від реалізації продукції за рік на середньорічний залишок нормованих оборотних засобів. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних засобів за рік.

В сільському господарстві, особливістю визначення коефіцієнту оборотності є відношення суми обороту до середньорічної вартості оборотних засобів. Сума обороту включає в себе виручку від реалізації продукції, вартість робіт і послуг, вартість молодняка, переведеного в основне стадо, мінус вартість худоби, вибракуваної з основного стада, і визначається за формулою: Ко = Р:В₀, де К₀ — коефіцієнт оборотності; Р — сума обороту, грн.; В₀ — середньорічна вартість оборотних засобів, грн.

Чим більше оборотів здійснюють оборотні засоби, тим ефективніше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті — показник, обернений до коефіцієнта оборотності, який показує, скільки оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції.

Тривалість одного обороту (в днях) визначається діленням кількості днів у році на коефіцієнт оборотності засобів: t = 364: К₀.

Тривалість одного обороту характеризує швидкість обертання. Цей показник обчислюється в днях і визначається періодом, за який оборотні засоби підприємства здійснюють один оборот. Швидкість обертання оборотних засобів характеризує ефективність їх використання. Прискорення оборотності оборотних коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання оборотних засобів підприємства. Результатом прискорення оборотності оборотних засобів є зменшення їх суми при незмінному обсязі виробництва. І навпаки, при сповільнені обертання оборотних засобів необхідно додатково залучати відповідну їх суму для виконання програми виробництва.

Рентабельність оборотних коштів визначається відношенням прибутку підприємства до середньорічного залишку оборотних коштів. Цей показник показує масу прибутку, що припадає на 1 грн. оборотних засобів підприємства.

функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення оборотних засобів передбачає визначення таких чинників, які зумовлюють ступінь ризику використання оборотних коштів. Головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладення оборотних коштів є ліквідність поточних активів. Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладенні в цінні папери. Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними із найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; У виробничих запасах; у готовій продукції, яку не відвантажено. Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку та інфляційних процесів.

Оборотні засоби, проходячи через стадії виробництва і обігу» здійснюють свій кругообіг протягом одного виробничого циклу. Зменшення тривалості обороту фондів сприяє підвищенню ефективності виробництва, а отже, і зміцненню економіки підприємства.

Термінологічний словник.

Основні фонди (основний капітал) — це частина виробничих фондів, які багаторазово приймають участь у процесі виробництва (протягом двох і більше виробничих циклів) і переносять свою вартість на вироблену продукцію частинами, у вигляді амортизаційних відрахувань.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, які одноразово (протягом одного виробничого циклу) приймають участь у процесі виробництва і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію.

Дата добавления: 2014-01-07