Поняття прав і свобод людини

Поняття «права людини» розглядається в кількох аспектах.

Загальний — можливість реалізувати себе.

Моральний — визнання наявності прав і свобод та поваги до честі й гідності.

Юридичний — визнання наявності правового статусу (прав та обов'язків).

Оскільки права людини охоплюють різні сфери нашого життя, доцільно розподілити їх на групи за галузевим прин­ципом.

Особисті права дають людині можливість захистити себе під утручання держави й інших людей.

Політичні права дають можливість брати участь у політич­ному житті держави.

Соціально-економічні права дають можливість вимагати від держави гідного рівня життя, який включає житло, освіту й медичне обслуговування.

Культурні права дають можливість вільно користуватися здобутками культури.

Розрізняють три покоління прав людини.

Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) та політичні. Це право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу й без­пеку особи, право на свободу від свавільного арешту, затриман­ня або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті та політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного націо­нального права, а незабаром і в актах міжнародного права. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи та кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від утручання у сфери, урегульовані ци­ми правами.

Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплю­ють права людини, — «Петиція про права» (1628 р.), «Закон про недоторканність особи» (1679 р.) і «Білль про права» (1689 р.). До першого покоління прав людини належать також американ ські декларації, а саме: «Декларація прав Вірджинії» (1776 р.), «Декларація незалежності СІЛА» (1776 р.), «Конституція СІЛА» (1787 р.), «Білль про права» (1791 р.), а також французька «Де­кларація прав людини й громадянина» (1789 р.) тощо.

Деякі вчені до першого покоління прав людини відносять «Велику хартію вольностей» (1215 р.), де, зокрема, ідеться: «Жод­на вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або в будь-який (інший) спосіб знедолена, як за законним вироком рівних їй та за законом країни». За таких самих підстав до першого покоління прав людини Мож­на віднести й Литовські статути (1529, 1566, 1588 р.) — юридич­на пам'ятка литовського, білоруського та українського народів. У них було проголошено ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав воль­ної (шляхетної) особи, особистої відповідальності перед законом та ін. Проте середньовічне законодавство («Велика хартія воль­ностей», Литовські статути тощо) будувалося відповідно до феодально-їєрархічної, станової структури суспільства, коли була відсутня юридична рівність громадян.

Відлік першого покоління прав людини можна вести від часу встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися ста­нові межі середньовічного суспільства. На цей період припа дають розвиток буржуазних відносин та утвердження буржу азного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися в ре­альну дійсність, набувши конституційного або іншого законо давчого оформлення. Принцип юридичної" рівності, який став основою універсальності прав людини, надав їм справді демо­кратичного характеру. Після Другої світової війни необхідність забезпечення основ­них прав людини була визнана в більшості розвинених країн.

Друге покоління прав людини — поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних та культурних Прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, ме­дичну допомогу та ін.) — сформувалося в процесі боротьби на­родів за покращання свого економічного становища та підви­щення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію й соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку вироб­ництва склалися реальні передумови для задоволення соціаль­них потреб громадян. Друге покоління прав людини ще називають системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави,спрямованих на їх забезпечення.

Каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соцїально-економічними й соціально-культурними правами та свободами в низці конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені Штати, 5 лютого 1917 р.; Італійська Республіка, 2 груд­ня 1947 р.) у внесених доповненнях і поправках до старих кон­ституцій. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження в «Загальній декларації прав людини» 1948 р. й особливо в Міжнародному пакті про економічні, соці­альні та культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарни­ми (колективними), тобто правами всього людства, правами людини та народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, здорове навколишнє середовище, соціальний та економічний розвиток як людини, так і людства в цілому. Ідеться про ті права особи, що не пов'язані з її особистим статусом, а про­диктовані належністю до певної спільноти (асоціації), тобто с. солідарними (колективними), у яких правам особи відводить­ся головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.).

Становлення третього покоління прав людини (права лю­дини — частина прав людства) пов'язане з національно-визволь­ним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням гло­бальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального ха-рактеру законодавствами (особливо конституційними) тих дер-жав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Між народне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення співтовариства правових держав.

Між першими, другим і третім поколіннями прав людини існує взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних права не повинна обмежувати права й свободи людини.

Крім того, розрізняють невід'ємні, фундаментальні, права, тобто ті, які не можна відібрати в людини за жодних обставин, оскільки їх наявність є природною властивістю людини, і набуті, тобто ті, які люди отримали в процесі боротьби за ці права.

Завдання 4

Дайте можливе, на ваш погляд, визначення прав людини.

Права людини — це визнані і гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.

Права людини — права та свободи, які кожна людина має виключно на тій підставі, що вона є людиною, і які, таким чином є однаковими для всіх людей.Конкретний обсяг прав людини визначається законодавством тієї правової системи, в умовах якої людина перебуває. Правова система також є їхнім гарантом.

Завдання 5

1) Визначте та порівняйте, які права належать до невід'ємних, а які — до набутих:

• право на життя;

• свобода совісті та віросповідання;

• свобода слова;

• право на свободу та особисту недоторканність;

• право на освіту;

• право на працю;

• свобода пересування;

• право на повагу честі та гідності.

Важливо також розуміти, що здійснення прав має певні обмеження, головним із яких є права інших людей.

— Чим ще обмежуються права людини?

3. Сутність відносин між людиною та державою.

Величезну кількість теорій і поглядів, що існували в історії політико-правової думки та стосуються співвідношення «держава — особа», можна звести до двох підходів:

1) Індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає з розуміння особияк мети, держави — як засобу для її досягнення. Йогозміст: права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави; ці права є невід'ємними. Завданнядержави й суспільства полягає в тому, щоб дотримуватисяцих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їх реалізації. Конкретні зміст та обсяг прав змінюються й розширюються в міру розвитку суспільства, власне фундаментальні права залишаються незмінними.

2) Державний, статичний (юридично-позитивістський підхід).

Цей підхід випливає з розуміння держави як мети, а особи — як засобу для її досягнення. Його зміст: свої права людина одержує від суспільства й держави, природа цих прав патерналістична; держава — джерело та гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право й закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються за¬

лежно від державної доцільності та можливості.

Якщо перший підхід є характерним для демократичних держав, то другий — для антидемократичних, тоталітарних.

На сьогодні найбільш поширений погляд на цю проблему є таким. Питання дотримання та обмеження прав пов'язані не тільки з міжлюдськими стосунками. Ці питання постають також у про-цесі відносин, що виникають між людиною та державою. Право людини діє тільки у відносинах між людиною та державою. Права людини — це межі влади. Вони визначають ту сферу життєдіяльності людини, у яку влада (держава) не може втручатися, і ті обов'язки, які має держава щодо людини. Концепція прав людини грунтується на трьох засадах: по-перше, кожна влада обмежена; по-друге, кожна людина має власний автономний світ, утручатися І який не може жодна сила; по-третє, кожна людина, захищаючи свої права, може висунути претензії до держави.

Держава повинна існувати для людей, тому що без людини немає сенсу існування держави, і це є найціннішим. З іншого боку, люди мають будувати й підтримувати державу і, як наслідок, нести перед нею відповідальність. Відносини особи й держави будуються на встановленні такого балансу, за якого: ш особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібнос¬ті, задовольняти права, свободи й законні інтереси;

• держава б одержувала визнання та підтримку своєї діяль ності з боку особи, яка виконує свої обов'язки й несе від повідальність за їх невиконання.

Завдання 6

1) Що є основою відносин між людиною та державою?

2) У чому має полягати сутність відносин між людиною та державою?

Дата добавления: 2014-01-07