Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів

Спір між працівником та роботодавцем (індивідуальний трудовий спір) може виникнути під час прийняття працівника на роботу, в процесі трудової діяльності чи під час звільнення з роботи.

До індивідуальних трудових спорів належать, зокрема, спори між роботодавцем та працівником про переведення на іншу роботу, звільнення, оплату праці та виплату заробітної плати, притягнення працівника до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, надання відпусток, утримання із заробітної плати, встановлення норм праці тощо. До індивідуальних трудових спорів також слід відносити спори, які виникають при укладенні трудового договору, наприклад про відмову у прийнятті на роботу, коли особа вважає, що через безпідставну відмову в прийомі на роботу було порушено його право на працю.

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, що утворюються на підприємствах, установах, в організаціях та місцевими (районними, міськими) судами загальної юрисдикції.

За загальним правилом, працівник сам вирішує, куди йому слід звернутися для вирішення спору – до комісії по трудових спорах чи до місцевого суду.Проте законодавство встановлює перелік спорів, які не підвідомчі комісіям і які можуть вирішуватися лише в судовому порядку. До таких категорій спорів належать:

· спори за заявами працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не утворені;

· спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміна дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;

· спори за заявами керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу) з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень;

· спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

· спори за заявами працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке, відповідно до чинного законодавства, попередньо було вирішено роботодавцем і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав;

· спори про відмову у прийнятті на роботу працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації, молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів – при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, виборних працівників після закінчення строку повноважень, працівників, яким надано право повторного прийняття на роботу, а також інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган, відповідно до чинного законодавства, зобов’язаний укласти трудовий договір.

Строки для подання позовної заяви до суду залежать від категорії спору. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого суду загальної юрисдикції в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення роботодавця до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. У разі пропуску з поважних причин цих строків суд може поновити їх строки.

Працівник може звернутися до комісії з трудових спорів у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в спорах про виплату належної йому заробітної плати – без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов’язковій реєстрації.

Комісія по трудових спорах зобов’язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися в присутності працівника, який подав заяву, та представників роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез’явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез’явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім’я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії. Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівнику та роботодавцю.

Дата добавления: 2014-01-07