Отже, нічого нового, треба брати набутий досвід постіндустріальних країн і використовувати

За всіх різних обставин на практиці, немає зовсім чистої ринкової економіки. Ринок завжди доповнюється і обмежується втручанням (регулюванням) з боку діючих спільно підприємств і монополій, політичної влади і різних організацій. Отже, в дійсності, будь-яка економіка є “змішаною” і має риси як планового, так і ринкового господарства.

За таких умов завдання держави полягає в тому, щоб за допомогою законів і частково безпосереднім адмініструванням створити рамки, в яких можуть розвиватись вільні сили особистості. Вона певною мірою визначає “правила гри” – економічного змагання за результат та контролює їх дотримання.

Держава прагне забезпечити якомога більше свободи і широкий “ігровий” простір, що сприятиме розвитку виробничих сил кожного.

Кожен може оволодіти фахом за своїм вибором і самостійно вибирати робоче місце (свобода вибору фаху).

4. Кожен може вибрати вид промислу і організувати в будь-якому місці підприємство (свобода підприємництва).

6. Рівновага між попитом і пропозицією на ринку підтримується цінами, визначення яких не повинно знаходитись під прямим державним впливом та під діянням змови окремих виробників (свобода ціноутворення).

Головна мета сучасної економічної політики в соціально-ринковому господарстві полягає в тому, щоб підтримувати економічне зростання; забезпечувати високий рівень зайнятості, стабільність рівня цін; підтримувати зовнішній торговельний баланс.

Хронологічна таблиця

02.2000	Послання Президента України до Верховної Ради «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку»
04.2000	Всеукраїнський референдум з актуальних питань життя держави
03.-04.2001	«Касетний скандал», політична криза в Україні, відставка уряду В. Ющенка
05.2001	Прем’єр-міністром України затверджено А. Кінаха. Указом Президента України запроваджено нову посаду у системі виконавчої влади – державного секретаря
06.2001	Візит Папи Римського Іоана Павла ІІ в Україну
08.2001	ІІІ Всесвітній форум українців у Києві
5-14.12.2001	Всеукраїнський перепис населення
31.03.2002	Вибори До Верховної Ради України IV скликання
05.2002	Послання Президента України до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки»
28-29.08.2002	Всесвітній форум українців у Чернівцях
21.11.2002	Відставка уряду А. Кінаха і затвердження прем’єр-міністром В. Януковича, губернатора Донецької області

6. Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

Дата добавления: 2014-01-07