Самооцінка особистості та її види

Поняття самооцінка (СО) в рамках Я-концепції, як змістовної сторони самосвідомості, визначається як оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. СО це вияв оцінного ставлення людини до себе, основний структурний компонент самосвідомості особистості, що відіграє важливу роль у саморегулюванні поведінки і діяльності [9;163].

СО, цінність, значущість, якою індивід наділяє себе в цілому,а також окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. [10;343].

За Б.Г.Ананьєвим [1] СО є найбільш складним і багатогранним компонентом самосвідомості (складний процес опосередкованого пізнання себе, розгорнений у часі, пов’язаний з рухом від одиничних, ситуативних образів через інтеграцію подібних ситуативних образів в цілісне утворення. поняття власного Я) [16], прямим виразом оцінки інших осіб, що беруть участь в розвитку особистості.

Л. В. Бороздіна визначає СО як наявність критичної позиції індивіда по

відношенню до того, чим він володіє, але це не констатація наявного потенціалу, а саме його оцінка з точки зору визначеної системи цінностей. Тому СО відповідає на питання: не що Я маю, а чого це варте, що це означає? [2].

О.М.Леонтьєв пропонує осмислити СО через категорію «відчуття» як стійке емоційне відношення, що має «виражений наочний характер, який є результатом специфічного узагальнення емоцій» [7].

Отже, СО є центральною ланкою довільною саморегуляції, визначає напрям і рівень активності людини, її відношення до світу, до людей, до самої себе; виступає як важлива детермінанта всіх форм, видів діяльності та соціальної поведінки людини.

СО є показником певного психічного розвитку особистості і виступає як рівень самовизначення особистості та як уявлення людини про себе може бути адекватною або неадекватною. Неадекватність виявляється в завищенні або заниженні СО відносно еталону, з яким особистість себе порівнює.

Люди з адекватною або високою СО успішно вирішують завдання, що встають перед ними, оскільки відчувають упевненість у власних силах. На думку С.М. Ємельянова за адекватної СО суб’єкт соціальної взаємодії правильно (реально) зіставляє свої можливості і здібності, достатньо критично ставиться до себе, ставить перед собою реальні завдання, вміє прогнозувати адекватне відношення оточуючих до результатів своєї діяльності. При завищеній СО у людини виникає неправильна уява про себе, ідеалізований образ своєї особистості. Вона переоцінює свої можливості, орієнтована на успіх, ігнорує невдачі. Сприйняття реальності у неї часто емоційне, невдачу або неуспіх вона розцінює як наслідок чиїхось помилок або обставин, які склались несприятливо. При заниженій СО у людини існує комплекс неповноцінності. Вона невпевнена в собі, несмілива, пасивна. Такі люди відрізняються надмірною вимогливістю до себе і ще більшою вимогливістю до інших [3].

Стосовно проблеми СО професіонала Л.Н.Корнєєва [5] вказує, що адекватна СО професіонала визначає міру розбіжності між рівнем його домагань і реальним рівнем здійснення діяльності, точність постановки цілей, адекватну емоційну реакцію на різний результат діяльності. Завищена СО сприяє постановці цілей, не відповідних можливостям професіонала: він орієнтований на успіх, нехтує необхідною інформацією, не розвиває великих зусиль для досягнення своїх цілей. Занижена СО призводить до пасивності, боязні відповідальності, до схильності професіонала ставити легкі цілі і завдання, до чекання неуспіху. Неадекватна СО не дозволяє фахівцеві повністю реалізувати свої можливості у ПД.

Я.В. Крушельницька говорить, що адекватна СО, почуття самоповаги,

оптимальний рівень домагань працівника виконують функцію саморегулювання у процесі праці. Таке саморегулювання здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям «Я». Саморегуляція у процесі праці пов.язана з посиленням або послабленням активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плануванням діяльності, виходячи з рівня домагань, необхідних затрат розумової і фізичної енергії, розвитку здібностей. Адекватна СО є основою для формування таких рис особистості, як упевненість у собі, почуття власної гідності[6].

Правильна або адекватна СО передбачає критичне ставлення до себе, постійне примірювання своїх можливостей до вимог життя, вміння самостійно ставити перед собою цілі, яких можна досягти, об.єктивно оцінювати хід своїх думок та їх результати, старанно перевіряти здогадки, які висуваються, вдумливо зважувати на всі докази «за» і «проти» [13; 300].

Таким чином адекватна СО створює сприятливі умови для професійного самовдосконалення, сприяє його результативності, підтримує мотиви роботи особистості над формуванням своїх професійно-значущих якостей.

У процесі формування самооцінки виділяють три основні складові.

Перша складова формування самооцінки студента пов’язана з змістом оцінної діяльності педагога, яка виступає основою формування самооцінки студентів за умови позитивного ставлення педагога до студента.

Другою складовою процесу формування самооцінки є розвиток у студента умінь дати собі змістовну характеристику, самостійно регулювати свою навчальну діяльність. Основу для такої оцінної діяльності студента створюють організація його самостійної розумової і практичної роботи, активізація розумових процесів, розвиток аналітичного та критичного мислення.

Третя складова процедури формування самооцінки − це робота, спрямована на формування у студента навичок самоконтролю, реалістичного рівня поставлених до себе вимог.

Виділяють такі аспекти самооцінки: операційно-діяльнісний і особистісний. Перший пов’язаний з оцінюванням себе як суб’єкта діяльності й виражається в оцінці свого професійно-педагогічного рівня (сформованості умінь і навиків) і рівня компетентності (системи знань). Другий аспект виражається в оцінці своїх особистісних якостей у зв’язку з ідеалом образу «Я-професіональний». Самооцінка не обов’язково повинна бути узгоджена в цих двох аспектах. Така розбіжність впливає на професійну адаптацію, професійну успішність і професійний розвиток.

Б.В. Кайгородов [5] визначає само розуміння як процес усвідомлення людиною свого існування, результатом якого є когнітивне, емоційне узгодження продуктів самосвідомості та реальності. Він виділяє такі показники розуміння людиною себе: 1) здатність до об’єктивності; 2) сприйнятливість; 3) здатність до самоспостереження; 4) відкритість новому

досвіду; 5) емпатія; 6) узгодженість зовнішніх та внутрішніх джерел інформації про себе та інших; 7) соціальна зрілість; 8) відповідальність;

9) розуміння іншої людини.

Основоположними моментами саморозуміння, за Оллред, є: 1) бути

самототожним, тобто сприймати тотожність собі самому; 2) самостверд-ження; 3) цілісний розвиток особистості.

Результат проведених К.А. Альбуханової-Славської досліджень оцінно-самооцінних ставлень особистості представлено у вигляді восьми типів:

1. Егоцентричний тип. Самооцінка, поза зв’язком себе з іншими та своєю оцінкою інших, – постійна, висока.

2. Колегіальний тип. Самооцінка, що дається шляхом порівняння себе з іншими, спирання на оцінки інших і себе іншими, – постійна, позитивна.

3. Директивний тип з позитивною, егоїстичною–знегативною “репутацією”. Самооцінка через свою репутацію, тобто через оцінку себе іншими, переважання негативних оцінок на адресу інших.

4. Функціональний тип. Самооцінка через порівняння з іншими, але шляхом

орієнтації на норми, а не на їх відношення. Самооцінка середня, непостійна, потреба оцінювати інших та одержувати їх оцінки виражена слабо.

5. Ініціативний тип. Самооцінка виявилася як упевненість у гарному ставленні до інших і разом з тим як потреба їх критично оцінювати.

6. Рефлексивний тип. Рефлективність і самокритичність поза зв’язком зі своєю оцінкою інших та оцінкою себе іншими. Самооцінка непостійна.

7. Рефлексивний (другий) тип. Самооцінка невизначена, невиражена, без зв’язку з іншими, є потреба в оцінці іншими, але

Список використаної літератури:

1. Ермаков П.И., Лабунская В.А. Психология личности. – М.: Эксмо, 2007. – 656 с.

2. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. – СПб.: Питер, 2005. – 940 с.

3. Мещерякова Б.Г., Зинченко В.П. Большой психологический словар. – М.: Прайм-Еврознак, 2003. – 672 с.

4. Попович І.С. Соціально-психологічні очікування в людських взаєминах. – Херсон, 2009. − 240 с.

5. Соколова Е.Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. – 215 с.

6. Титаренко Т.М. Чого чекаю від життя (психологічний зміст поняття «життєві домагання») // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. наук. пр. – К., 2004. – В. 8(11). – С. 3−13.

7. Фурман А.В., Гуменюк О. Є. Психологія Я концепції: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ.- 2000, 2006. – 360 с.

Дата добавления: 2014-01-07