Психологічні механізми взаєморозуміння в спілкуванні

Третій рівень спілкування - інтимно-особистий.

Характеризується особливою психологічною близькістю, переживаннями, проникненням у внутрішній світ інших людей, перш за все близьких (членів сім'ї, друзів). Основний принцип такого спілкування - емпатія. У сімейному житті певні взаємини підпорядковуються законам ділового спілкування (наприклад, виконання сімейних функцій), і при виконанні службових, чітко регламентованих обов'язків, співчуття до випадкового відвідувача може відіграти вирішальну роль. Інакше люди, які спілкуються в якомусь колі, не змогли б помінятися місцями. Мова йде про принципи спілкування залежно від характеру зв'язків між людьми.

Якщо взяти за критерій ступінь орієнтації на особистість партнера, то можна виділити іншу групу рівнів спілкування.

Високий духовний рівень ставить у центр особистість як самоціль спілкування. На цьому рівні формуються установки повного прийняття один одного такими, як вони є. Спілкування на цьому рівні характеризується посиленим інтересом до індивідуальності людини, формується на основі діалогу і у межах психологічного простору кожного з партнерів. Максимальний ступінь самовираження породжує такий високий духовний стан, як любов.

Діловий рівень спілкування, насамперед, характеризується тим, що ставлення до людини відбиває її ділові якості, що відповідають вимогам спільної діяльності.

Наступний рівень - стандартизований, або проміжний. Стандартизоване спілкування характеризує низький ступінь орієнтації на особистість, в ньому дуже часто домінує формальна структура відносин з різними варіантами особистісної деформації, її суть можна визначити такою фразою: "Я вас не чіпаю, і ви мене не чіпайте!"

Маніпулятивний рівень спілкування характерний для людей егоцентричного складу, які не займаються глибоким самопізнанням і самоаналізом. Для них інша людина - гравець, в якого треба вигра ти або перехитрувати. Для цього застосовують всі засоби - від улесливості до грубості і тиску, а особистість спіирозмовника та його внутрішній світ повністю ігнорують.

Найнижчий рівень дисгармонії - примітивний. Для людини цього рівня будь-який індивід є завадою або засобом для задоволення будь-якої потреби. Примітивний рівень характеризує дегуманізоване суспільство і спілкування, в якому спрощені правила та реакції становлять основу ставлення людини до інших людей.

Однією з найважливіших умов гармонійного спілкування с постійне орієнтування на особистість співрозмовника, прийняття його як рівноправного суб'єкта діалогу. Недотримання або обмеження цієї умови веде до дисгармонії спілкування і перетворює одного із співрозмовників в об'єкт або засіб для досягнення мети.

Розвинуте спілкування завжди складається з двох аспектів, кожен з яких побудований за певною схемою зв'язків людини з людиною. Одна схема має суб'скт-суб'єктну структуру, а інша базується на суб'скт-об'сктних взаєминах. Перша схема характеризується вищим ступенем орієнтації на особистість іншої людини. Суб'єкт-суб'єктна основа спілкування пронизана гуманістичними установками, вона створює передумови до ідентифікації і рефлексії, а також стверджує прано кожного партнера на свою думку і самостійність. Це основа відкрито-діалогічної взаємодії, або співпраці, людини з людиною.

Зовсім інші характеристики має спілкування, яке базується на суб'єкт-об'єктній основі. Тут ведучому партнеру (або суб'єкту) відводиться роль маніпулятора іншою людиною як об'єктом чи засобом для досягнення своєї мети. Переважає чисто формальний підхід до людини та мінімальна орієнтація на особистість співрозмовника, її суть - закритий маніпулятивно-монологічний тип впливу людини на людину. Якщо взяти за критерій ступінь орієнтації на особистість партнера, то можна виділити іншу групу рівнів спілкування.

Високий духовний рівень ставить у центр особистість як самоціль спілкування. На цьому рівні формуються установки повного прийняття один одного такими, як вони є. Спілкування на цьому рівні характеризується посиленим інтересом до індивідуальності людини, формується на основі діалогу і у межах психологічного простору кожного з партнерів. Максимальний ступінь самовираження породжує такий високий духовний стан, як любов.

Діловий рівень спілкування, насамперед, характеризується тим, що ставлення до людини відбиває її ділові якості, що відповідають вимогам спільної діяльності.

Наступний рівень - стандартизований, або проміжний. Стандартизоване спілкування характеризує низький ступінь орієнтації на особистість, в ньому дуже часто домінує формальна структура відносин з різними варіантами особистісної деформації, її суть можна визначити такою фразою: "Я вас не чіпаю, і ви мене не чіпайте!"

Маніпулятивний рівень спілкування характерний для людей егоцентричного складу, які не займаються глибоким самопізнанням і самоаналізом. Для них інша людина - гравець, в якого треба вигра ти або перехитрувати. Для цього застосовують всі засоби - від улесливості до грубості і тиску, а особистість спіирозмовника та його внутрішній світ повністю ігнорують.

Найнижчий рівень дисгармонії - примітивний. Для людини цього рівня будь-який індивід є завадою або засобом для задоволення будь-якої потреби.

Примітивний рівень характеризує дегуманізоване суспільство і спілкування, в якому спрощені правила та реакції становлять основу ставлення людини до інших людей.

Оновлення суспільства - це поглиблення тенденцій відродження системи суб'єкт-суб'єктних відносин, саме на основі яких можна утверджувати істинно гуманні принципи. Для кожного рівня спілкування найважливішим є певний рівень розуміння: згода, осмислення, переживання. Під згодою розуміють достатньо взаємоузгоджену оцінку ситуації і правил поведінки кожного учасника. Це - зовнішній рівень розуміння.

Вміння зрозуміти ситуацію, пристосувати до неї свої емоції і поведінку, а також і поводження інших людей - це необхідні умови спільної життєдіяльності. У даному випадку відвертість почуттів і поведінка - бажані, але не обов'язкові умови.

Малознайомі оцінюють людину в першу чергу за вмінням "правильно" поводити себе у відповідній ситуації. Близьке знайомство дозволяє впевнитися, що людина може глибоко зрозуміти різні явища чи розібратися в аргументах будь-якого рівня. Але мистецтвом підкрмпити своє розуміння відповідною поведінкою володіють далеко не всі. Згода як формальний рівень розуміння властива не тільки соціально-рольовому рівню спілкування, але й діловому та інтимному. Згода як рівень розуміння є необхідним елементом кожного кола спілкування, але в соціально-рольових контактах ЇЇ значення на першому плані. Особливості соціально-рольового спілкування залежать здебільшого від трьох факторів:

1) знання норм і правил поведінки, характерних для
ситуацій спілкування, в яких доводиться брати участь;

2) вміння підпорядковувати свою поведінку цим правилам;

3) вміння допомогти іншому прийти до згоди, якщо його поведінка не співпадає з вашим уявленням про неї. При такій психологічній підтримці і допомозі у виборі правильної лінії набагато швидше можна досягти бажаного результату.

Звичайно, спілкування далеко не завжди призводить до взаєморозуміння. По-перше, спілкуватися доводиться не тільки з людьми, які викликають інтерес. До речі, нецікавими нам можуть здаватися люди і внаслідок наших особистих стереотипів, і в силу того, що дійсно не всі є хорошими за своїми людськими якостями.

Дані психологічних досліджень дозволяють порівняти, наскільки співпадає коло симпатичних нам людей, з тими, з ким доводиться реально спілкуватися. Тільки близько 40% людей, що складають найближче оточення, належать до тої чи іншої групи. У дитячому віці такий збіг становить 19-24% випадків. Але навіть дві особи, що симпатизують одна одній або пов'язані діловими інтересами, не завжди можуть знайти спільну мову. Часто після розмови люди відчувають незадоволення (собою, розмовою чи співрозмовником) не через принципове розходження у позиціях, а, як їм здається, через дрібниці. Коріння їх часто ховаються у невмінні зрозуміти, що для кожної ситуації спілкування є свої правила, порушення яких призводить до непорозумінь.

Будь-який контакт починається з актуалізації установки на спілкування, тобто з реалізації потреби діяти стосовно якоїсь конкретної людини. Це частина установок. Інша їх частина пов'язана з актуалізацією таких установок, до яких відносять:

1. Ставлення до себе.

2. Ставлення до людини або до певної категорії людей.

3. Ставлення до даної людини.

4. Ставлення до предмету або теми спілкування.

Кожна установка в структурі спілкування має три основних компоненти: поведінковий, пізнавальний, емоційний.

У процесі міжособистісного сприйняття і пізнання виникає ряд психологічних ефектів установки, головні з яких:

Ефект стереотипізації - це накладання на сприйняття окремої людини деяких спрощених стандартів, які узагальнено співставляються з певною категорією людей. Стереотипи можуть розповсюджуватись на нації і формувати необ'єктивні образи. Так, всім нам відомі національні стереотипи, за якими англійці консервативні, німці - пунктуальні, а українці -гостинні. Але ці якості не притаманні кожному представникові

вищеперелічених національностей. От і виходить, що неточні образи створюють бар'єри адекватного взаєморозуміння людей.

Ефект ореол у - наділення людини певними якостями та сприйняття її в майбутньому тільки через їх призму. Психологи розрізняють "позитивний" і "негативний" ореол. Так, якщо перше враження про людину в цілому приємне, то в майбутньому її поведінка, риси та вчинки переоцінюються більш позитивно. Виділяються та перебільшуються в основному позитивні моменти, а негативні недооцінюються, і навпаки. Якщо щось або хтось нас дуже хвилює, спричиняє позитивні емоції, ми готові сміливо відкидати будь-яку критику свого "ідеалу". У таких випадках створюється ефект ореолу. Він дуже небезпечний: людина починає нереалістично споглядати на речі, некритично сприймати співрозмовника, а потім зазнає розчарувань. Людина, що знаходиться під ефектом ореолу, не повинна вести ділові переговори.

Ефект загального враження. Коли одного разу враження про людину впливає на сприйняття та оцінку певних властивостей особистості в майбутніх контактах.

Ефект первинності. Перша думка, що склалася, дуже часто надовго визначає ставлення до людини чи події, перша інформація є сильніша за наступну. Тому дуже важливо при зустрічі з новою людиною справити приємне враження. Американський психолог Е.Берн радив звертати увагу на перші 10 секунд спілкування, тому що людина ще не знає, яку "роль" вона з вами грає, а тому поводиться правдиво.

Ефект новизни. Навпаки, про людину добре знайому нам цікаво і важливо почути нову інформацію. Коли ми дізнаємося про те, що вже знаємо, то часто просто не звертаємо увагу на повідомлення.

Ефект бумерангу. Сильний тиск породжує опір. Не варто дуже активно пропонувати щось людям чи відстоювати свою думку в суперечці: чим більше зусиль - тим більший зворотний результат. Знайома ситуація: деякі політики вперто доводять, що їх курс найкращий, а народ голосує за їх суперників. Людям властиво підсвідомо здійснювати протидію сильному тиску ззовні, в чому б це не проявлялось, оскільки сприймають це, як замах на право вільного вибору.

Ефект прагнення до внутрішньої несуперечливості образу "Я" іншої людини. Бажане сприйняття виштовхує все, що суперечить образу "Я" іншої людини, що вже склався. Характерні: ігнорування можливості співіснування різних, іноді протилежних якостей, своє уявлення про обов'язкове в людині, сприйняття людини з позиції ідеалу.

Ефект інерції. Часто існує бар'єр, який являє собою тенденцію до стійкого збереження сформованої уяви про людину. Тут прослідковусться відмова від думки, що час нас змінює, якщо ми маємо на меті стати кращими, ніж є.

Ефект самопроекції. Суть його полягає в тому, що при сприйнятті, оцінці та пізнанні багатьом з нас властиво бачити себе в іншій людині. Тобто, ми проектуємо на інших свої якості. Ефект самопроекції - джерело частих спотворень у системі спілкування "людина - людина" на рівні примітивних правил. Оноре де Бальзак писав, що ми оцінюємо людей по собі. Ми прощаємо їм слабинки, які маємо самі, та засуджуємо за те, що вони не мають наших достоїнств. Самопроекція нерідко виявляється в тому, що людина перекладає на інших ті якості, які марно намагається придушити в собі і загнати їх у підсвідомість. Вона не бачить і не чує співрозмовника. Коли людина стає здатною цінувати, бачити партнера по спілкуванню, установки на нього стають відкрито децентрованими.

Каузальна атрибуція - інтерпретація суб'єктом міжособистісного сприйняття причин та мотивів поведінки інших людей. Основи вивчення каузальної атрибуції заклав ф.Хайдер. Намагаючись пізнати риси іншої особистості на основі своїх вражень, ми часто шукаємо причину її поведінки чи то у внутрішніх прихильностях даної людини, чи то, навпаки, в епізодах тієї ситуації, в якій вона опинилася. Наприклад, подружню сварку можна пояснити або кепським характером одного чи обох з подружжя, або фінансовими труднощами, які вони переживають.

Знання цих механізмів дозволяє виявити психологічний зміст процесу порозуміння, що досягається під час спілкування

Говорячи про ефективність у спілкуванні, зокрема в діловому, не можна не згадати поняття "техніка спілкування". Під цим визначенням в психології розуміють сукупність засобів, прийомів, які люди використовують для досягнення бажаних ефектів у спілкуванні. Отже, якщо ви хочете домогтися успіху, хочете реалізуватися, то спробуйте втілити в своєму спілкуванні наступні прийоми та закони.

Ефект першої фрази. Його зміст полягає в тому, щоб спеціально підготуватися, з яких слів почати розмову. Це може бути цікавий план виступу, який пропонується слухачам, чи оригінальний факт, який викличе інтерес у даній аудиторії. Необхідно проявляти творчий підхід до початку виступу, щоб тримати слухачів в емоційній та інтелектуальній напрузі.

Ефект Сократа (заснований на тому, щоб отримати у відповідь "так"). Сократ задавав запитання, з яким його співрозмовник чи опонент вимушений був погоджуватися, і до тих пір, поки партнер, сам того не усвідомлюючи, не приходив до висновку, який він так завзято заперечував. Примушуйте людину говорити "так" на початку розмови, не давайте їй, якщо це можливо, говорити "ні". Чим більше відповідей "так" ви можете отримати спочатку, тим швидше досягнете схвалення. Пам'ятайте: запитання ставлять не лише для того, щоб на них відповідали. Аргументуйте запитаннями, а не твердженнями.

Ефект звинувачення. Висловлювати потрібно лише одне звинувачення, а не накопичувати їх, щоб звалити все відразу. Критикувати необхідно те, що людина в змозі змінити у своєму спілкуванні. Причому, корисний зворотний зв'язок "по гарячому сліду". Відкладена інформація з приводу того, що проходило раніше, перекручується фактором часу. Критиці повинні підлягати перш за все помилки в роботі, а не особисті якості звинувачуваного. Свою помилку, хибний крок визнавайте швидко і рішуче, випереджаючи можливу критику.

Спосіб бумерангу. (Бумеранг - це металеве знаряддя, яке повертається на те місце, звідки було випущене). Він полягає у тому, що аргумент чи теза опонента використовується проти нього.

Правило Цицерона. Під час обговорення категорично забороняється нагадувати опоненту слова та думки, які він висловлював, а пізніше їх заперечувати.

Ефект контрасту. Не намагайтеся перекричати інших при контакті з групою. Корисним буде ефект контрасту: чим тихіше ви себе будете поводити порівняно з групою, тим більше шансів отримати її увагу. Виберіть доброзичливість, а не висловлювання незадоволення і повчання, що лише затягне досягнення мети.

Закон виклику чи взаємності. Починайте з теми чи запитання, яке співпадає з думками і може викликати стверджувальну відповідь.

Ефект Вольтера, який справедливо зауважив, що секрет бути нудним полягає в прагненні розповісти все. Звідси правило: чим коротше говориш, тим більше скажеш. У діловому спілкуванні все добре в міру: і серйозність, і іронія, і гарячкуватість, і гумор... Вас будуть слухати лише в тому випадку, якщо ви самі вмієте слухати.

Метод пильності. Коли опонент озлоблює та відштовхує вас, то краще уникнути дискусії з ним. "Щоб переконати впертого - недостатньо і свідчення зірок, навіть якщо б вони зійшли на землю і самі стали говорити про себе", - писав Галілей. Замість суперечки - відійдіть від словесного поєдинку, але не упустіть той момент, коли відбудеться зіткнення поглядів опонента з реальністю, об яку він наб'є собі синяки.

Фактичне спілкування. Прийом непомітного входження в контакт. Починається розмова з оголошення факту, який не має особливого значення, "вітального змісту", але свідчить про вихованість того, хто говорить, повагу до традицій, звичаїв, форм поведінки, які прийняті в даній аудиторії. В Англії, наприклад, такою темою є "погода", а ось у Франції говорити

про погоду - значить визнати свою нездібність говорити про щось інше.

Діалог незалежних. Кожний говорить "своєю мовою", але добре розуміє ''мову" партнера. Це стратегія взаєморозуміння можлива, коли розбіжності між людьми збагачують, а не обкрадають.

Закон росту, розквіту та відцвітання. Андре Моруа писав: "Людина стомлюється від усього і навіть від кохання. Цю корисну істину варто пропагувати тому, що багатьом молодим та й старим людям вона, очевидно, невідома". Відносини рухаються по колу, проходячи закономірні стадії: ріст, розквіт та відцвітання. Люди відчувають в спілкуванні потребу вносити в звичні стосунки щось нове, нехай навіть не лише приємне, лише б позбутися одноманітності, скинути тягар втоми. Необхідно долати труднощі взаємовідносин і не допускати приводу для розладу.

Ефект ненанесення шкоди. Вміти шукати шляхи нейтралізації, щоб не завдати психологічної чи іншої шкоди жодному з тих, з ким сперечаєшся. Тут важливо самому залишатися в рамках правил та принципів суперечки - це вже майстерність, але вищий клас - допомогти у цьому своєму опоненту.

Ефект заключного слова. Притримайте на закінчення суперечки ефективні чи важливі відомості. З цією метою краще виголосити заключне слово: той, хто виступає в кінці дискусії, знає всі аргументи противника і позбавляє його можливості відповісти.

Ефект неоднозначності інформації. Людині властиво уникати інформації, яка вносить дисонанс в систему стереотипів та установок. У той же час вона шукає дані, які підтверджують її погляди, а неоднозначність їх витлумачує на свою користь.

Ефект видовищ. Для того, щоб вас розуміли і слухали з постійною увагою, самих слів недостатньо. Необхідний будь-який вражаючий додаток. Не менше значення в спілкуванні мають ілюстрації. Краще раз побачити, ніж сто разів почути. Психологи встановили, що 90% інформації, яку сприймає мозок людини, надходить завдяки зору. Тому робіть свої ідеї наочними.

Стереотипи являють собою інструмент «грубого настроюван­ня», що дає людині змогу «заощаджувати» психологічні ресурси та час. Вони мають свою «дозволену» сферу соціального застосування. Однак надалі, у процесі подальшого сприйняття співрозмовника, соціальний стереотип повинен іти в тінь і звільнити місце для дії механізмів «топкого настроювання». Настає етап більш глибокого й об'єктивного розуміння партнера — його актуального емоційного стану, динаміки його ставлення до нас, тобто прагнення за зовніш­німи ознаками побачити внутрішній стан, «прочитати» внутрішній світ іншого. До механізмів «тонкого настроювання» відносять іден­тифікацію, емпатію, атракцію, рефлексію, каузальну атрибуцію.

Ідентифікація (ототожнення) являє собою спосіб пізнання іншої людини, коли припущення про внутрішній етап співрозмов­ника вибудовується на основі спроби поставити себе на місце цієї людини. Тобто відбувається уподібнення себе іншому. Прийом ідентифікації з іншим передбачає пізнання його норм, цінностей, поведінки, смаків і звичок.

Емпатія — це емоційне співвідчування або співпереживання іншому. Через емоційний відгук ми розуміємо внутрішній стан ін­шого. Емпатія заснована па вмінні правильно уявляти собі, що від­бувається всередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ. Відомо, що емпатія тим вища, чим більше лю­дина здатна уявити собі, як саме та чи інша подія буде сприйнята іншими людьми, і чим краще вона здатна зрозуміти право на існу­вання різних точок зору.

Атракція (буквально — залучення, притягання) — це вміння домогтися сприятливого, стійкого позитивного ставлення співроз­мовника до себе; здатність позитивно налаштовувати, настроювати його стосовно себе. У цьому випадку розуміння партнера по спіл­куванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Рефлексія — це механізм самопізнання в процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти й усвідомлювати те, як ЇЇ сприймає партнер по спілкуванню.

Дата добавления: 2014-01-07