Контрольні питання по темі “Податкова система та історія її розвитку”. 6 страница

Перелік місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів визначається статтею 15 цього ж Закону. До них відносяться два податки:

1. Податок з реклами.

2. Комунальний податок.

та 14 місцевих зборів та обов’язкових платежів:

1. Готельний збір.

2. Збір на паркування автотранспорту.

3. Ринковий збір.

4. Збір за видачу ордеру на квартиру.

5. Курортний збір.

6. Збір за участь на бігах на іподромі.

7. Збір за виграш на бігах на іподромі.

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

9. Збір за право використовування місцевої символіки.

10. Збір за право проведення кіно і телезйомок.

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон.

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.

14. Збір з власників собак.

Друга ознака. По місцю, яке податки, збори та обов’язкові платежі займають в ціні виробу або послуги. По цій ознаці виділяють наступні види:

1. Податки, які входять до складу собівартості:

- збір на обов’язкове соціальне страхування;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- збір до державного інноваційного фонду;

- плата за землю;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- податок на промисел;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- податок на рекламу;

- комунальний податок та інші;

2. Податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства:

- податок на прибуток підприємства;

- податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- державне мито та інші.

3. Податки та збори, які входять до ціни виробу:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір.

Третя ознака – по джерелам податкової бази виділяють наступні види податків, зборів та обов’язкових платежів які сплачуються за рахунок:

- індивідуального доходу (податок на доходи фізичних осіб);

- доходу від продажу (податок на додану вартість);

- фінансовий результат діяльності (податок на прибуток);

- витрати підприємства (збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування).

Четверта ознака – по об’єкту оподаткування (тобто по податкові базі):

- ресурсні;

- рентні;

- на споживання;

- майнові (на нерухомість).

П’ята ознака - по методу розрахунку ставок оподаткування:

- регресивні;

- пропорційні;

- прогресивні;

- лінійні;

- ступеневі.

Шоста ознака – по засобу вилучення: класифікація податків по цьому податку відбувається на підставі можливості перекладання зобов’язання платника податку на іншу особу, в більшості випадків на споживача товару.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і входять до ціни виробу і включаються як надбавка до неї. В деяких країнах ці податки називають ще податками на споживання. Ці податки не залежать від платника податку, отриманого їм доходу, майна, яке він має. Фактично платником цього податку є споживач товарів та послуг. До цих податків відносяться: податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Всі інші податкові платежі відносяться до прямих і їх розмір залежить від розміру об’єкту оподаткування. В більшості випадків їх платником є суб’єкт, який отримує доход, або володіє майном. До таких податкових платежів відносяться наприклад: податок на прибуток підприємств, на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість). Вони побудовані по принципу прогресивної шкали оподаткування, тобто більший розмір сплачує той, хто отримує більший дохід.

В свою чергу ці податки можуть поділятися на:

- особисті - тобто ті, які враховують платоспроможній або сімейний стан платника коли сплачує податковий платник з величини отриманого доходу;

- реальні - ті, які сплачуються незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника (будь то юридична чи фізична особа). До них можна віднести наприклад податок на землю, на спадщину, коли ці податки сплачуються поза залежності від того, які доходи і в яких розмірах отримує платник податку.

Сьома ознака – по порядку використання податкові платежі поділяються на:

- загальні, тобто ті, які надходять до державного бюджету і в ньому обезлічуються. Вони не мають особливого призначення, витрачаються на проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використаними для покриття будь-яких витрат держави або місцевих бюджетів.

- спеціальні податкові платежі стягуються в спеціальні фонди і можуть бути використаними тільки по цільовому призначенню і здійснюється для фінансування окремих раніш визначених заходів.

Восьма ознака – по суб’єктам сплати:

а. Юридичні особи – вони сплачують прямі, непрямі податки, збори в цільові

фонди;

б. Фізичні особи:

- прибутковий податок з громадян;

- податок на промисел;

- плата за землю;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

- мито;

- державне мито;

- внески (індивідуальні) на державне пенсійне страхування;

- внески на випадок страхування на випадок безробіття;

- торговельний патент;

- єдиний податок (для тих фізичних осіб, які здійснюють свою підприємницьку діяльність по спрощеній формі сплати податку та бухгалтерського обліку);місцеві податки та збори.

4. 3. Поняття податкового права та його складові елементи

Складовою частиною системи оподаткування виступає податкове право, яке здійснює регулювання відносин, які виникають при сплаті податків між податковими органами та безпосередньо платниками.

Податкове право є складовою частиною фінансового права і являє собою сукупність юридичних норм, які визначають сутність податків в даній державі, порядок їх сплати, розрахунок, функціонування, зміни, скасування та взагалі регулювання податкових відношень. Воно містить загальні закони та підзаконні акти і нормативи, які закріпляють принципи побудови податкової системи, права та обов’язки учасників податкових правовідношень, види платежів та інше, а також методичні та теоретичні положення, які пояснюють і інші положення, явища, обставини, терміни. Тобто податкове право це сукупність правових норм, які регулюють відносини в галузі оподаткування.

Джерелом податкового права є закони з питань оподаткування та інші нормативні акти, розпорядження, постанови, які приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, укази Президента України, постанови податкової адміністрації України, рішення судів різних інстанцій та інше. Особливе значення мають ті нормативні документи, які корегують Закони України або їх відміняють.

Відносини в системі оподаткування можуть існувати тільки в формі податкових правовідношень. В загальному вигляді це відносини, які виникають при сплаті податків підприємствами, громадянами, тобто коли вони виступають як носії прав та обов’язків, які встановлюються діючим законодавством і регулюються нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права. Податкові правовідношення відображають економічні, політичні, управлінські відносини.

Суб’єктами правовідносин виступають з одного боку податкові органи, які здійснюють свою діяльність від імені держави і мають відповідні повноваження, а з іншого боку – платники податків – юридичні та фізичні особи. Будь – яка юридична особа або фізична особа стає платником податку тільки при наявності об’єкту оподаткування – доходу, майна, землі та інше.

Податкові правовідношення торкаються широкого кола питань, починаючи від розробки порядку, визначення обов’язків по сплаті податку, форми контролю за сплатою, пільг по податку і закінчуючи визначенням строків сплати його до відповідного бюджету. Ці відносини мають особливості в порівнянні з фінансовими або адміністративними відносинами. Особливості полягають у визначенні суб’єктів податкових правовідносин. Суб’єктами податкових правовідносин виступають Державні податкові органи та платники податку (юридичні та фізичні особи). Кожний з цих суб’єктів має юридичні права та обов’язки. Так Державна податкова адміністрація має обов’язок вимагати від платника податку своєчасної сплати податку в визначені строки в повному обсязі. Якщо ця вимога не виконується, то податкові органи мають право застосовувати штрафні санкції або інші міри покарання до порушників. Платник податку має обов’язок сплачувати податки в строки, в відповідності до діючого законодавства. Разом з цим вони мають право на відстрочку платежів, його розрахунку, отримання податкового кредиту або пільг, повернення переплачених податкових сум. Платник податку також має право на оскарження дій податкової адміністрації в вищестоящих органах або в арбітражному суді.

Зміст податкових правовідносин має прояв в особистих формах зв’язків між учасниками, які мають прояв в суб’єктивних правах та юридичних обов’язках їх. Тому з’являється такий вид права як суб’єктивне податкове право. Воно являє собою обсяги поведінки платників податків та державних податкових органів. Відповідно до суб’єктивного податкового права визначають і відповідні суб’єктивні податкові відносини, як вид і обсяг обов’язкової поведінки, яка повинна відповідати діючому закону.

Предметом податкового права є діюча система правових фінансових відносин, яка виступає регулятором взаємовідносин між державними податковими органами та податками щодо визначення правил та порядку стягнення їх в бюджети різних рівнів.

Методом податкового права виступає імперативні норми податкового права з метою стягнення податків до державного бюджету з доходів, майна, землі платника податків. Імперативність позначає обов’язковість сплати податкових платежів без будь-яких виключень. Імперативні норми податкового права зобов’язують платників податків жорстко дотримуватись вимог законодавства щодо сплати податкових платежів і не допускати будь яких змін або його порушення. Ця норма визначається обов’язковим характером податків.

Податкові правовідносини можливі тільки при наявності податкових законів. В загальному вигляді вони являють собою правовий акт вищого органу законодавчої влади, який визначає обов’язки всіх суб’єктів процесу оподаткування, як державних податкових органів, так і платників податків. Головним при цьому є визначення обов’язків сплати податків в строки, порядку, розмірах, які визначаються цим законом.

Податкові закони це особливі закони, які торкаються економічних боків діяльності як підприємств, так і громадян, тому вони повинні мати і мають особливі вимоги.

Податковий закон повинен бути чітко сформульованим, в ньому повинен бути чітко визначений порядок нарахування та сплати податку, він повинен бути простим та зрозумілим для суб’єктів системи оподаткування - як державних податкових органів, так і для платників податку.

До складу податкового закону входять обов’язкові елементи податкової системи до яких відносяться суб’єкти та об’єкти оподаткування, ставки, одиниці обкладання, строки та пільги по даному податку.

Суб’єктом оподаткування є юридична та фізична особа. Фізична особа виступає платником податку причому як громадянин держави, так і підприємець (тобто як громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність) в тому числі до них відносяться і іноземні громадяни. Але в будь-якому випадку вони мають всі права і несуть відповідні обов’язки по сплаті податків так, як і юридичні особи. Ступінь відповідальності залежить від їх статусу. Так громадяни підприємці повинні бути зареєстровані як платники податків і суб’єкти підприємницької діяльності. В загальному вигляді форма оподаткування визначається підприємцем, який може сплачувати єдиний податок (і тоді він звільняються від сплати визначеної кількості інших податків), та підприємці, які сплачують весь перелік податків, як і юридична особа. Це ж стосується і громадян іноземних держав, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Громадяни, які працюють тільки по найму, або не працюють, сплачують обмежену кількість податків, головним з яких є податок на доходи фізичних осіб.

В загальному порядку існує різниця між платниками податку юридичними особами та громадянами. Вона визначається по двом ознакам:

1. По механізму оподаткування. Він визначається законодавчо в кожному законі про конкретний податок.

2. По механізму стягнення податку, або його частини, яка не сплачується в строк згідно з діючим законодавством. Так з юридичних осіб стягнення відбувається в безпосередньому порядку, з громадян тільки по рішенню суду або виконуючим листам нотаріусом.

Для забезпечення найбільш повного та комплексного контролю за громадянами платниками податків на Україні утворений Державний реєстр фізичних осіб, згідно з яким кожному громадянину наданий індивідуальний ідентифікаційний код, який занесений в комп’ютерну мережу. Крім того на кожного громадянина платника в комп’ютерах заведений особистий рахунок, в якому зберігаються всі відомості про сплату їм податків за податковий рік.

В податковій системі податкових правовідношень визначаються три основні фінансові терміни:

Плата (або платіж). Він відповідає на запитання “за що?” і передбачає відносну еквівалентність відношень між платниками податку та державними органами. Так, наприклад, плата за воду, яка використовується на виробничі потреби; плата за спец. використання природних ресурсів. Плата може відноситься як на собівартість, так сплачуватись й з прибутку підприємства, що визначається діючим законодавством.

Відрахування. Вони відповідають на питання “на що?”, та “від чого?” і передбачають цільове призначення. Як правило вони здійснюються в спеціально визначені фонди і можуть витрачатися тільки згідно з напрямками цих фондів. Наприклад відрахування на обов’язкове пенсійне страхування. Відрахування відбуваються у пенсійний фонд України і може використовуватись тільки на соціальне забезпечення громадян пенсіями та доплатами до них, відрахування на страхування на випадок безробіття. Кошти, які сплачує підприємство відраховуються тільки у фонд зайнятості і використовуються для соціального захисту цієї категорії громадян. В більшості відрахування відбуваються з собівартості.

Податки. Податки відповідають на запитання “Для чого?”. Вони встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій держави -–управління, оборонна, соціальної, економічної та інших. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Так при відрахуванні коштів на обов’язкове пенсійне страхування платник знає, що вони підуть на виплату пенсій робітнику, коли він досягне пенсійного віку. Це стосується також і обов’язкових платежів на страхування на випадок безробіття, виплат в інноваційний фонд та інші відрахування та платежі. Коли сплачується податок (наприклад на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість та інші), то платник не знає на що будуть витрачені ці кошти: на освіту, охорону здоров’я, на утримання збройних сил та інше. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні. Потім він виконуються органами влади. Тому податок це не тільки юридична а й економічна категорія. При стягненні та отримані податку відбувається перерозподіл частини засобів з власності всього суспільства. Тобто податки виступають і як форма перерозподілу національного доходу. Право такого перерозподілу мають тільки податки. Інші обов’язкові платежі та відрахування, внески до державного бюджету є в визначеному змісті податками тільки по формі, а не по суті.

Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом. Вони носять примусовий характер і базуються на юридичних та законодавчих актах держави. Встановлення податку в законі держави є формою прояву його суверенітету. Індивідуальність податку має прояв в тому, що при його стягненні держава приймає на себе обов’язки по наданню кожному окремому платнику визначеного еквіваленту, який буде дорівнювати розміру його платежу.

Податки стягуються не одноразово, а періодично в строки, які визначаються в діючому законодавстві. Відносини, які складаються при визначені розміру податку та його сплати регулюються нормами фінансового права, які в своєї сукупності утворюють інститут податкового права. В ньому передбачаються спеціальні норми, які встановлюються по кожному податку, регулюються порядок нарахування, стягнення та відміни податку, строки сплати, пільги, відповідність платника, порядок скарження та застосування штрафних санкцій. Податки не мають територіальної закріпленості і не належать до конкретних витрат платника.

В цілому податковий закон визначає всі головні елементи, які утворюють систему елементів податкових правовідносин.

Суб’єкт оподаткування, або платник податку. З юридичної точки зору це будь яка юридична або фізична особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яке виступає учасником податкових взаємовідносин та носієм суб’єктивних прав та обов’язків.

Платник податку (юридична, фізична особа) має право та обов’язки, які законодавчо визначаються Законом України “Про систему оподаткування” статтями 9 та 10. (Закон України “Про систему оподаткування” №1251-12 від 26червня 1991р. з доповненнями та редакцією Закону від 18.02.1997р. №77/97 – ВР. Головними з них є:

“…1. вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово господарську діяльність й забезпечувати її зберігання у терміни, які встановлені законами.

2. Подавати до Державних податкових органів та інших державних органів, відповідно до законів, декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, які пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

3.Сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановленні законами терміни;

4. Допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірки з питань обчислення і сплати податків, зборів, обов’язкових платежів.

Крім того керівник і відповідні посадові особи, тобто юридичні та фізичні особи, під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень відповідних законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов’язок фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, інших обов’язкових платежів припиняється із сплатою податку, збору або іншого обов’язкового платежу або його скасування, а також у разі смерті платника. Для юридичної особи обов’язки сплати податків, зборів та обов’язкових платежів також як і для фізичних осіб припиняється з оплатою податку і збору або його скасування, а також при ліквідації підприємства, при цьому відшкодування боргів по сплаті податку здійснюється у порядку, який визначається діючим законодавством.

Права платника податків, зборів та інших обов’язкових платежів визначається цим же законом (стаття 10). До головних з них відносяться:

“….1. Подавати Державним податковим органам документи, які підтверджують право на пільги, щодо оподаткування у порядку, встановленому Законом України;

2. Одержувати та ознайомлюватись з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

3. Оскаржувати у встановленому Законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Стаття 11 цього Закону визначає відповідальність платників податків, зборів та інших обов’язкових платежів за порушення податкових законів. Для порушників законодавства про податки застосовуються фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової адміністрації України та іншими уповноваженими державними та недержавними органами. Розміри цих штрафних санкцій визначаються відповідними документами.

Носій податку. В загальному вигляді це особа (юридична або фізична), яка безпосередньо розраховує та сплачує податки і бере на себе весь податковий тягар. В залежності від участі в загальній системі утворення та сплати податку. Всі носії податку поділяються на три типи:

- особи, які безпосередньо утворюють базу оподаткування. Головним чином це виробники та споживачі, причому споживачі можуть виступати як інші підприємства, так і населення;

- посередники. Це ті особи, які здійснюють посередницькі дії між виробниками та споживачами, причому споживачем може виступати як інші підприємства, так і безпосередньо населення;

- кінцеві споживачі, тобто це ті особи, які сплачують податок вже після кінцевого споживання. Вони виступають в кінці процесу перекладання податку.

Масштаб обкладання податком. Під масштабом обкладання податком розуміють те, що приймається за базу для вимірювання податку. Так для підприємства, фірми це може бути обіг виробленої та реалізованої продукції (ПДВ), розмір отриманого прибутку (податок на прибуток), розмір капіталу, кількість працюючих робітників (комунальний збір) та інше.

Об’єкт податку являє собою те, що підлягає оподаткуванню – доход (прибуток), майно, земля та інше

Джерело податку. Цей елемент тісно пов’язаний з об’єктом оподаткування й являє собою національний дохід, тому що оподатковується його частина і з нього сплачується податок. По деяким податкам об’єкт та джерело не співпадають. Наприклад заробітна плата може бути тільки частиною всього доходу, який обкладається прибутковим податком (крім заробітної плати до доходів відносяться дивіденди, відсотки по вкладам та інше). По деяким податкам об’єкт та джерело його співпадають (наприклад податок на прибуток).

При визначенні розміру податків велике значення має податкова база, або база оподаткування. Від того, наскільки вона вірно визначена залежить чіткість розрахунку податку та його розмір. Поняття об’єкту оподаткування та податкова база відрізняються по своєму змісту. Якщо перший термін визначає юридичне поняття, тобто виражає зобов’язання та факт платника податку, який його сплачує, то податкова база більш економічне поняття, і воно визначає розмір предмету оподаткування, на який встановлюється ставка. Від податкової бази залежить не тільки сума податку, яку повинен сплатити платник, а й в цілому розмір бюджетів всіх рівнів.

Податкова база є частиною предмету оподаткування й вона необхідна для обчислення податку. Але вона може й не бути об’єктом оподаткування й не мати обов’язку платника податку. Так, наприклад, при визначенні податку на майно, при його продажу або купівлі він визначається не на все майно (тобто об’єкт оподаткування), а тільки на угоду, яка укладається між суб’єктами купівлі та продажу (тобто вартістю, яка вказана в угоді).

Одиниця обкладання. Це частина оподаткування, відносно до якої відбувається встановлення ставки обкладання. Вона залежить від об’єкту оподаткування, має розрахунковий характер. В більшості вона виражається в грошових одиницях, в деяких випадках в натуральних. В залежності від об’єкту оподаткування одиниці обкладання можуть бути при:

- податку на землю – гектари, акри, сотки, квадратні метри;

- акцизному зборі на бензин – галони, літри, декалітри;

- податку на прибуток, доходи - національна грошова одиниця;

- оподаткуванні транспортних засобів – потужність двигуна, вантажомісткість транспортного засобу та інше.

Дуже важливе місце в загальній податковій системі як з юридичної так і з економічної точки зору та господарського боку має ставка оподаткування. В загальному вигляді вона є розміром податку на одиницю оподаткування. Вона зумовлює й забезпечує принципи рівності оподаткування всіх платників податку, тому що обов’язкова для всіх, хто не має пільг по податкам. Всі ставки податків поділяються на три напрямки: (Рис. 8).

В залежності від виду діяльності платника податку ставки поділяються на:

1. Базові ставки – це головна, основна ставка, яка застосовується для всіх, або більшості платників податків в незалежності від особливостей суб’єкту оподаткування та виду його діяльності. Так податок на прибуток має ставку 25%, ПДВ – 20%, ставки обкладання митом головного виробу в групі та інше.

2. Підвищена ставка – вона встановлюється виходячи з особливостей видів діяльності або об’єкту оподаткування. Головною метою її є спрямованість економічними методами досягти виробництва якого-небудь товару або напрямку діяльності. Так, наприклад, ставка податку на землю збільшується в залежності від напрямку використання її та виду діяльності (в залежності від того, яка діяльність підприємства – виробництва сільськогосподарської продукції, промислове виробництво, зберігання, організація відпочинку громадян тощо).

3. Знижені ставки враховують особливості стану платника податку і головною метою мають зниження податкового тягаря його. В деяких випадках цю ставку можливо визначити як податкову пільгу, але різниця складає в строках її дії. Наприклад деякі підприємства, в залежності від складу учасників оподатковують свій прибуток по нульовій ставці.

Рис. 8. Класифікація ставок податків по різним ознакам.

В залежності від системи будування вони поділяються на:

1. Тверді – ці ставки встановлюються в грошовому вигляді на одиницю обкладання об’єкту оподаткування. Як правило вони є фіксованими, тобто ті, які встановлюються в твердих розмірах.

2. Відносні – які визначаються по відношенню до якої не будь величини, наприклад до неоподаткованого мінімуму доходу громадян, мінімальної заробітної плати та інше. Ці відсоткові ставки по характеру дії поділяються на:

а. Прогресивні – ці ставки збільшуються в залежності від збільшення бази оподаткування. В світовій практиці оподаткування застосовуються два типи прогресивних ставок:

- проста прогресивна ставка, коли вона збільшується в залежності від збільшення об’єкту оподаткування в рівних пропорціях. Ця ставка найбільш застосовується в інших державах для оподаткування майна або розрахунку та сплати податку на спадщину;

- складна прогресивна ставка. Її сутність полягає в тому, що вона складається по сходинковому (ступінчатому) методу, тобто ставка зростає не в рівних долях, а в різних. Ця методика стосується тільки доходу, який отриманий в розмірах, більших визначеної суми або тих розмірах, які перевищують визначений рівень. Ставки застосовуються не на весь доход, а тільки на ту частину, яка перевищує неоподатковуваний мінімум, а потім в залежності від частини приросту доходу, причому для кожної частини застосовується своя ставка. Такі ставки найбільш вигідні для тих платників податків, які отримують найбільші доходи.

б. Пропорційні. Сутність цих ставок полягає в тому, що вони залишаються стабільними в незалежності від зміни об’єкту оподаткування (наприклад ПДВ). Для застосування цих ставок велике значення має їх розмір. Якщо ставка занадто висока, то у платника податку знижується стимул до збільшення доходу, обсягів діяльності. У нього з’являється бажання зменшити базу оподаткування і тим самим зменшити розмір сплати податку. В будь-якому випадку це має негативні наслідки (як при зменшенні бази оподаткування незаконним шляхом так і при шляху в межах діючого законодавства.).

При невеликих ставках оподаткування держава отримує відносно невеликі податки, що також має негативні наслідки вже для бюджету.

Тому постає завдання визначення оптимального розміру ставок, причому механізм може бути частково як й при простій прогресивній ставці (якась частина об’єкту оподаткування не обкладається податком взагалі, або ставка обкладання мінімальна, а на інші частини доходів ставка встановлюється в таких розмірах, щоб вона була задовільною для державного бюджету і не знижувала стимули до виробництва у платника податку.

в. Регресивні. Особливістю цих ставок є те, що з зростанням бази оподаткування ставка податку знижується. Такі ставки застосовуються з метою зацікавленості підприємця в розвитку якогось виду діяльності, території, тобто вона носить явно визначений стимулюючий характер. Наприклад в деяких місцевостях можливо встановлювати регресивні ставки оподаткування на землю, які мають меншу родючість і потребують додаткових фінансових вкладень при її використанні – болота, заливні землі, пойми річок та інше. При цьому чим більший розмір використовуваної землі, тим ставка знижується.

г. Змінні ставки. Ці ставки припускають використання змішаних варіантів.

Дата добавления: 2014-01-07