Тема 2.3. Регіональна економічна політика

1. Регіональна економічна політика, її сутність і завдання.

2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіонів.

1. До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста рес­публіканського підпорядкування: Київ і Севастополь. Усього ж в державі існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різ­ні території України мають свої особливості й відмінності як в економічному розвитку, так і в соціальному, історичному, мов­ному і ментальному аспекті.

Регіональна економічна політика ( РЕП) — це сукуп­ність організаційно-правових і економічних заходів, що здійс­нюються державою у сфері регіонального розвитку країни відпо­відно до її поточних і стратегічних цілей.

Об'єктом РЕП є регіон, соціально-економічну сутність якого можна визначити як систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У регіо­нах складається весь комплекс умов життєдіяльності людей, здійснюється відтворення робочої сили, встановлюються пропор­ції між секторами І галузями економіки. Саме в регіоні пересі­каються загальнодержавні, галузеві, місцеві, підприємницькі й особисті інтереси, узгодження яких є однією з найскладніших проблем суспільного розвитку. Суб'єктами РЕП є центральні органи державної виконавчої влади (обласні, міські й районні державні адміністрації) і пред­ставницькі органи місцевого самоврядування (місцеві Ради на­родних депутатів), які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівню­вання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні й економічні особливості й спрямована на підтримку внутрішньорегіональної і міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку й сут­тєве поліпшення екологічного стану регіонів.

Розглянемо детальніше складові РЕП:

1. Економічна політика.

2. Соціальна політика.

3. Науково-технічна політика.

4. Екологічна політика.

5. Демографічна політика.

6. Гуманітарна політика.

7. Національна політика.

8. Зовнішньоекономічна політика.

9. Управлінська політика.

Таким чином, предметом РЕП є дві галузі: перша стосується розподілу влади між центром і регіонами, друга — практичної діяльності держави в регіонах.

Стратегічні цілі регіональної політики української держави:

· політичні: збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;

· економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;

· соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.

Принциповою основою регіональної політики держави є роз­межування компетенції у сфері управління економікою між дер­жавними органами управління і органами місцевого самовряду­вання.

Система місцевого самоврядування складається з:

- територіальної громади;

- сільської, селищної, міської ради;

- сільського, селищного, міського голови;

- виконавчих органів сільської, селищної і міської ради;

- районних і обласних рад, що представляють спільні інтереси територіальних громад;

- органів самоорганізації населення.

Комплекс цілей державної регіональної політики:

- зміцнення основ української державності;

- пошук оптимальної моделі державного й територіального устрою;

- забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

- активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;

- підвищення і вирівнювання регіональних життєвих умов населення.

2. Економічна складова державної регіональної політики передбачає:

- забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних інтересів і економічних пріоритетів з регіональними й місцевими;

- раціональне розміщення продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці;

- створення нової системи управління комунальним сектором економіки;

- стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші області, здатні прискорити зростання національної і сприяти реструктуризації власної економіки;

- активізацію розвитку депресивних регіонів;

- сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатної забезпечити найефективніший регіональний розвиток;

- контроль з боку держави за зміною суспільних потреб, за дотриманням загальноекономічних, соціальних пріоритетів, забезпеченням досягнень у сфері науково-технічного прогресу;

- сприяння розвитку регіонального ринку й споживчого сектора економіки регіонів;

- створення різних типів спеціальних економічних зон як засобу стимулювання господарської діяльності в регіоні.

Важливим практичним інструментом реалізації РЕП є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності й фінан­сово-економічної бази між різними рівнями управління: загально­державним, регіональним і місцевим. Визначення і закріплення повноважень між центральними і місцевими органами влади є основною передумовою підвищення ефективності прогнозування і керованості економічних процесів у державі. Компетенція у сфері управління економікою розподіляється між законодавчою, виконавчою і судовою владою.

Нормативно-правова база створює правову основу для реалі­зації та зміцнення відносин «центр — регіони», впливає на роз­виток ринкових відносин на місцях і визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регі­онах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народ­них депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994 р.); «Про сто­лицю України — місто-герой Київ» (1999 р.); «Про бюджетну си­стему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993 р.). Нормативно-правовою базою ДРЕП є Закони України «Про місцеві Ради народних депу­татів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.), «Про формування місцевих органів влади» (1994 р.), «Про столицю України — місто-герой Київ» (1999 р.), Бюджетний кодекс України (2001 р.) та інші нормативно-правові акти.

У прогнозі економічного й соціального розвитку регіону ма­ють бути відображені:

- аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

- стан використання природного, виробничого, науково-техніч­ного й трудового потенціалу, екологічна ситуація;

- прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів (послуг);

- можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

- цілі й пріоритети соціально-економічного розвитку в середньостроковий період та пропозиції щодо заходів для їх досягнення;

- основні показники соціально-економічного розвитку;

- висновки щодо тенденцій розвитку економіки протягом середньострокового періоду.

Програма економічного й соціального розвитку регіону роз­робляється щороку і на відповідний рік. У програмі мають бути відображені:

- аналіз соціально-економічного розвитку за попередній і по­точний роки та характеристика головних проблем розвитку еко­номіки та соціальної сфери;

- стан використання природного, виробничого, науково-техніч­ного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;

- можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

- цілі й пріоритети соціально-економічного розвитку в на­ступному році;

- система заходів щодо реалізації соціально-економічної по­літики з визначенням термінів виконання та виконавців;

- основні показники соціально-економічного розвитку;

- дані про отримання та використання доходів від розпоря­дження об'єктами права комунальної власності та ін.

Державні регіональні цільові комплексні програми спрямову­ються на розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва та функціонування загальнонаціональ­них об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я; надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою приско­рення реформування економіки тощо.

3. Управління соціально-економічним розвитком господарства регіону має забезпечувати вибір і здійснення тільки оптимальних рішень. Збитки, які приносять необґрунтовані рішення, примно­жено зростають і породжують низку економічних, соціальних і екологічних проблем.

З огляду на природні, економічні, соціально-демографічні й історично-етнічні умови і фактори, що впливають на формування регіональних комплексів, для регулювання основних територіа­льних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні засто­совується мезорайонування.

В основу мезорайонування покладено вісім економічних регіонів:

1) Донецький (Донецька, Луганська області);

2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська області);

3) Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4) Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

5) Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігів­ська області);

6) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька об­ласті);

7) Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, АР Крим, м. Севастополь);

8) Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

З урахуванням наявного природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу, необхідності структурної перебудови економіки країни й зближення соціально-економічних рівнів розвитку регіонів для кожного з економічних районів у складі РЕП визначаються основні напрями розвитку господарських комплексів регіонів на перспективу.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють регулювання соці­ально-економічного розвитку в регіонах, проводять політику держави на місцях, є обласні, районні й міські держадміністра­ції. Вони забезпечують реалізацію законів України, указів Прези­дента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, рішень відповідних представницьких органів регіонального са­моврядування. Отже для виконавчої влади — Президента, Кабі­нету Міністрів України, міністерств і відомств — держадмініст­рації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих дер­жавних адміністрацій створено відповідні економічні служ­би — управління економіки. Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізація РЕП на відповідній території; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економіч­них реформ, забезпечення раціонального використання виробни­чо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; методичне керівництво економіч­ною роботою в регіоні.

4. Важливою ланкою бюджетної системи є місцеві бюджети.

Головними функціями місцевих бюджетів є формування грошових фондів для забезпечення діяльності місце­вих органів влади; розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки; контроль за фінансово-господарською дія­льністю підприємств (установ, організацій), підвідомчих органам місцевого самоврядування.

У межах регіональної політики держава здійснює регулюван­ня міжбюджетних відносин, метою якого є забезпечення відпо­відності між повноваженнями на здійснення видатків, закріпле­них законодавчими актами України за бюджетами, і бюджет­ними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих пов­новажень. Інструментом регулювання міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти. Для розподілу міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Основними видами міжбюджетних трансфертів є дотації вирів­нювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюдже­ту і місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Бюджетним кодексом України визначено склад доходів і ви­датків місцевих бюджетів.

Певні особливості формування бюджетів мають АР Крим і міста Київ і Севастополь. їх надходження і витрати формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, з ура­хуванням Конституції АР Крим, Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ» і закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних виконавчих орга­нів і органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом відповідних рад самостійно розглядати й затверджувати бюджети.

Місцевими податками й зборами в Україні є готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за участь у перегонах на іподромі; збір за виграш на перегонах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з рек­лами; збір за право використання місцевої символіки; збір за пра­во проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення міс­цевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; комуналь­ний податок; збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та ін.

Дата добавления: 2014-01-07