Питання 8. Вдосконалення

1. Поняття досконалості. Перфекционістські етичні погляди

2. Духовність. Шлях вдосконалення

1, Досконалість можна розуміти як:

* гармонійність;

* відповідність результатів діяльності і розвитку людини вищої мети, стандарту;

* впорядкованість, натхненність схильностей і прагнень людини;

* духовне піднесення особи,

Перфекционістські (орієнтовані на досконалість) етичні погляди пов'язують вдосконалення з ідеалом і процесом його досягнення, з помірністю, духовним розумінням міри в потребах, бажаннях.

Узагальнені уявлення про самовдосконалення. Воно полягає в:

* самообмеженні;

* підпорядкуванні вибраній меті, виконанні боргу;

* свободі духу (внутрішній свободі);

* практичної реалізації ідеалу.

Аристотель стверджував, що досконалою є особа добродійна і діяльна, якій властиві самообмеження, підпорядкування своєї діяльності розумній меті. Вона орієнтується на вище благо, ідеал і його реалізацію на практиці.

І. Кант вважав, що:

* досконалість полягає в моральності;

* самовдосконалення - це розвиток як етичний суб'єкт;

* головна задача життя людини - виконання довга в процесі вдосконалення;

* досконалість не є боргом людини;

* етичне вдосконалення починається з вдосконалення природних або життєвих даних (фізичних, соціальних і ін.) відповідно до вимог боргу.

У деяких етичних доктринах (стоїцизм, буддійська етика і ін.) досконалість розумілася як самодостатність, незалежність людини від обставин, пристрастей (внутрішня свобода). Відчуженість від світу і всього тілесного досягається за допомогою аскези.

У християнській етиці етична досконалість пов'язана з:

• порятунком душі (мета життя і діяльності людини), звільненням від влади пристрастей;

• практичною діяльністю, що перетворює світ згідно заповідям Божим;

• діяльною любов'ю, в ім'я і в процесі якої відбувається вдосконалення

Для порятунку душі і вдосконалення людині необхідно, за словами

B.C. Соловйова, мати в собі Бога - ставитися до всього По-Божому.

2. Духовність - це:

• орієнтація людини на вищі цінності, ідеал;

• свідоме прагнення до вдосконалення, натхненності;

• протистояння природним, соціальним, матеріальним і іншим залежностям, піднесення над повсякденністю. (Піднесення над природним, буденним, приймаюче форму ескапізму (відходу від дійсності), духовним не є.)

Духовне піднесення людини, її творча реалізація повинні індивідуалізуватися, оскільки просте наслідування до духовності не веде.

Культура не у всіх своїх формах є духовною. Залучення до масової культури не веде до одухотворення.

Найважливішою характеристикою духовності є свобода (незалежність, воля). Натхненність, сила духу гарантують внутрішню свободу, духовне розкріпачення. Свобода повинна бути конструктивною. Самовираження особи в творчості може бути духовним і вільним.

Етапи внутрішнього етичного досвіду, які необхідно пережити людині для вдосконалення:

• осмислення свого відношення до вищих цінностей і ступеня відповідності ним, усвідомлення своєї недосконалості;

• упокорювання, відсутність самовдоволення, гордині, спроб створити ідеал самому;

• покаяння, засудження своєї недосконалості, жаль про непристойні діяння;

• рішучість не скоювати подібних вчинків в майбутньому;

• постановка вищої мети.

Тема 11. Професійна і прикладна етика

План:

Питання 1. Професійна етика

Питання 2. Прикладна етика. Розумний егоїзм

Питання 3. Прикладна етика. Держава і насильство.

Питання 1. Професійна етика

1. Поняття професійної етики. Зміст і предмет

професійної етики

2. Економічна етика

1. Професійна етика - це етичні норми, які регулюють:

• ставлення людини до своїх професійних обов'язків, боргу;

• взаємостосунки людей в трудовій діяльності.

Трудова діяльність (виробнича, економічна, культурна і ін.) є основною сферою суспільного життя.Від етичних цілей і змісту трудової діяльності залежить благополуччя суспільства і людини.

У професійній діяльності існують специфічні відносини людей один до одного і суспільства і специфічні етичні норми, які регулюють ці взаємостосунки.

Зміст професійної етики:

• норми поведінки, що приписують певний тип етичних відносин між людьми, необхідний для виконання свого професійного обов'язку;

• обґрунтування, тлумачення кодексів, задач і цілей професії.

Людям однієї професії пред'являються схожі вимоги (журналістська, лікарська етика і ін.).

Професійна етика вивчає:

• якості особи фахівця, необхідні для виконання професійного обов'язку;

• етичні взаємостосунки фахівців і об'єктів їх діяльності (лікар і хворий, педагог і учень і ін.);

• взаємостосунки фахівця (колективу) з суспільством;

• взаємостосунки людей усередині трудового колективу і норми, які їх регулюють;

• цілі і методи професійного навчання і виховання.

Теоретичне обґрунтування моральних відносин у сфері праці припускає:

• визначення мети і мотивів трудової діяльності;

• визначення нормативів, засобів реалізації наміченої мети;

• оцінку результатів праці, їх суспільної значущості.

Професійна етика діє також в буденних представленнях людей, в їх практичній трудовій діяльності.

Мораль у сфері праці може мати соціальний характер (мораль підприємця, менеджера, найнятого робітника і т. п.).

До працівників деяких професій пред'являються підвищені вимоги. Це фахівці, від яких залежать життя і здоров'я людей (медицина, транспорт і т. п.) і які мають право втручання у внутрішній світ людини (педагогіка, психіатрія і ін.).

Важливими моральними характеристиками особи є професійні якості, відношення до праці. Етичні якості людини розглядаються як одна з умов його професійної придатності,

Професійна мораль знаходиться в тісному зв'язку з суспільною свідомістю, системою загальноприйнятих моральних норм. Порушення трудової етики вабить руйнування загальних моральних установок, завдає шкоди суспільству.

В період становлення інформаційної цивілізації на перший план виходять проблеми:

* кваліфікації працівників;

* професіоналізму, компетентності;

* ділових якостей, компетентності.

Професіоналізм заснований на таких моральних нормах, як чесність, борг, відповідальність за результати діяльності і ін.

2. У сучасному суспільстві, в умовах становлення ринкових відносин, особливе значення приймають проблеми економічної (ділової, підприємницької) етики. Вона включає:

* норми, вимоги, регулюючі діяльність і взаємостосунки підприємців;

* етику ведення переговорів;

* етику конкурентної боротьби;

* діловий етикет (норми, що регламентують стиль спілкування, зовнішній вигляд підприємця і т. д.).

Етичний кодекс (основні вимоги, що пред'являються до підприємця);

* суспільна корисність діяльності бізнесмена;

* дотримання законів держави;

* пошана до інших людей;

* цивілізованість методів конкурентної боротьби;

* творчий підхід до підприємницької діяльності;

* відповідальність за ухвалюванні рішення;

* прагнення до інновацій і ін.

Питання 2. Прикладна етика. Розумний егоїзм

1. Егоїзм. Альтруїзм, Егоцентризм

2. Розумний егоїзм. Принцип взаємокорисності

3. Обмеження егоїзму

1. Егоїзм (від лат. ego - я) - життєва позиція, коли людина вважає задоволення свого інтересу вищим благом і одночасно ігнорує інтереси інших людей і співтовариства (або ущемляє їх).

Альтруїзм -це безкорисливість, дії, направлені на досягнення загального блага, задоволення інтересів інших людей.

•Эгоцентризм — відношення людини до себе як до безумовної цінності, а до інших людей - як до засобу для досягнення власних цілей.

Егоїзм може укладатися в рамки, що задаються заповіддю не "шкодь". Людина може реалізовувати особистий інтерес, якщо він не ущемляє інтереси інших людей.

2. Егоїзм вважається аморальною етичною позицією: людина, прагнуча реалізувати особистий інтерес, не вважає значущими вимоги моралі і в деяких випадках може піти на порушення основних заборон.

Разом з тим багато етичних мислителів (Т. Гоббс і ін.) стверджували, що егоїзм:

* є важливим мотивом суспільного життя і діяльності (економічної, політичної і ін.);

* обумовлений характером суспільних відносин, заснованих на взаємній корисності;

* сприяє загальному благу, оскільки загальний інтерес складається з різноманітних особистих інтересів.

У особистий інтерес людини можуть входити інтереси інших людей, загальний інтерес, виконання норм моральності. Таку позицію називають " розумним егоїзмом".

Згідно етичному вченню розумного егоїзму людина в першу чергу прагне задовольнити свої інтереси. До числа особистих інтересів входять інтереси, що не суперечать загальному благу або навіть сприяючі йому.

Прихильники розумного егоїзму вважають, що:

* економічні, господарські відносини можуть будуватися тільки на принципі взаємної корисності;

* у разі відмови від егоїзму відносини втрачають характер взаємної корисності;

* відносини, що виникають в господарській діяльності, є виразом суспільної моральності.

Позицій розумного егоїзму дотримується індивід, включений в систему взаємних прав і обов'язків (суспільний договір).

Проте в суспільстві співіснують конкуруючі групи (зокрема кримінальні) і етично відчужені один від одного люди. У таких умовах можливі зневага регулятивними системами, антисоціальні, аморальні дії людей.

Проблеми мотивів розумного егоїзму були розглянуті Т. Гоббсом, Д. Ролзом і ін. Серед них виділяється так звана " проблема безбілетника", яка полягає в наступному:

* в умовах колективної діяльності по виробництву благ неучасть людини ("безбілетника") в цьому процесі непомітна;

* зусилля людини в умовах колективної бездіяльності не принесли б результатів;

* неучасть невеликої кількості людей в колективних зусиллях не наносить прямого шкоди, але підриває відносини співпраці.

Ідеї розумного егоїзму поширені в буденній свідомості людей, як прагматична орієнтація - в моральності (особисте благо - мета; користь, успіх, ефективність - вищі цінності). Практична орієнтація на розумний егоїзм може привести до примусового затвердження загального інтересу як інтересу кожного, до прихованого пріоритету інтересів правлячої групи і ін.

Принцип взаємокорисності.. В умовах ринкової економіки автономна людина є володарем товарів і послуг, корисних для інших людей і співтовариства. У таких відносинах егоцентризм обмежується і регулюється принципом рівності і правом. Принцип взаємокорисності згладжує конфлікт особистих інтересів і дозволяє людині визнати значущість інтересів інших людей, не порушуючи пріоритету своїх інтересів.

3. Справедливість полягає у тому, що кожен член суспільства вносить посильний внесок в загальне благо. Проте сприяння загальному благу не входить в особисті інтереси індивідів.

Внаслідок цього здійснення справедливості, викорінювання соціального паразитизму повинні здійснюватися силами керівних органів і установ на основі обмеження егоїзму. Обмеження егоїзму повинне носити правовий (покладання на людей певних обов'язків) і моральний (наприклад, альтруїзм) характер.

Питання 3. Прикладна етика. Держава і насильство

1. Насильство. Держава

2. Смертна страта. Етичні аргументи "за" та "проти"

1. У суспільній свідомості насильство викликає принципово негативне відношення. Проте допускається виправдання насильства як виняток з негативного відношення до нього.

Під насильством розуміються:

* придушення людини, обмеження умов особистого розвитку;

* нанесення фізичного і економічного збитку.

Можна виділити насильство пряме і непряме, фізичне, економічне, психологічне, політичне і ін.

Насильство є засобом забезпечення влади людини над людиною. Влада - це посилення волі людини за рахунок волі інших людей, ухвалення рішення за інших.

Влада може бути заснована на:

* перевазі волі;

* взаємному договорі (влада закону і ін.);

* насильстві.

Насильство є порушенням свободи волі людини, оскільки полягає в підпорядкуванні однієї волі іншій або її припиненні, здійснюється шляхом зовнішньої дії, примушення.

Насильство було властиве природному стану людини, коли кожному природному співтовариству людей відповідав свій критерій правоти. Історичний розвиток людства пов'язаний з подоланням насильства в процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності.

Першою формою етичного відношення до насильства, його обмеження в первісному суспільстві був таліон. Він:

• був заснований на взаємному визнанні права сили, пошані один одного як людей, здатних захистити свої права силою;

• передбачав відплату шляхом нанесення рівного збитку ("око за око").

Виникнення держави стало вищим ступенем обмеження насильства. Державі:

• додає монопольне право на насильство;

• створює спеціальні інститути, що здійснюють насильство;

• замінює насильство непрямими формами (маніпулювання громадською думкою, свідомістю і ін.).

Основною задачею держави є забезпечення життя і безпеки людей. У державі:

• право на насильство закріплене законом;

• кожному випадку застосування насильства передує об'єктивне і неупереджене розслідування, обговорення;

• здійснюються профілактика насильства, дія на умови і обставини, здатні привести до насильства. Державне обмеження насильства припускає остаточне подолання насильства, перехід до принципово нового, ненасильницького устрою суспільства.

Багато моральних і політичних філософів вважали, що:

• насильство держави залишається насильством, що суперечить нормам моралі,;

• монополія на насильство може привести до його надмірності і безкарності;

2. Смертна страта - це вбивство, здійснене по вироку суду в рамках права держави на легітимне насильство.

Держава зобов'язана забезпечити життя і безпеку громадян. Воно має виняткове право розпоряджатися життям громадян у разі порушення ними норм, що передбачають смертну страту, і з цією метою створює каральну систему.

У сучасному суспільстві виникло негативне відношення до смертної страти, обґрунтоване етичними аргументами, скорочується коло осіб, до яких може бути застосована страта, зменшується число країн, де застосовується страта.

Етичні аргументи, що реабілітують смертну страту:

• страта є відплатою за вбивство, актом справедливості;

* є актом страхання, запобігає повторенню подібних злочинів;

* звільняє суспільство від небезпечних злочинців;

· позбавляє злочинця від мук довічного ув’язнення.

Проте смертна страта:

* як акт державної діяльності не є еквівалентом злочину;

* перевищує вбивство по своїй психологічній дії;

* не враховує нюансів провини злочинця;

* не зменшує кількості злочинів;

* не відшкодовує завданого злочинцем збитку;

* не передбачає права злочинця на вибір (між стратою і довічним висновком);

· є простим і дешевим способом позбавитися злочинця.

Етичні доводи проти смертної страти.

* Страта етично розбещує суспільство:

* затверджує людей в думці, що вбивство може бути благом;

* може провокувати самосуд;

* сприймається як вада, супроводжується жахом і огидою.

* Страта є анти правовим актом:

* порушує рівновагу блага суспільства і свободи особи;

* карає не тільки винного, але і його близьких;

* не обернена, не компенсується у разі судової помилки.

Страта заперечує принцип самоцінності особи людини,

заповіді не вбий".

* Страта знаходиться поза компетенцією людини:

* людина не може безумовно судити про винність і непоправності злочинця;

* діяльність людини повинна обмежуватися межами необхідності.

Додаток 1. Система етичних категорій

у якій:

1) позитивне сприяння виступає як добро;

2) негативне сприяння потребам людей – зле;,

3) ступінь цінності людини, міра її здатності задовольняти позитивні потреби людей – гідність; Гідність людини і її цінність залежать від здатності служити людям, задовольняти їх позитивні потреби.

4) визнання цінності, достоїнства людини - пошана;

5) суспільне визнання цінності людини - честь;

6) відповідність оцінок і цінностей - справедливість;

7) необхідність переваги суспільної цінності і особистим потребам - борг;

8) потреба людини у власній цінності - самолюбність;

9) потреба в суспільному визнанні власної цінності честолюбство;

10) дріб'язкове честолюбство - пихатість;

11) визнання власної цінності - самоповага,

12) потреба в самоповазі, що протистоїть принижуючим потребам, - совість;

13) висока самооцінка - гордість;

14) негативна самооцінка - приниженість;

15) відповідна самооцінка - скромність;

16) занижена самооцінка - помилкова скромність,

17) завищена самооцінка - самовдоволення,

18) всесторонньо завищена самооцінка - самозакоханість;

19) негативне переживання зіставлення власної і чужої цінності - заздрість;

20) гостре переживання приниженості — сором;

21) схильність до вузько особистісних потреб - егоїзм;

22) егоїстичне самовдоволення - себелюбство;

23) загальна схильність особи до позитивних потреб - благородство;

24) здатність уникати негативних потреб і дій відносно оточуючих - порядність;

25) загальна схильність до негативних потреб - низменність;

26) сприяння позитивним потребам людей через протидію негативним - подвижництво;

27) відмова від повсякденних потреб в ім'я вищих - самовідданість;

28) перевага перспективної, істотної потреби довколишньої, але малоістотної - цілеспрямованість;

29) задоволення негативної потреби - шкода моральна, гріх;

30) схильність до задоволення негативної потреби - вада;

31) утиск чужих потреб - провина;

32) істотний утиск чужих потреб - злочин;

33) заміна цінності антицінністю ради вузько особистих потреб - зрадництво;

34) відповідальність за задоволення негативних потреб - про вина;

35) схильність до сприяння позитивним потребам людей - доброта;

36) здатність свідчити всупереч особистим потребам - чесність;

37) здатність відстоювати цінності і антицінності з ризиком для збитку особистим потребам - мужність;

38) визнання цінностей і антицінностей незалежно від вузько особистих потреб - принциповість;

39) перевага вищих потреб потреби в житті - героїзм;

40) потреба в людині як цінності - людинолюбство, гуманність;

41) панування вищих, загальнолюдських потреб над чисто особистими - великодушність.

Додаток 2. Словник основних етичних понять і термінів. Характеристика етичних напрямів

АЛЬТРУЇЗМ - служіння ближнім, як головне значення життя; протилежність егоїзму. Термін введений в XIX в. О. Контом.

АТАРАКСІЯ - безтурботність, як основа морального відношення до світу.

БЕНЕФІЦІАРІЙ - людина або група, що є об'єктом благодіяння.

ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ - історично зростали з полігамії - багатоженця, багатошлюбності, - перетворюючись в моногамію. Окремий випадок - поліандрія - багатомужжя, наприклад, в Тибеті. Сім'я -"атомарна" одиниця суспільства, головний чинник морального виховання.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА – поведінка, що "відхиляється", що виходить за рамки моральних норм суспільства; кримінальна поведінка.

ДЕОНТОЛОГІЯ - вчення про борг. Іноді ототожнюється з теорією моралі.

ДЕСКРИПТИВНА ЕТИКА " галузь етики, присвячена соціально-історичному аналізу моралі.

ДЗЕН - напрям в буддизмі, головне в якому - внутрішній духовний досвід, самозанурення, але не слідування знанням ззовні.

ДРУЖБА - основа людських зв'язків, любові і сім'ї. Будується на спорідненості і взаємодоповненні людських цінностей.

ІЄЗУЇТИЗМ, ЄЗУЇТ - віроломна моральна політика, що прикривається "високими" цілями ("мета виправдовує засоби"); назва чернечого Ордена єзуїтів, створеного середньовічним католицьким християнством для боротьби з церковними реформами.

СПОКУТУВАННЯ — зняття вини через розкаяння і добрі (аж до жертовних) вчинки.

КВІЄТИЗМ " байдужість до страждань, спокійне ухвалення долі.

КОНФОРМІЗМ - моральне безпринципне соціальне пристосовницьке.

ЛЕГАЛІЗМ - те ж, що моральний формалізм - чисте зовнішнє слідування етичним розпорядженням.

МЕЛІОРИЗМ - етичне вчення і позиція, що претендує на виключення однобічності як песимізму, так і оптимізму.

МЕТАЕТИКА - загальна етична теорія, протилежна нормативній етиці, зверненій до конкретизуючих оцінок. Філософія неопозитивізма (XX в.) заперечує можливість нормативної етики взагалі, оскільки вважає, що моральна думка виражає лише емоції говорючого.

НІГІЛІЗМ МОРАЛЬНИЙ - заперечення моралі, розгляд її як людської умовності.

ВІДЧУЖЕННЯ - нерозуміння обставин і значення життєдіяльності, в які механічно залучена людина; приводить до спотвореного, абсурдного їх бачення. Знеособлення людини, як наслідок перетворення її в "гвинтик", "коліщатко" чужого йому буття.

ПРОБАБІЛІЗМ - етика, що витікає з вірогідних підстав, як самодостатніх.

ПУРИТАНСТВО - спосіб життя, заснований на ідеалі моральної чистоти; строгість, помірність, аж до аскетизму.

РИГОРИЗМ - моральний догматизм, що полягає в неухильному слідуванні формі, аж до її чисто показного характеру (фарисействує, святенництво).

РИТУАЛ - форма звичаю або традиції, що втратили практичну доцільність, але що стали самоціллю, символом.

САНКЦІЯ МОРАЛЬНА - схвалення або засудження етичних намірів із сторони до.-л. впливової сили.

СТОЇЦИЗМ - (по назві пізньоантичної філософської школи) мужнє проходження долі.

СУФІЗМ - ісламський варіант самосходження над "Я", що приводить до злиття з Богом.

ТАБУ - моральна заборона; етнографічний термін, що перейшов в психоаналіз.

ТЕОДІЦЕЯ - виправдання, пояснення зла в світі, створеному Богом.

ТЕОНОМНА ЕТИКА - етика, що виводиться з відносин Бога і людини.

Той, що ФАРИСЕЙСТВУЄ - неухильне, але показне виконання моральних правил; зрідни святенництву, лицемірству.

ФЕТИШИЗМ - бачення в етичних цінностях якостей загального буття, а не тільки соціальної і історичної дійсності.

ФІЛАНТРОПІЯ - добродійність, допомога потребуючим.

ХАЙЛАФІСТИ - молоді з "нових росіян", претендуючі на елітарність життя і інтересів. На практиці це устремління реалізується вельми поверхнево через проходження відповідній моді.

ЕСХАТОЛОГІЯ - релігійне вчення про кінцеву долю миру, невіддільне від відповідних трактувань етичної поведінки людей.

ЕТИКЕТ - формальна сторона поведінки; зведення конкретних правил. Обов'язкове для особливих випадків офіційного життя (наприклад, дипломатичний етикет). Підкреслює прийняті в суспільстві цінності і їх носіїв. При всьому різноманітті і складності форм етикету, його задача - забезпечити порядок, як найрозумнішу і зручнішу форму людського спілкування. Єдиний із загальним принципом етичної поведінки - піклуванням про ближнього

(А. П. Чехов відзначав, що вихований не той, хто не проллє каву на скатертину, а той, хто цього не помітить).

Дата добавления: 2014-01-07