Несупротия злу насиллям

Сенс життя людини.

1.Лев Миколайович Толстой (1828-1910) виклав свої етичні ідеї у публіцистичних та художніх творах: ‘’Сповідь’’, ‘’У чому моя віра’’, ‘’ Не можу мовчати’’, ‘’ Отець Сергій’’ тощо. В результаті духовної праці та вивчення християнства Толстой дійшов висновку:

- церава спотворила вчення Христа;

- Ісус являвся не Богом а реформатором суспільства;

- основою вчення Христа була заповідь несупротиву злу.

Толстой розглядав питання про сенс життя, яке включає поняття Бога свободи і добра.

Для вирішення цього питання необхідно визначити зміст життя яке є вічним не закінчується із смертю людини. Толстой говорив що сенсом життя не може бути ні досягнення егоїстичних цілей ні служіння всьому людству(оскільки все це є плинним)

Життя людини отримує сенс тільки сумісно з Богом який є:

- Абсолютним безсмертним началом(Богом);

- Границею людського глузду(люди знають що Він є але не можуть обґрунтувати Що він є);

Свобода людини є стремлінням до Бога як до істини.

Формулою любові та добра Толстой вважав формулу ставлення людини до Бога не моя воля але Твоєю буде.Але любов до бога є моральним імперативом та реалізує його через:

- ставлення людини до себе;

- розуміння своєї невідповідності божому ідеалу;

- прагнення врятувати душу(божественне начало у людині);

- ставлення до інших людей;

- братське ставлення;

- розуміння рвіності усіх людей перед Творцем.

Вчення Іісуса Христа є етикою любові.

2. Л. М. Толстой стверджував, що найважливішою сповіддю у вченні Христа є ‘’ Не супротився’’ злу яке є:

- абсолютна заборона насилля;

- формула закону любові;

Толстой визначає насилля як:

- фізичне насилля(вбивство загроза вбивства);

- вплив ззовні;

- узурпація вільної волі людини;

Насилля є оберненістю до кохання і ототожнене до зла. індивідуальна відмова від насилля є найважливішим етапом у боротьбі зі злом і обов’ язковим елементом самовдосконалення особистості.

Ненасилля дозволяє досягти спасіння душі людини та єднання людей.

Несупротивом злу у розуміння Толстого означає несупротивлення фізичній силі. Ненасильний супротив можливий через духовне явище(переконання,дискусію).

Толстой стверджував що немає випадку насилля яке можна морально виправдати. Не можна оправдати насилля заради недопущення більшого насилля(страта злочинців тощо).

Толстой вважав,що не існує права на вбивство.Воно э протилежним до:

- загальнолюдскість моралі;

- християнським ідеалом ідеєю рівності людей перед Богом;

- законам розуму і логіки;

Питання 36: Російська етична думка 19-20 ст.

1.Революційні демократии.

2.Ідеалістична філософсько-етична думка (філософія «всеєдності» і екзистенційна філософія).

1.Революційні демократи (В.Г. Белінский, А. І. Герцен, М. Г. Чернишевський, Н. А. Добролюбов та ін) не створили цілісної етичної концепціі. Вони розвивали ідеї французьких матеріалістів 18 століття дотримувалися матеріалістичного розуміння моральності.

Свою етичну позицію революціонер-демократи називали «розумним егоїзмом». Вона полягала в добровільному, безкорисливому підпорядкування особистих інтересів загальної справи (звільнення селянства).

Революційні демократи висунули ідеї:

* Засудження всіх форм експлуатації людини людиною;

* Затвердження значущості мотиву вчинку за його моральної оцінки;

* Затвердження боргу як потреби людини та ін.

2.Ідеалістична течія російської філософсько-етичної думки. Його напрямки: філософія «всеєдності» і екзистенціальна філософія.

Особливостями ідеалістичної філософії є:

* Ірраціоналізм (принцип вивчення моралі, заперечує провідну роль розуму в її дослідженні);

* Панетизм (уявлення про всеосяжний характер моралі і першорядну значущість етики, яка повинна охоплювати весь світогляд).

В умовах кризи російського суспільства тих років виникли сумніви в можливості раціонального пізнання світу, внаслідок чого почався пошук ірраціональних способів пізнання буття. Він відбувався у формах:

* Помірного ірраціоналізму («всеєдність»)

* Антираціоналізму;

* Релігійно-містичного ірраціоналізму (затвердження безумовної значущості релігії).

Ідеалістичної філософії був властивий пантетизм - утвердження пріоритету етичної проблематики у філософії. Він виник у зв'язку зі спробами вирішити економічні та соціальні проблеми Росії засобами ідеології (в першу чергу моральності). Філософи-ідеалісти вважали головною метою своєї діяльності моральне оновлення суспільства.

Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900) - російський філософ і публіцист. Його праці: «Криза західної філософії проти позитивістів», «Читання про боголюдину» та ін.

Соловйов писав: «Побудова філософської етики як вищого судилища всіх людських прагнень і діянь є... найважливішим завданням сучасної думки». Він намагався створити концепцію практичного ідеалізму, в рамках якої обґрунтував принцип «позитивної всеєдності».

На цьому принципі засноване ціле знання-синтез віри, інтуїції і творчості. Результатом реалізації цього знання є теософія. Головною складовою теософії є етика.

Предмет теософії - синтез абсолютного початку з людиною (суб'єктивна етика) із людством (об'єктивна етика).

Величезне значення Соловйов надавав дослідженню моральної діяльності, яка може розглядатися як із внутрішньої сторони (діяльність реалізується в боголюдині- досконалої особистості), так і з зовнішньої (діяльність реалізується в боголюдстві-досконале суспільство).

Основним питанням етики є питання про сенс життя людини. Соловйов виділяв три основи моралі: сором, жалість і благоговіння.

Послідовники Соловйова головну увагу приділяли релігійній детермінації моралі.

Екзистенціалізм. Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) - філософ і публіцист, свої етичні думки виклав у працях «Боротьба за ідеалізм», «критика історичного матеріалізму» та ін.

Він виділяв «філософію трагедії» (відображає сутність моралі) і «філософію буденності» (поверхневий огляд життя людей) Бердяєв вважав, що предметом етики є протиставлення належного і сущого.

Бердяєв протиставляв моральність справжнього і несправжнього, соціальну; стверджував індивідуальні моральні цінності і заперечував загальнозначущі, загальнообов'язковість моралі.

Н. Бердяєв писав: «Осягнути сенс життя, відчути зв'язок з цим об'єктивним сенсом є... єдина важливу справу».

Усі філософи-ідеалісти поділяли цю точку зору. Їм були властиве песимістичне ставлення до дійсності і оптимізм, пов'язаний з утвердженням вищого ідеалу, який повинен подолати зло і надати сенс життя.

Лев Шестов -письменник. Його роботи: Апофеоз безпідставність. Досвід адогматичного мислення»,«Достоєвський і Ніцше»,«На терезах Іова»та ін

Шестов відкидав всі загальнозначущі цінності (свобода, розум, мораль та ін) Він стверджував: «усім можна пожертвувати, щоб знайти Бога».

Євген Миколайович Трубецький -письменник і політичний діяч. У роботі «Сенс життя» він писав: «Бог як життєва повнота... і є те, заради чого варто жити і без чого життя не мало б ціни».

Сенс життя -найвища цінність, яка:

* Може бути пізнана за допомогою містичної інтуїції;

* Повинна бути вільно прийнята людиною і втілена в її діяльності.

Моральну свободу російські філософи розуміли як діяльність особи, моральна установка якої-добровільна відмова від свавілля.

Питання 37: Розвиток етичної думки Нового та Новітнього часів.

Дата добавления: 2014-01-07