Вчення Аристотеля про чесноти

Воля.

1. Моральнв свобода людини – це можливість визначення (морального самовизначення) і реалізація моральної позиції.

Свобода виявляється у виборі напрямку і засобів діяльності. В свободі вибора людини виявляють себе як особистість – самостійна та творча. Різні етичні вчення по – різному трактують визначення свободи:

§ можливість досягнення нагальної вигоди (прагматизм);

§ абсолютна свобода діяльності, реалізації егоїстичних інтересів (екзистенціалізм);

§ осягнення Бога, дотримання законів божественної моралі (релігійна етика);

§ визначення людських цілей діяльності і задоволеність її результатами (антропоцентризм).

Моральна діяльність відображає поєднання об’єктивних вимог і суб’єктивних елементів моральної свідомості. Обмежена безліччю необхідностями. Вона підкорюється законам: природним, соціальним, юридичним, правилам, стереотипам поведінки тощо.

Всі умови, в яких живе і діє людина, закони, яким він підкоряється, - необхідність, передумова людини. Людині необхідно:

§ усвідомити зовнішню необхідність як єдину можливість;

§ підкорятися їй;

§ прийняти необхідність як своє внутрішнє пробудження;

§ усвідомити своє місце в єдиному процесі необхідності.

Свобода людини полягає в усвідомлені об’єктивних кордонів діяльності, в спробі їх розширення. («Свобода є пізнанням необхідності». Гегель.)

Автономія, свобода як заперечення виражається у:

§ свободі від опіки, диктата ззовні;

§ діях, основаних на нормах и принципах, які відповідають особистим уявленням людини про благо;

§ в можливостях впливу на формування норм и принципів.

Пізнання законів природи, наукові відкриття дозволили людині здолати свою природну обмеженість. Свобода розглядається як мимовільне відхилення від предзаданності.

2. Свобода характеризує дію, яке скоєне:

Ø з урахуванням об’єктивних обмежень;

Ø не з примусу;

Ø в умовах вибору можливостей.

Аристотель виділяв мимовільні і немимовільні дії людини. Немимовільні дії відбуваються за примусом, через незнання.

Мимовільні дії можуть бути недобровільними (змішані дії) – вони мимовільні (оскільки людина є джерелом дій), але недобровільні(не мимовільні внаслідок того, що людина не зробила б ці дії за своїм бажанням). До мимовільних вчинків Аристотель відносив дії, скоєні не за знаннями того, у чому полягає користь, в стані ярості тощо.

Мимовільні вчинки можуть бути навмисними (зроблені свідомо, за своїм бажанням).

3. Можливість вибору є сутністю свободи. Вибір можливе за наявністю альтернатив і доступністю можливих варіантів.

Умови,які необхідні для свобідного морального вибору:

Ø відсутність внутрішнього примушування, заборона;

Ø свідомість, розуміння можливих варіантів і вибір одного із них;

Ø дія не повинна бути скоєною під впливом моральних установ, звичок – заборон, які стали частиною підсвідомості людини. Автоматизм моральної дії, вплив знеособлених сил є ознакою невільної дії, не завжди дозволяє досягнути добра;

Ø наявність орієнтирів (цінностей, ідеалів) свобідної волі. У випадку, якщо людина не має позитивних орієнтирів, вона не завжди у стані скористатися свободою на благо.

Свободно скоєний вчинок повинен включати в себе такі елементи:

· вихідні емоційно – моральні орієнтири, які можуть задаватися в процесі виховання; людина може розвиватися в заданому напрямку або вибрати інші життєві орієнтири;

· знання об’єкта діяльності і об’єктивних умов, визначення свого ставлення до об'єкта;

· визначення конкретної цілі(цілі не носять моральний характер, але можуть включати моральний аспект);

· вибір засобів досягнення мети – засоби повинні бути шляхетними і адекватними, тобто не спотворюють вибрану ціль;

· передбачення можливих наслідків вчинку;

· реалізація намірів.

Найважливішою якістю моральної свободи є визнання іншої людини, її свободи вищою цінністю, метою, але не засобом досягнення особистих цілей.

4. Слова воля інколи використовується як синонім до слова «свобода». Волю можна розуміти так:

Ø відсутністю примушування, рабства;

Ø можливістю жити як бажаєш, не обмежуючись соціальними рамками;

Ø свободу вчинків тощо.

Р.Г. Апресян виділяв свавілля, яке представляють собою:

· свободу бажань;

· розгнузданість самостійної волі;

· відсутність поваги до чужої волі.

Особиста воля повинна бути співвіднесена з боргом, підпорядковуватися загальній волі, яка виражена в соціальній дисципліни, законодавстві. Вільною воля стає тільки через приборкання свавілля.

Свобода однієї людини обмежена свободою іншої людини.

Людина, прагнучи до реалізації приватних цілей, повинна залишатися в межах прийнятих норм, не допускати свавілля.

Питання 56. Категорії етики. Моральна відповідальність.

1. Поняття відповідальності.

2. Умови моральної відповідальності.

3. Перед ким відповідальна людина?

1) Воля є рушієм моралі. Мораль посередництвом волі стає джерелом історичної активності людини і суспільства.

Моральні цінності стають стимулом діяльності людини і реалізуються в її практичній діяльності.

Свобода має на увазі необхідність відповідальності людини за результат її діяльності. Відповідальність – це усвідомлення відповідальності (або невідповідності) моральним нормам дій людині результатів, наслідків її вчинків.

Людина повинна передбачити наслідки своїх дій, намагатися попередити негативні результати вчинку.

Відповідальність можна розглядати на рівні:

· Особистості: виконування людиною норм, встановлених суспільством;

· Суспільства: відповідальність потребам моралі дій соціальних груп.

Ступінь відповідальності людини (або групи) необхідно розглядати з розрахунком можливостей і конкретних умов.

Моральна відповідальність людини залежить від:

· Його дієздатності;

· Потреби до розуміння і правильного зіткнення потреб;

· Впливу зовнішніх обставин на результат дій.

Особиста відповідальність людини прямо пропорційна рівню його можливостей у моральному виборі і мірі свободи.

Проблема особистої відповідальності пов*язана з проблемою вини людини за негативні наслідки її вчинків.

Моральна відповідальність також означає відповідальність поведінці по відношенню до інших людей: повага до особистості іншої людини, допомога людям і т.д.

Почуття відповідальності існує у двох формах:

Позитивній – почуття значущості, впливу на те,що відбувається;

Негативній – невпевненість у можливостях досягти позитивних результатів.

Безвідповідальна поведінка – дії, здійснюючі без обліку їх наслідків. Вони зв*язані з неадекватною самооцінкою, байдужістю і т.д.

Вираження «нести відповідальність» означає добровільне прийняття відповідальності на себе.

2) Важливі умови моральної відповідальності:

· Воля здійснюючої дії (вчинок, здійснений не по особистій волі людини,не означає відповідальність за неї);

· Преднаміреність вчинку(ненавмисність вчинку тільки полегшує відповідальність, але не знімає її повністю);

· Адекватність людини,усвідомлення того,що відбувається, можливість по своїй волі присікти дію,яке буде мати негативні наслідки. Неадекватними признаються психологічно хворі. З юридичної точки зору мистецтвом викликане божевілля (алкогольне, наркотичне) посилює вину.

У ході історичного розвитку людства, його моральної відповідальності за себе і свою родину.

Філософ Є. Фромм стверджував, що багато людей тяжіють цією відповідальністю і намагаються уникнути її (іноді безпідставно). Фромм виділив механізми, які дозволяють на соціальному рівні скинути людині з себе волю і відповідальність:

· Тоталітарний режим, очолюваний «сильною особистістю», вождем, взявши на себе всю відповідальність за життя суспільства і його членів;

· «автоматизований конформізм» - некритичне прийняття чужих думок (ЗМІ і т.д.),перетворення думок суспільства в своє особисте.

3) Існують різні точки зору на те, перед ким відповідальна людина. Людина несе відповідальність перед іншими людьми тому що, що знаходиться в залежності від них:

· Воля людини в суспільстві не абсолютна, вона обмежена волею інших людей;

· Людина знаходиться в існуючій залежності від інших людей (комунікативній, соціокультурній, психологічній);

· Людина находить відповідні орієнтири в суспільстві.

Релігіозна точка зору:

· Бог є вищою суддею, моральним законодавцем;

· Людина несе відповідальність перш за все перед Богом і по-друге – перед людьми, суспільством.

Індивідуалістичні концепції мають ствердження, що людина відповідальна в першу чергу перед самою собою. Вона унікальна, відчужена від інших членів суспільства, вільний від впливу зовні.

Вчення, з*єднуючі принципи індивідуалізму і орієнтації на інших людей

(Є. Фромм та інші):

· Людина не підкорена диктату зовні, відповідальний перед своєю совістю;

· Совість людини орієнтована на благо своє та інших людей;

· Захист інтересів інших людей являється природне прагнення людини, проявленням вищого початку в її душі.

Думки і почуття людини відзначають її поведінку. Людина несе відповідальність за єдність духовної і поведінкової сторін своєї особистості.

57 Питання: Категорії етики. Чесноти і порок.

1.Поняття чеснот і пороку.

3.Християнська етична концепція. Внутрішній конфлікт.

4.Класифікація чеснот.

Дата добавления: 2014-01-07