Лекція №1. Вступ

Арки

Підкроквяні конструкції

Підкроквяні конструкції застосовують у вигляді балок і ферм. Виконуються попередньо напруженними з бетону В30, В40 з натягненням на упори. Кріплення кроквяних ферм до підкроквяних конструкцій виконують монтажним зварюванням.

Навантаження від кроквяної ферми передається у вигляді зосередженої сили, прикладеної у середині прольота до нижнього вузла підкроквяної ферми. Підкроквяні ферми розраховують по міцності та тріщиностійкості з урахуванням жорсткості вузлів.

При прольоті понад 30 м залізобетонні арки економичніше ферм. Найбільш розповсюджені арки - двошарнірні - виконують положистими зі стрілою підйому f=1/6-1/8l. Розпір арки обічно сприймається стягелем. У конструктивному ставленні вигідний обрис осі арки, близький до кривої тиску.

Конструювання арок виробляють, як для стислих елементів. Переріз арок може бути прямокутним або двотавровим, частіше із симетричним подвійним армуванням, бо можливі знакозмінні згинальні моменти. Стягель виконують заздалегідь напруженим. Для зменшення провисання стягеля через кожні 5-6 м влаштовують залізобетонні або сталеві почіпки. Великопрольотні високі арки звичайно виконують тришарнірними. Розпір арки передають на фундаменти і ґрунти. При слабких ґрунтах для сприймання розпіру арки влаштовують стягель, розташований нижче рівня полу. Арки розраховують на вагу покриття та арки, суцільне і однобічне навантаження від сніга та зосереджене навантаження від підвісного транспорту. Великопрольотні арки розраховують на усадку та повзучість бетону, а високі арки - на навантаження вид вітру. Висоту і ширину перерізу арки заздалегідь приймають

h=(1/30-1/40)l; b=0.4-0.5h

Стіни і стінові панелі.

Стіни промислових будівель зводять з цегляної, блочної кладки або стнових панелей. Цегляні стіни спираються на фундаментні балки і передають на поперечні рами лише вітрові навантаження. Стіни прикріплюють по висоті колон сталевими анкерами, замурованими у кладку. Діаметр анкерів 10, 12 мм, крок - 1.2 м.

Залізобетонні стінові панелі - більш індустріальні. Їх виконують - 1) плоскими, одношаровими товщиною 160-300 мм з бетонів на пористих заповнювачах або з пористих бетонів густиною 700 - 1200 кг/м³, 2) тришаровими, котрі складаються з двох залізобетонних ребристих плит і шару утеплювача з напівжорстких мінеральних плит густиною 200-400 та загальною товщиною 200-300 мм 3) одношаровими залізобетонними товщиною 70 мм. Їхня висота 0.9, 1.2, 1.5 і 1.8 м та довжиною 6 м. Перші два види панелей застосовують для опалюваних будівель. При кроку колон 12 м у неопалюваних будівлях застосовують ребристі заздалегідь напружені панелі висотою 1.2, 1.8 і 2.4 м, з висотою поздовжніх ребер 300 мм, поперечних - 130 мм і товщиною полиць 30 мм. Армируются панелі просторовими каркасами. Поздовжні стрижні - A-II, A-III, поперечні - Bp-I. Ребристі та плоскі панелі прольотом 12 м проектують заздалегідь напруженими і армують арматурою з стали класів A-IIIв, A-IV, A-V, Bp-II, K-7. У зварних каркасах застосовується поздовжня арматура класів A-I, A-II, A-III, поперечні - Bp-I. Полиці армують зварними сітками Bp-I.

Панелі довжиною 6 м економічніше панелей 12 м. До колон та інших конструктивних елементів кріплять зварюванням закладних деталей.

Панелі розраховуються у стадіях експлуатації від власної ваги і ваги вікон, і тимчасові навантаження від повітря. Стінові панелі, розміщені над і під вікнами, розраховують на повітряні навантаження, збільшені з урахуванням площі вікон, на які діє повітря. Висоту цієї вантажної площі приймають не більш 4.8 м, тобто по 2.4 м на верхню і нижню панелі.

Крім цього, стінові панелі необхідно розраховувати в стадіях виготовлення, транспортування та монтажу. У стадії монтажу розраховують на сумарне навантаження з активної і пасивної часток повітряного навантаження (так як буде відстуній протилежна стіна). Площа поздовжньої арматури і полиць плити визначають розрахунком на згинальні моменти.

Основні питання:

1. Предмет дисципліни „Фізична та колоїдна хімія”.

2. Значення фізичної та колоїдної хімії в різних галузях промисловості.

«Физическая химия есть наука, объясняющая на основании положений и опытов физики то, что происходит в смешанных телах при химических операциях».

М.В.Ломоносов

Предметом вивчення дисципліни „Фізична та колоїдна хімія” є зв’язок між:

ü фізичними процесами та хімічними явищами, що їх супроводжують;

ü структурою і властивостями дисперсних систем;

ü будовою і властивостями речовин, що складають основу продуктів харчування.

Г.Е.Шталь (1659 – 1734), німецький хімік, ‑ теорія флогістону.

А.Л.Лавуазьє, французький хімік, ‑ теорія теплороду (1789). Встановив закон збереження речовини; започаткував дослідження з термохімії; сконструював калориметр для визначення теплових ефектів реакцій.

М.В.Ломоносов дав визначення фізичній хімії як науки і вказав загальний напрямок фізико-хімічних досліджень.

1752р. – Ломоносов написав «Введение в истинную физическую химию» і читав лекції в Петербурзькій академії наук.

Фізична хімія вивчає зв'язок між складом і властивостями речовин, досліджує закони і фізико-хімічні закономірності хімічних процесів, які відбуваються в апаратах для переробки харчових продуктів і у самих продуктах; розробляє і використовує теоретичні та експериментальні методи для вивчення законів перебігу хімічних реакцій у часі і законів хімічної рівноваги. Фізична хімія вивчає зв’язок між складом і властивостями речовин.

У сучасній фізичній хімії виокремлюють самостійні галузі науки – електрохімія, фотохімія, хімічна кінетика. Теоретична частина фізичної хімії (закони, поняття) дозволяє зрозуміти сутність хімічних процесів, що відбуваються при одержанні металів і сплавів, пластмас, хімічних волокон, лікарських препаратів, неорганічних речовин, харчових продуктів, і зорієнтувати їх на більш вигідні умови проведення.

У різних галузях харчової промисловості широко застосовуються випаровування, сепарація, дистиляція, висушування, екстракція, кристалізація і розчинення. На методах фізичної хімії основане визначення кислотності, вологості, вмісту сахаридів, жирів, білків, і вітамінів. Всі біохімічні процеси, що лежать в основі багатьох харчових виробництв, підлягають законам фізичної хімії.

Т.Грем – англійський хімік – розробник методів одержання та очистки колоїдних розчинів. Дав визначення колоїдним розчинам (речовини, що практично не здатні до дифузії і проникненню крізь напівпроникні мембрани, а також до кристалізації). Запропонував колоїдно-хімічну термінологію, яка використовується до сьогодні: колоїдний розчин – золь, а колоїдна речовина, що виділена з розчину у вигляді аморфного осаду – гель.

Колоїдна хімія вивчає такі об’єкти: глина, торф, ґрунти, бактерії, спори, активоване вугілля, волокна, порошки, дими, тумани, пил. Для виробництва багатьох харчових продуктів використовують методи подрібнення, фільтрації і адсорбції. Колоїди здатні до набухання і збільшення об’єму (крохмаль).

Знання колоїдної хімії дозволяє створювати матеріали із заздалегідь заданими властивостями. Сировина, напівфабрикати і готова продукція харчової промисловості є колоїдні системи. Колоїдно-хімічні процеси і закономірності лежать в основі технологічних процесів переробки харчової сировини та виробництва кулінарної продукції: масла, маргарину, молока, молочних виробів, борошна, тіста, хлібопекарських виробів, вина, пива. Кулінарні процеси мають колоїдно-хімічний характер: утворення харчових драглів, освітлення бульйонів, збивання вершків і білків, виготовлення соусів.

На законах фізичної та колоїдної хімії базуються методи руйнування забруднювачів навколишнього середовища: стічних вод, пилу, диму.

Дата добавления: 2014-01-07