Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти

Хімічно небезпечні об’єкти

Потенційно небезпечні об’єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кордону для використання у господарстві та побуті, що негативно впливають на життя та здоров’я людей, тварин і рослин, обов’язково вносяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних речовин і біологічних препаратів.

До хімічно небезпечних об’єктів належать:

1) заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, які виробляють або використовують сильнодіючі ядучі речовини (СДЯР);

2) заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів;

3) виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР;

4) підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5) залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР;

6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

В Україні функціонує 1810 об’єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничому процесі понад 283 тис. т сильнодіючих ядучих речовин, у тому числі – 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.

Основні причини аварій на хімічно небезпечних об’єктах такі:

- організаційні помилки людей;

- несправність в системі контролю і гарантування безпеки виробництва;

- поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємностей або окремих деталей;

- пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного процесу;

- несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

- акти диверсій, обману виробничого персоналу або сторонніх осіб тощо.

Кожен рік від аварій страждають люди, тварини, сільгоспугіддя. Так, в 1999 р. виникло 27 аварій з викидом СДЯР. Внаслідок цих подій 4 особи загинули та 33 постраждали.

В Україні є понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів, на яких знаходяться понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об’єкти розташовані у місцях, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства тощо.

Вибухи і пожежі трапляються на об’єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах. Найбільше (у 1999 р.) НС, пов’язаних з пожежами (вибухами), було на підприємствах вугледобувної – 42, хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної галузей промисловості – 12, на транспорті – 16.

Причиною загоряння, вибухів, руйнувань і пожеж можуть бути і джерела запалювання, наявність у виробничих приміщеннях випарів легкозаймистих речовин або газів. Вони можуть загорятися від відкритого вогню, електричної іскри, розжареного предмета, сигацигарки.

Дуже часто великі жертви, руйнування і пожежі спричиняються вибухами промислового пилу. Швидкому спалахуванню і великій швидкості горіння сприяє те, що пил, завислий у повітрі, має велику площу поверхні на одиницю маси. Полум’я швидко поширюється, утворюючи поперед себе хвилю тиску гарячих газів, яка руйнує на своєму шляху перепони, піднімає в повітря шари пилу, що лежать, і це призводить до більш сильних, ніж перші, повторних вибухів.

Пил вибухає при концентрації в повітрі (залежно від розміру і форми частинок) не нижче певної межі. Межею вибуху є 20-40 г/м³, з максимальним тиском вибуху від 7,3 до 450 кПа і температурою спалахування 400 - 600⁰ С.

Понад 1/3 усіх зареєстрованих випадків вибуху пилу сталися на деревообробних підприємствах, 1/4 - розпилених частинок продовольства, олії і жирів. Встановлено, що пилові частинки розміром менше 0,5 мм за своїми вибуховими можливостями наближаються до вибуху випарів палива.

Газо-, нафто-, продуктопроводи є особливим джерелом небезпеки як пожежонебезпечні об’єкти.

На території України протяжність магістральних газопроводів становить понад 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів – 3,9 тис. км. Існуюча мережа на сьогодні частково виробила свій ресурс. 4,79 тис. км (14%) лінійної частини магістральних газопроводів відпрацювали свій амортизаційний строк, а 15 тис. км (44%) мають малонадійні та неякісні антикорозійні покриття з полімерних стрічкових матеріалів, що призводять до інтенсивної корозії металевих труб. Необхідність оновлення лінійної частини магістральних газопроводів становить 500 км на рік.

При прогнозуванні можливих НС є проведення заходів, які зменшують імовірність виникнення спалахування і вибуху. Такими є ефективна вентиляція, вилучення потенційних джерел запалювання (електроприлади та ін.), ізоляція або відокремлення вибухонебезпечних приміщень, встановлення пристроїв для попередження вибухів, встановлення протипожежних металевих сіток тощо.

Дата добавления: 2014-01-07