Окремо виділяють модель «державно-корпоративної капіталізації» та інституціональну модель трансформацій

Градуалістський шлях реформування економіки

Класичним прикладом застосування еволюційних реформ у економіці є Китай. Перехід до ринкової економіки здійснюється поступово, мінімізуючи можливі економічні та соціальні потрясіння.

Специфічними особливостями градуалістського шляху реформування економіки є започаткування ринку в інституціональних рамках планово-централі­зованої системи. Поступово здійснюються заходи, спрямовані на лібералізацію окремих сфер господарської діяльності, як правило, не ключових.

Складові елементи лібералізації:

- зняття контролю за цінами;

- мінімізація митних та немитних бар’єрів в сфері зовнішньоекономічної діяльності;

- надання підприємствам економічної свободи.

З 1978 року в Китаї здійснюються реформи, так звана економічна Модернізація:

- першочергово реформування власності відбулись у малому бізнесі, торгівлі, аграрному секторі.

- переважна більшість великих промислових об'єктів перебуває в державній вла­сності, триває їх акціонування.

- політика відкритості економіки здійснюється за посередництва вільних економічних зон.

Згідно офіційних даних китайської статистики, щорічні прирости ВВП за роки реформ склали бли­зько 10% проти 6,1% в 1953-1978 рр., питома вага капіталовкла­день у ВВП в реформаційний період стабілізувалась на рівні близько однієї третини.

Досвід реформування у Китаї не є ідеа­льним з огляду на низьку економічну ефективність діяльності багатьох державних підприємств, невисокий за світовими стан­дартами рівень життя населення, недемократичні засади суспі­льно-економічної організації тощо.

Однак, заслуговують на ува­гу такі особливості китайської економічної політики, як послідо­вність; рішучість; спрямованість на зовнішньоекономічну екс­пансію.

Здійснювані за умов політичної стабільності, вони реа­льно вплинули на покращання економічної ситуації в Китаї.

Державно-корпоративна капіталізація формує специфічну модель ринкової економіки, що як і попередня супроводжується зниженням життєвого рівня населення.

До позитивних аспектів зазначеної моделі слід віднести досить швидке формування інституціональної структури економіки в сфері великого бізнесу. Значне поширення отримують фінансо­во-промислові угрупування, що в свою чергу актуалізує пробле­му державного управління такою економікою. Прояви реалізації такої моделі спостерігаються в Росії.

Сучасні корпорації впливають на економіку не лише прямо через ринок, але й опосередковано через координацію діяльності державних органів влади - корпоративний лобізм.

Механізм корпоративного регулювання економіки проявляється як цілеспрямований прямий та опосередкований вплив на основні параметри суспільного виробництва (попит, пропозицію, ціну і конкуренцію) з метою задоволення власних корпоративних та суспільних потреб.

Через те, що корпоративний лобізм в Україні не є узаконеною формою взаємовідносин влади і бізнесу та через відсутність формальних обмежень, він складно піддається регулюванню з боку суспільних та державних інститутів влади.

Формами прояву корпоративного лобізму є:

• просування власних лобістських інтересів в органи влади шляхом:

• аргументації невідкладності та актуальності проведення певних заходів;

• надання консультаційних послуг органам влади;

• технічна допомога в зборі та обробці інформації, участь у написанні нормативних документів та моніторинг виконання виданих актів;

• просування «вигідних» кандидатур в органи влади;

• участь у виконанні державних програм, управління державною власністю на договірних умовах (договір концесії).

На неефективність корпоративного механізму регулювання економіки в Україні впливає ряд чинників, пов’язаних з самим процесом управління корпораціями:

· стратегія фірми досить часто не відповідає загальній стратегії розвитку національної економіки;

· викривлена мотиваційна поведінка вітчизняного топ-менеджменту корпорацій;

· не систематизована нормативно-правова база та неефективні вітчизняні інститути консультативного характеру (принципи, правила, кодекси) щодо регулювання основних питань з практики господарювання корпорацій;

· не врегульовано конфлікт між власниками дрібних та великих пакетів акцій, внутрішніх та зовнішніх інвесторів, проблем робітників-акціонерів та захисту їх прав;

· корпоративний лобізм не відповідає міжнародній практиці взаємозв'язків між владою і бізнесом і має форму «зрощення політичної та економічної влади»;

· приватизація та корпоратизація відбувались з порушенням чинного законодавства;

· відсутнє ефективне управління власними корпоративними правами держави;

· зв'язки корпорацій з науково-дослідними та іншими некомерційними за своєю суттю установами є нестійкими.

Інституціональна модель транс­формування. Державна політика реформування в такій моделі характеризується поступальністю. Першочергово держава запроваджує прийнятні для суб'єктів дрібного та середнього підприємництва фіскальні та грошово-кредитні умови функціонування, запроваджує механізми підтримки конкурентного середовища тощо. Дана модель зорієн­тована на цілі довгострокового економічного зростання, оскільки фінансова стабілізація сама по собі не вирішує довгострокових структурних проблем і лише система інституціональних перетво­рень здатна створити умови для економічної стабілізації.

Елементи інституціональної моделі економічних перетворень нарівні із кейнсіанською моделлю макрорегулювання склали ос­нову «Нового курсу» Т.Рузвельта в ході подолання в США Вели­кої депресії 1929-1933 рр.

В повоєнний період багато розвинутих країн вдавались до ак­тивного державного втручання в економічний процес, реалізуючи таким чином кейнсіанську модель макрорегулювання. Так, Канада, Австралія, Швеція, Норвегія, Данія впроваджували полі­тику регіонального вирівнювання, здійснюючи пряме державне фінансування створення інфраструктури, зокрема транспортної, в «нових» регіонах.

Інституціональну модель розвитку визнача­ють першоджерелом «японського економічного дива». На зміну мілітаризованій економіці, де панували всього лише чотири ве­ликі корпорації ("дзайбацу"), прийшла політика створення нових корпоративних структур: державних холдінгів та великих компаній, що обєднали виробничі комплекси технологічно пов'язаних виробництв, торгівлю та банківську діяльність (принцип триєдиності). Значну підтримку отримав малий бізнес як у промисловості, так і в сільському господарстві. Нарощування експортного потенціалу японської економіки відбувалось вслід за підвищенням конкурентного потенціалу на­ціональних підприємств та заповненням внутрішнього ринку.

Дата добавления: 2014-01-07