Система органів державного управління економікою

Для запобігання встановлення тоталітарного режиму владні повноваження повинні бути розподілені між різними органами.

У цивілізованих державах світу державна влада будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Проте, розподіляється не сама влада, а механізм її здійснення. Обов’язкова умова, яка повинна виконуватись: влада не може зосереджуватися в руках однієї особи або органу, інакше стануть неможливими взаємоконтроль, стримування, противаги і, як наслідок, - розподіл влади і правова держава.

Принцип розподілу державної влади був проголошений в Україні ще у 1990 р. в Декларації про державний суверенітет, а реальне розмежування всіх гілок влади знайшло втілення у Конституції України, прийнятої в 1996 р. Вона закріпила поділ влади через перерозподіл повноважень між вищими владними інституціями. Це зроблено двома способами:

1) наділення гілок влади самостійними повноваженнями;

2) створення системи стримувань і противаг між суб’єктами владних відношень (Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів і Конституційним Судом).

Сформований Конституцією України механізм стримувань і противаг містить характерні ознаки президентсько-парламентської республіки, що передбачає переважання жорсткої моделі розподілу влади.

Законодавча гілка влади - Верховна Рада України - приймає закони і контролює їх додержання;

Виконавча гілка влади - Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації організують виконання законів;

Судова гілка влади - система судових органів на чолі з Верховним Судом здійснює правосуддя; Конституційний Суд — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Оперативне державне управління в окремих галузях і сферах суспільного життя здійснюють «центральні органи» у системі органів виконавчої влади.

З прийняттям Конституції України 1996 р. ця система набула чіткої ієрархічності і являє собою складову трьох рівнів:

- вищий (Кабінет Міністрів України);

- центральний (центральні органи виконавчої влади);

- місцевий (місцеві державні адміністрації).

На вищому рівні виконавчі функції держави покладено на Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Функціональне і профільне (галузеве, міжгалузеве) державне управління здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

На республіканському рівні Рада міністрів Автономної Республіки Крим виконує державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.

На обласному, міському, районному рівнях діють відповідно державні адміністрації.

На найнижчому рівні адміністративно-територіального поділу — місті, селищі, селі — державні органи виконавчої влади не утворюються. Управління на цих територіях здійснюють органи місцевого самоврядування.

3. Цілі та функції державного управління

Сутність державного управління економіки потребує налагодженого механізму побудови ієрархії цілей.

Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспільства. Оцінка важливості та ранжування цілей здійснюється відповідно до політики пріоритетів.

Визначення пріоритетних напрямів здійснюється за експертними методами на підставі певних критеріїв:

· соціально-економічна ефективність;

· швидкість одержання позитивних результатів;

· мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого та інші.

Ранжування цілей здійснюється способом розміщення їх у порядку зниження пріоритетності. Для цього спочатку визначаються найпріоритетніші цілі (цілі першого рангу), далі - найсуттєвіші з тих, що залишилися (цілі другого рангу), і т. д.

Центральною, визначальною є стратегічна ціль, що зумовлює якість самого суспільства.

Стратегічні ці­лі розгортаються в тактичні, які найбільш відпо­відають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей.

До тактичних цілей державного управління економіки можна віднести:

§ забезпечення стабільного розвитку виробництва високими темпами;

§ зменшення рівня вимушеного безробіття;

§ сповільнення темпів інфляції;

§ досягнення рівноваги експорту та імпорту;

§ підтримка стабільного курсу валюти.

Оперативні цілі пов’язані з необхідністю запобі­гання загрозі виникнення негативних явищ та подолання наслідків форс-мажорних обставин (стихійних лих, природних катаклізмів, техногенних катастроф, соціальних заворушень та ін.).

Стратегічна мета України за умов трансформації, спрямованої на поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання, полягає в побудові соціально орієнтованої ринкової економіки. Цей напрям, по суті, є вітчизняним трактуванням загальносвітової тенденції руху до постіндустріальної цивілізації, який має бути здійснений еволюційно, безконфронтаційно, і означає перехід від «людини для економіки» до «економіки для людини».

В ході державотворення, демократизації суспільних відносин, функції державного управління значно ускладнюються. У сучасному світі будь-яка держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції. Усі функції тісно взаємопов’язані, але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу чи низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання виконує функції за наступними напрямами.

1. Емісійна функція.

2. Інституційна функція - створення і закріплення формальних і неформальних інститутів. Компоненти інституційної функції держави: нормотворча, еталонотворча та модераційна функції.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання:

- захист конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій здійснюється через антимонопольну політику;

- забезпечує людей суспільними благами (державне управління, національна оборона, безпека, соціальний захист, охорона здоров’я, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, тощо). Ці блага мають дві властивості: несуперництво у споживанні (можливість отримати суспільне благо безкоштовно, якщо суб’єкт не здатний за нього платити) та загальнодоступність (виробник не має реального вибору, кому надавати це благо:тим, хто за нього платить, чи всім);

- реагує на можливість виникнення екстерналій;

- здійснює перерозподіл доходів задля зменшення нерівності в суспільстві шляхом реалізації різноманітних соціальних програм;

- бере участь у розв’язанні проблем неповноти ринків;

- формує інформаційну інфраструктуру ринку;

- здійснює стабілізаційну політику, яка може мати стимулюючий або стримуючий характер. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

Дата добавления: 2014-01-07