Людський потенціал національної економіки

Тема 11. Соціальна спрямованість національної економіки

1. Людський потенціал національної економіки

2. Економічна теорія добробуту. Функція суспільного добробуту.

3. Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки

4. Соціальна нерівність та перерозподіл доходів

Для оцінки та характеристики людського потенціалу країни використовуються наступні показники: чисельність населення, трудовий потенціал та трудові ресурси. Кожен із цих показників відображає певні кількісні та якісні сторони людського потенціалу країни.

Чисельність населення є динамічним показником, який постійно змінюється під впливом різноманітних чинників. Насамперед зміни чисельності населення відбуваються за рахунок його природного руху — народжуваності та смертності. В Україні в XX ст. причинами демографічних криз були: І Світова війна; Голодомор 1932-1933 рр. (наслідки проявились у 50-х роках); ІІ Світова війна (наслідки проявились у 60-х роках); реформи щодо трансформації економіки у 90-х роках (наслідки проявляються з 2007 року).

Трудовий потенціал – це трудові ресурси країни, включаючи підприємницькі здібності. Його обсяг і якість визначаються чисельністю активного працездатного населення та його освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров’я, міграцією та ін.), потребами виробництва у робочій силі та можливостями задоволення потреби працездатного населення у праці.

Мірою якості трудового потенціалу є ступінь збалансованості професійно-кваліфікаційних характеристик груп працівників з потребами національної економіки, яка в умовах ринкових відносин динамічно розвивається.

З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім часом в економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу, застосованого в економіці. На думку одного із фундаторів теорії людського капіталу Пітера Друкера, «найбільш цінним капіталом компанії ХХ століття було її виробниче обладнання, а в ХХІ столітті найбільш цінним капіталом компанії, як комерційної, так і некомерційної, стануть її працівники, які займаються інтелектуальною працею».

Людський капітал - це сума природжених здібностей, загальної і спеціальної освіти, набутого професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, морально-психологічного і фізичного здоров'я, що забезпечують можливість приносити дохід.

Основними сферами діяльності, що формують людський капітал є науково-освітній комплекс, система охорони здоров'я та сфери, що безпосередньо забезпечують умови життя.

Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни значною мірою зумовлює його спроможність формувати інтелектуальну еліту як найактивніше «ядро» суспільства, що є головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду.

Трудові ресурси – це частина населення країни, яке за своїми фізичними та духовними здібностями, набутою освітою та професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Відповідно до методології Державної служби статистики України населення поділяється на:

· економічно активне населення - це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні;

· економічно неактивне населення - особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні».

Зайнятими вважаються особи у віці 15-70 років, які:

· працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

· працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності.

Безробітні – особи (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мали роботи (прибуткового заняття);

- впродовж останніх чотирьох тижнів активно шукали роботу або намагались організувати власну справу;

- впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних також відносяться особи, які:

- приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів;

- знайшли роботу, чекають відповіді;

- зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

- навчаються за направленням служби зайнятості.

До скла­ду економічно неактивного населення на­ле­жать:

- уч­ні та сту­де­н­ти;

- пе­н­сі­о­не­ри за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

- осо­би, які за­йня­ті в до­ма­ш­ньо­му го­с­по­дар­с­т­ві;

- осо­би працездатного віку, які зне­ві­ри­лись знай­ти ро­бо­ту;

- особи, які мали роботу сезонного характеру;

- ін­ші осо­би, які не ма­ли не­об­хід­но­с­ті у пра­це­вла­ш­ту­ван­ні,

- ті, що шу­ка­ють ро­бо­ту, але не го­то­ві при­сту­пи­ти до неї най­бли­ж­чим ча­сом через хворобу, навчання тощо.

Дата добавления: 2014-01-07