Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопо­моги отримали у теорії «соціального ринкового господарства»

Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки

Концепція соціальної ринкової економіки бере свої витоки з різних шкіл та напрямів економічної думки:

- соціальна школа Німеччини – дослідження соціальних суперечностей ринкової економіки і визначенням шляхів їх усунення засобами державно-монополістичного регулювання;

- «технократизм» - встановлення такого «нового порядку», при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній «раді техніків», які будуть служити суспільству (представник інституціоналізму Торстейн Веблен);

- засновник соціально-правової течії інституціоналізму Джон Коммонс був упевнений в необхідності створення уряду, який був би підконтрольним суспільній думці і здійснював демонополізацію економіки.

- прихильник технологічного детермінізму Джон Кеннет Гелбрейт вважав за необхідно змінити цільове спрямування виробництва з максимізації прибутку до підтримання постійного економічного зростання тим самим висловлював ідею щодо соціальної спрямованості ринкової економіки.

- Деніел Белл висував ідею становлення безкласової спільноти людства на основі високих знань і кваліфікації.

Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту» (velfare state). «Держава до­бробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки».

Першим це поняття ввів професор Альфред Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За його словами, мета «соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов’язати свобідну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення». Згідно з його концепцією, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати два головних завдання:

- по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів;

- по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому.

Представники фрайбурзької школи Вальтер Ойкен та інші під час своїх досліджень дійшли висновку, що ні центрально-кероване, ні ри­нкове господарство не спроможні забезпечити господарський розвиток. Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль в ринковому саморегулюванні, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності.

Формування теорії соціального ринкового господарства відбувалось на основі ордолібералізму, філософія якого характерна для представників середнього класу.

Основними елементами структури соціального ринкового господарства є:

- конкурентний лад, який базується на приватній власності,

- ринок, який є регулятором суспільного господарства,

- господарюючі суб'єкти - домогосподарства, підприємства, організації тощо;

- держава, яка створює нормативно-правову базу, сприяє зміцненню конкуренції, забезпечує функціонування ринку та підтримує соціальне вирівнювання.

Базовими цілями соціального ринкового господарства для Німеччини стали:

1. Досягнення високого добробуту на основі конкуренції, економічної свободи, повної зайнятості та свободи зовнішньої торгівлі.

2. Забезпечення стабільності цін.

3. Підтримка і розвиток соціального забезпечення, соціальної справедливості, створення умов для соціального прогресу.

Ці теоретичні положення стали основою для відбудови господарства Німеччини після Другої світової війни.

Основними складовими «німецького економічного дива» стали:

- особливість менталітету німецького суспільства;

- сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудови ринкового господарства;

- вибір правильної стратегії со­ціально-економічних перетворень.

Практичне втілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду, який довів, що соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективної зайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямування податкової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.

Дата добавления: 2014-01-07