Чубасов В.Л

Ч–81

Науковий редактор:

Горпенко В.Г., доктор мистецтвознавства, професор

Рецензенти:

Скуратівський В.Л., дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор

Федоров Ю.А., заслужений працівник культури України, доцент

Рекомендовано вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 5 від 28.12.2005 р.)

Ч–81 Вступ до спеціальності «Кінотелемистецтво»: Навч. посібник. – К.: КиМУ, 2005. – 484 с.

ISBN 966-8299-06-Х

У навчальному посібнику йдеться про кіно- і телемистецтво саме як про видовище; про те, як давно виникли видовища, які вони бувають і навіщо вони потрібні суспільству; які риси має видовище і чим воно відрізняється від усього того, що видовищем не є. А також про те, чим кіно і телебачення подібні одне до одного, а чим – суттєво відмінні…

Адресовано студентам перших курсів спеціальності “Кінотелемистецтво”, слухачам підготовчих курсів та відділень, допитливим практикам кіно і телебачення і всім, хто цікавиться “екранними музами”.

ISBN 966-8299-06-Х ББК 76.01Я7

© Чубасов В.Л., 2005

© Київський міжнародний університет, 2005

Пам’яті Віктора Борисовича Кісіна

ДЕЯКІ ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАГИ

Цей навчальний посібник, наскільки нам відомо, є першим таким зі спеціальності “Кінотелемистецтво”. Справа у тому, що й сама така спеціальність (під такою назвою і в такому обсязі) з’явилася лише нещодавно внаслідок певних заходів Міністерства науки й освіти України щодо впорядкування номенклатури спеціальностей.

З цілковитим розумінням і навіть певним пієтетом ставлячись до будь-яких спроб реформувати систему освіти, скажемо одразу: такої єдиної спеціальності не існує. Не існує ані на практиці, ані в традиціях вищої фахової освіти – як нашої вітчизняної (тобто, по суті, радянської), ані європейської, ані світової. По-перше, кіномистецтво, з одного боку, й телебачення – з іншого - завжди були (та й зараз вважаються) двома різними, зовсім незалежним один від одного напрямками освіти (у колишньому Радянському Союзі протягом дуже багатьох років панувала тенденція, за якою, наприклад, режисерів телебачення готували на базі режисури драми, але ніяк – не режисури кіно); по-друге, у кожному з цих напрямків є дуже багато різних – творчих і технічних – спеціальностей, і підготовка фахівців велася (та й, по суті, ведеться зараз) окремо, принаймні, з найголовніших з них: з кіно- й телережисури, сценарної й кінотелеоператорської майстерності, тележурналістики, кінознавства, організації виробництва фільмів і телепрограм, майстерності актора драматичного театру й кіно, майстерності диктора – ведучого телепрограм та деяких інших (про не менш численні технічні професії тут не йдеться).

Водночас усіх цих розмаїтих фахівців єднає спільна участь у складному й багатоплановому процесі, яким є продукування твору екранного мистецтва – твору, який, з одного боку, є плодом колективної праці, злиття багатьох творчих особистостей, а з другого – має бути пройнятий одностайністю розуміння й відтворення авторського та режисерського задуму, стилістичною єдністю й художньою монолітністю. А отже, кожен з учасників цього процесу, крім відповідних професійних якостей, повинен бути наділений глибоким і спільним тлумаченням природи того мистецтва, якому вони служать (не побоїмося цього, може, надто “гучного” слова!), єдиним розумінням його можливостей і “неможливостей”, його соціальних функцій та виражальних засобів.

Саме ці проблеми й лягли в основу нормативного курсу “Вступ до спеціальності” – спільного для всіх, хто вивчає кіно- й телемистецтво, незалежно від конкретної спеціалізації, професійних уподобань та профілю навчання. Зібрано й певним чином систематизовано загальні відомості про видовище та видовищну культуру, запропоновано оригінальну схему класифікації видовищ, пов’язану з їх соціальними функціями, та знайдено місце в цій схемі для такого, на думку багатьох дослідників, унікального видовища, яким є телевізійна програма. Докладно розглянуто риси природи видовищ – як спільні для них усіх, так і (особливо детально) такі, що є специфічними для видовищ екранних, до котрих належать кіно – й телемистецтво. А в останніх розділах посібника уважно аналізуються деякі специфічні відмінності, які відрізняють ці два різновиди екранної видовищної культури – кіно й телебачення – одне від одного.

В основу тексту посібника покладено тексти лекцій, прочитаних 1975-го – 2002-го рр. студентам різних спеціальностей у Київському театральному інституті (нині – національний університет театру, кіно й телебачення) ім. І.К. Карпенка-Карого, а з 2002 р. – у Київському міжнародному університеті; в основу ж лекцій, у свою чергу, ліг чималий професійний досвід автора, накопичений та переосмислений за час багатолітньої роботи на телебаченні та ще триваліших спостережень над ним та роздумів про його минуле, сучасне й майбутнє, суттєво доповнений та скорегований розмаїтими думками численних теоретиків і практиків екранних мистецтв. Презентуванню цих останніх автор вирішив приділити особливу увагу, – саме цим пояснюється, можливо, дещо надмірна як для навчального посібника кількість цитат і посилань на інші джерела. Тим не менше вважаю вкрай важливою для професійної підготовки майбутніх фахівців ґрунтовну обізнаність з якнайширшим спектром основної літератури питання. На жаль, більшість найцікавіших досліджень 1920-х– 1980-х років – періоду найбільш інтенсивного й плідного теоретичного осягнення “таємниць” уже зрілого кінематографа, а потім “новонародженого” ТБ – відтоді фактично не перевидавалися, майже не представлені в Інтернеті й через це, по суті, недоступні нинішньому поколінню студентів.

Цей посібник було замислено вже давно – ще за життя колеги й друга, заслуженого діяча мистецтв України, першого професора телебачення в нашій державі Віктора Борисовича Кісіна, і багато висловлених тут думок є наслідком наших з ним довгих розмов, спільних обговорень та палких суперечок. Сподіваюсь, що ця публікація буде бодай скромною даниною його світлій пам’яті.

Висловлюю безмірну вдячність професорові Володимиру Горпенку – науковому редакторові книги та головному ініціаторові й натхненнику її появи на світ.

Дата добавления: 2014-01-07