Особливості корпоративного контролю

Основні типи контролю в МНК

Прямий контроль:

- наради в штаб-квартирі;

- відрядження вищих менеджерів до зарубіжних відділень;

- контроль поточної діяльності персоналу;

- контроль за допомогою організаційної структури (письмові фіційні звіти, ланцюги команд).

Непрямий контроль:

- щомісячна звітність, що надсилається до офісу країни по­ходження;

- додатки до оперативної звітності, включаючи фінансові звіти (баланс, звіти про доходи, бюджети);

- фінансові співвідношення.

Три комплекти фінансових звітів зарубіжних відділень до штаб-квартири:

1. Звіти, що грунтуються на національних стандартах рахун­ків, передбачених законодавством і професійними організаціями в країні господаря.

2. Звіти, що пов'язують принципи обліку із стандартами, що вимагає країна походження.

3.Консолідовані фінансові звіти з урахуванням вимог країн походження.

Характерні особливості контролю у корпораціях США:

- наголос на кількісних аспектах контролю діяльності зару­біжних відділень;

- контроль виконання планів, бюджетів відповідно до стан­дартів компанії;

- централізоване надходження інформації до штаб-квартири про стан виробничих процесів;

- істотний вплив кар'єрних аспектів на процес контролю.
У західноєвропейських МНК спостерігається:

- тенденція до вимірювання якісних аспектів зарубіжних операцій;

- контролювання переважно поведінки та її впливу на досяг­нення цілей;

- переважно децентралізований характер виробничого контролю;

- короткі вертикальні відстані в каналах звітності.
Японські МНК застосовують:

- меншу, ніж у США участь менеджерів і контролерів у про­цесі безпосереднього контролю;

- наявність довгострокових планів і бюджетів приводить до більш гнучкого їх використання в комунікаціях, що розширює їх роль далеко за межі контрольних інструментів.

Організаційним формуванням корпоративного типу, як склад­ним системам, поряд із характерними для всіх підприємств на етапі трансформації економіки суперечностями, властиві й деякі специфічні особливості, які, за певних обставин, можуть стати причиною конфліктів і кризи на підприємстві, а, з іншого боку, можуть відігравати роль ключового фактора успіху та стимулу розвитку.

Невідповідність наявної системи корпоративного контролю запитам сучасної системи корпоративного управління обумовила проведення досліджень для уточнення сутності, завдань, суб'єктів і об'єктів корпоративного контролю.

Корпоративний контроль - специфічна форма контролю в корпораціях, який охоплює не лише внутрішні управлінські взає­мовідносини, а й зовнішні. Корпоративний контроль неможливо трактувати у вузькому значенні, його слід розглядати з позицій діалектичного розвитку різних точок зору і у взаємозв'язку з іншими управлінськими функціями.

Контроль, що здійснюється за господарським товариством власниками, керівництвом та державними органами, має на меті надання надійної інформації зацікавленим особам (акціонерам, керівництву, інвесторам, працівникам, суспільству) та забез­печення захисту і збереження цінних ресурсів, і, особливо, вкла­деного капіталу. Контроль здійснюється системою, яка за умови належного функціонування включає правовий режим, прийняття управлінських рішень, права власників, надійну фінансову звіт­ність та корпоративну культуру [2].

Фактично систему корпоративного контролю можна також розглядати як систему "стримувань і противаг", яка необхідна для забезпечення консолідованої функціональної управлінської кон­фігурації підприємства, коли дотримується принцип інституційного розподілу та функціональної взаємодії гілок влади. Ефективна система стримувань і противаг, що визначає повноваження кожного учасника корпоративних взаємовідносин, рівність їх прав є складовою частиною корпоративного управління й побудована на загальних принципах розкриття інформації, підзвітності керівництва, розподілу обов'язків і належного внутрішнього контролю [3].

Корпоративний контроль - це управлінська функція корпо­рації, що полягає у здійсненні найоптимальніших з погляду вит­рат ресурсів та досягнення очікуваних результатів шляхом від-стеження відхилень та корекції управлінських рішень, що впливають на баланс інтересів учасників корпоративних взаємо­відносин, забезпечення ефективного зворотного зв'язку, тобто функції "діяльність корпорації - власник".

Корпоративний контроль – це складова системи корпора­тивного управління, призначена для збалансування інтересів учасників корпоративних взаємовідносин у процесі їх участі в кор­поративній діяльності, основними підсистемами якої виступають системи зовнішнього та внутрішнього контролю, включаючи підзвітність та комунікації.

Завдання системи корпоративного контролю полягає у вияв­ленні відхилень від чинних законів, стандартів, а також порушень принципів корпоративного управління, а отже законності, ефек­тивності, доцільності та ощадливості управління ресурсами і в приведенні системи корпоративного управління до функціонування в потрібному руслі. У процесі корпоративного контролю виявля­ються і відхилення від прийнятих в суспільстві, визначених чинним законодавством та нормативно правовими документами акціонер­ного товариства стандартів корпоративної поведінки.

На нашу думку, консолідована й гнучка система корпора­тивного контролю складається з двох підсистем – внутрішньої і зовнішньої та відповідних компонентів:

Зовнішня підсистема корпоративного контролю включає:

• систему регулятивних органів, повноваження та обов'язки яких і критерії взаємовідносин з учасниками ринку чітко визна­чені, забезпечено прозорість ієрархії взаємовідносин між ними;

• систему детальних стандартів діяльності учасників, прав інвесторів, корпоративної практики;

• широку диверсифіковану систему санкцій, що можугь засто­совуватися до порушників чинного законодавства, стандартів корпоративної поведінки, балансу інтересів зацікавлених у ді­яльності підприємства. При цьому міра відповідальності повинна бути не лише чітко визначеною в чинному законодавстві та у внут­рішніх нормативних документах підприємства, але і варіюватися від дуже поміркованих до надзвичайно жорстких;

• систему розкриття інформації (або забезпечення прозорості діяльності компанії) в інтересах зацікавлених у діяльності під­приємства.

Внутрішня підсистема корпоративного контролю включає сис­тему раціонального розподілу влади та відповідальності (обов'язків та підзвітності) та систему належного внутрішнього контролю.

Внутрішній контроль, як управлінська функція, здійснюється на всіх рівнях управління. Система внутрішнього контролю, як відзначає В.Бурцев [11], орієнтується на забезпечення стабільного становища корпорації на ринку; визнання організації суб'єктами ринку та громадськістю; на своєчасну адаптацію систем вироб­ництва та управління організації до динамічного зовнішнього середовища.

Внутрішній контроль організації передбачає визначення фактич­ного стану об'єкта контролю, порівняння фактичних даних із заплано­ваними, оцінку виявлених відхилень та ступеня їх впливу на функціо­нування організації; виявлення причин зафіксованих відхилень; створення інформаційної бази для прийняття корегуючих рішень.

Таким чином, метою внутрішнього контролю в корпорації є інформаційне забезпечення системи корпоративного управління для формування ефективних рішень щодо подальшого її функціо­нування та розвитку.

Тобто, внутрішній контроль організації є невід'ємним елемен­том кожної стадії процесу управління; "окремою" стадією, яка забез­печує інформаційну прозорість щодо якості процесу управління на всіх стадіях. Отже, хоча функція контролю глибоко інтегрована з іншими функціями управління, разом з тим існує інформаційна інтеграція всередині функції контролю. Інтеграція контролю та інших функцій на одному рівні управління - це горизонтальна інтеграція, а інформаційна інтеграція функцій контролю на різних рівнях управління (контроль на рівні підрозділу організації) - це вертикальна інтеграція. В результаті інтеграції по горизонталі досягається узгодження окремих елементів управління з метою вирішення певної управлінської проблеми чи досягнення певної мети управління. При вертикальній інтеграції функція контролю реалізується на різних рівнях управління, але на основі однієї і тієї ж інформації, яка узагальнюється. Вертикальна інтеграція необхідна для контролю з боку вищого рівня системи управління.

Система внутрішнього контролю в корпорації включає:

• структуру управління, яка сприяє обміну інформацією та певній колегіальності під час прийняття рішень, для того, щоб уникнути зайвої концентрації влади, що може підвищити ризик зловживань або шахрайства;

• порядок виявлення конфлікту інтересів, який стосується ке­рівників або інших посадових осіб компанії, та інформування про це колегіальних та виборних органів управління, а в деяких випадках і акціонерів;

• порядок, який забезпечує керівництву ефективний контроль за діяльністю компанії та, зокрема, за рухом грошових коштів;

• наявність кваліфікованих внутрішніх ревізорів і контролерів, які відповідають за перевірку дотримання встановленого внут­рішнього розпорядку, підзвітних колегіальним та/чи виборним органам управління товариства, а також контроль над всіма аспектами дотримання нормативних актів, належної професійної поведінки та сумлінної ділової практики;

• участь незалежних зовнішніх аудиторів, які беруть на себе відповідальність за аудиторську перевірку звітності компанії, ана­ліз і підтвердження якісності фінансових систем і процедур ком­панії, а також контроль за дотриманням правил, що застосову­ються. В ідеальному випадку аудитори також можуть виконувати функції з підготовки звіту про досягнення компанії в галузі дотри­мання сформульованих нею принципів корпоративного управ­ління та ділових норм.

Досягнення вищезгаданих цілей системи внутрішнього конт­ролю можливе за умови впровадження на підприємстві системи контролінгу, яка передбачає ефективне поєднання управлінських функцій планування, регулювання та контролю.

Виходячи з цього, вважаємо, що корпоративний контроль можна визначити і як можливість бути учасником ринку корпо­ративних інтересів, тобто контроль - це володіння інтересом, який викликає зацікавленість інших суб'єктів корпоративних відносин у його придбанні.

Якщо право власності, а отже і контролю, має свою вартість, продається і купується на ринку корпоративного контролю, то таким же чином інтерес суб'єкта корпоративних відносин має вартість і може продаватися чи купуватися на ринку корпоратив­них інтересів. Отже, ринок корпоративних інтересів - це специ­фічне економічне явище; як економічна категорія - це сукупність відносин, що виникають у зв'язку з відмовою одного з учасників корпоративних взаємовідносин від реалізації свого інтересу на користь реалізації інтересу іншої зацікавленої особи за певний зиск.

У процесі дослідження механізмів перерозподілу прав влас­ності на ринках корпоративного контролю ми дійшли висновку, що ринок корпоративного контролю не є лише механізмом отри­мання контролю над корпорацією. Кон'юнктура ринку корпоративного контролю прямо впливає на кон'юнктуру ринку корпора­тивних інтересів.

Ринок корпоративного контролю є неодмінним і важливим елементом корпоративного механізму. Тут відбувається перехід права власності на корпорацію, взаємодіють суб'єкти корпоратив­них відносин. Отже, ринок корпоративного контролю - це специ­фічне економічне явище; як економічна категорія - це сукупність відносин, що виникають у зв'язку з переходом права власності на корпорацію.

Корпоративний контроль може базуватися як на матеріальних засадах (власності - володінні певним пакетом акцій, фінансових ресурсах), так і на нематеріальних засадах (владі, інтелекті та робочій силі). Причому найвпливовіші учасники корпоративних взаємовідносин зазвичай мають як матеріальні, так і нематері­альні права для здійснення корпоративного контролю.

Тому за джерелами корпоративного контролю ми пропонуємо виділяти чотири типи контролю, а саме:

• контроль, що випливає із володіння правом власності;

• контроль, що випливає із володіння правом на користування власністю;

• контроль, що випливає із володіння владою;

• контроль, що випливає із володіння можливістю здійснення влади.

У цьому контексті основна проблематика досліджень зводить­ся до відповіді на запитання – хто найефективніше може контролю­вати корпорацію – власники, менеджери, працівники, банки, інвестиційні фонди, врешті-решт, інсайдери чи аутсайдери – і як вирішувати конфлікти їхніх інтересів. Водночас, значно менше уваги приділяється питанню – за допомогою яких механізмів і в яких умовах середовища керівники здійснюють контроль.

Саме тому важливим є питання – не хто контролює корпо­рацію, а за допомогою яких механізмів він це робить і в інтересах якого суб'єкта корпоративних взаємовідносин. Механізми корпоративного контролю визначають умови середовища. На сьогодні вони дозволяють контролювати корпорацію тим учасникам, які мають можливість здійснювати вплив і не нести відповідальності за прийняті чи пролоббійовані в органах державної влади рішен­ня. При цьому визначальною щодо можливості здійснення впливу виступає не власність, а доступ до механізмів контролю.

Дата добавления: 2014-01-07