Взаємодія науки, техніки і виробництва. Для соціології науки конче важлива проблема —зіткнення науки, технології, ви­робництва

Для соціології науки конче важлива проблема —зіткнення науки, технології, ви­робництва. Чому тут гальмується науково-технічний прогрес? Це була найбільша про­блема радянської науки, та й в українській поки зміни невеликі. Справа власне втому, що виробництво повинне бути зацікавлене у швидкому використанні наукових роз­робок, для чого необхідно налагодити відповідний економічний механізм. Який же виробничник буде зацікавлений у зниженні ваги верстатів, якщо йому встановлю­вався план випуску верстатів у тоннах? У СРСР було винайдене безупинне розливан­ня сталі. Але в нас цим прогресивним методом розливали десяту частину сталі, що випускається, а в японців 90 відсотків. Простіше машинобудівникам випустити один важкий трактор, ніж кілька десятків міні-тракторів. Ось чому в нас немає дотепер гарних міні-тракторів, мотоблоків.

Аналіз технічного рівня проектів засвідчує, що третина з них має техніко-економічні показники нижче за діючі, щорічно третина повертається на доробку. Ха­рактерні низька відповідальність і незацікавленість проектувальників. Проектна організація не продавала проект, а здавала, замовник не купував, а приймав. У ре­зультаті такого соціально-економічного механізму в багатьох наукових і проектних інститутах процвітала бездіяльність під виглядом кипучої діяльності. І ось коли по­дібна картина вимальовується, соціологи повинні назвати причини такого станови­ща. Соціологи це зробили.

По-перше, було втрачене суперництво, змагальність, конкуренція в сфері наукової і проектної діяльності. По-друге, матеріальне заохочення за наукові відкриття, розроб­ки носило сміховинний характер. Головний герой фільму «Геній» обклеює авторськи­ми посвідченнями туалетну кімнату. По-третє, кар'єра вченого, його матеріальне стано­вище залежать не від його наукових досягнень, а від просування службовими сходами. Якщо директор інституту, то його висувають в академіки. Така практика губить розум­них учених.

Дуже високі вимоги для атестації науковців призводять до того, що кращі роки життя доводиться витрачати на кандидатські і докторські дисертації. Процвітаючий професорський снобізм, корпоративність перекривають дорогу молодим ученим. Вва­жається просто непристойним пропускати в доктори наук людей молодше 45-50 років. Винятки складають математики, фізики. Ще одне лихо науки полягає втому, що но­вовведення низького технічного рівня, прості, ординарні, непридатні до патентуван­ня за рубежем, можна швидше впровадити й отримати винагороду, ніж пробивати ро­ками великий винахід.

Соціологія науки не обходить своєю увагою й організаційні форми науки, їх взає­модію, результативність.

Наукові знання можна класифікувати за їх характером як фундаментальні і при­кладні науково-дослідні розробки. Фундаментальні наукові відкриття, наприклад, явище радіоактивності, виявлене подружжям П'єром і Марією Кюрі, спочатку не мали практичного значення, так само, як і розподіл ядра, відкритий Нільсом Бором. Але поступово, в результаті прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розро­бок, фундаментальні знання перетворюють виробництво, всю нашу цивілізацію. Лише деякі країни, зокрема Україна, мають розвинуту фундаментальну науку.

За основними напрямами наукових досліджень можна виділ йти науки природні, технічні, гуманітарні і соціально-політичні. Така класифікація науки і лежить в ос­нові її організації.

У нашій країні фундаментальними знаннями займаються в основному академічні інститути.

Прикладна наука організована переважно у вигляді галузевих дослідницьких, конструкторських, проектувальних інститутів, дослідних виробництв, лабораторій. Вданий час такі прикладні інститути, як правило, з'єднуються в науково-виробничі об'єднання, де в одній організаційній структурі функціонують наука, експеримен­тальне і серійне виробництво. У сільському господарстві така організаційна форма типова: селекційні станції, дослідні станції, елітні господарства тощо. Зрозуміло, фун­даментальні наукові розробки можуть виконуватися в галузевих науково-дослідних інститутах, а прикладні, науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки - в академічних.

В останні роки створюються нові організаційні форми — міжгалузеві науково-технічні комплекси з найважливіших науково-технічних проблем: персональні ком­п'ютери, світловоди, порошкова металургія тощо. Відомі також і такі форми органі­зації науки, як наукові, технічні й інноваційні парки, що утворюють своєрідний пояс упровадження навколо академічних і великих вищих навчальних закладів.

Окремо стоїть наука ВНЗ. Тут поєднуються і різні напрями, і різні організаційні форми. І державне фінансування, і госпдоговірні наукові розробки за замовленнями зацікавлених організацій. І постійні наукові співробітники в проблемних лаборато­ріях, і науково-дослідних інститутах, і наукова праця співробітників кафедр у різноманітних організаційних формах — лабораторії, сумісництво, тимчасові науково-дослідні колективи. Слід також зазначити, що в еяких країнах основна частина наукових осліджень зосереджується саме в університетах.

У науково-дослідних структурах ВНЗ працюють разом відомі вчені, аспіранти і студенти. Тут розвиваються фундаментальна наука, прикладні розробки і наукомістке виробництво. Це забезпечує високу ефективність і незвичайну гнучкість.

В українських ВНЗ працює третина, а якщо взяти дипломованих науковців (док­торів і кандидатів наук), то половина усіх учених. Але вони отримують тільки 6 відсотків коштів, що виділяє держава на наукові дослідження, хоча тут створюється 20 відсотків наукової продукції країни. Отже, ефективність науки ВНЗ приблизно в три рази вища.

Дата добавления: 2014-01-07