Наука і наукова діяльність

Головним для соціологів залишається особистість науковця: професіоналізм, мотиви, соціальна зрілість, моральні позиції.

Трагедія Чорнобиля, лиха Чорного і Азовського морів, ерозія грунтів — усе це сполучені речі.

Справа тут не тільки в технічних рішеннях, наукових ідеях, але, насамперед, у соціальній відповідальності, моральних позиціях учених, проектувальників. Можна нагадати про позицію Ейнштейна, який переконав Президента США Рузвельта по­чати розробку ядерної зброї, але після вибухів у Хіросімі і Нагасакі закликав заборо­нити її, поділитися інформацією з СРСР.

Саме моральні перекоси значною мірою сформували негативне ставлення до ге­нетики, кібернетики, педології.

В останні роки соціологи відзначають зниження престижу науки, наукової діяль­ності. З'явилися труднощі з поповненням науки молодими кадрами, посилився пе­рехід частини кваліфікованих науковців у комерційні структури, збільшилася мігра­ція в закордонні країни.

Соціологічні дослідження свідчать, що еміграційні устремління серед учених-фізиків поширені досить широко. Лише 15,4 відсотки твердо сказали, що не збира­ються нікуди їхати. Майже стільки ж— ІЗ відсотків —готові виїхати негайно, як тільки трапиться нагода, і ще близько 40 відсотків респондентів не виключають можливості виїзду. Щоправда, як основний канал виїзду вчені розглядають роботу за контрак­том, значно рідше вчені думають про від'їзд на постійне місце проживання. Типовий потенційний мігрант — це молода людина, що володіє високою комп'ютерною гра­мотністю, знанням іноземних мов, досить високим професійним рівнем. В основно­му це співробітники академічних інститутів.

Відтак можна дійти висновку, що прагнуть залишити країну найбільш активні, ініціативні, більш освічені молоді вчені.

Основними факторами, що могли б перешкодити «витоку мозків», названі:

• створення в країні гідних кваліфікації учених умов праці і життя — 67 відсотків;

• кардинальне поліпшення загалом соціально-економічного життя в країні, підвищення рівня життя, політична й економічна стабілізація — 26 відсотків;

• поліпшення умов праці і матеріально-технічного забезпечення вчених, розши­рення можливості міжнародних контактів - 12 відсотків відповідей.

В елітних університетах розпочате дослідження еміграційних настроїв і серед сту­дентства. Тут виявилося 37 відсотків потенційних мігрантів, 10 відсотків уже робили для цього конкретні кроки. Вимальовується типовий портрет студента — потенційного емігранта: юнак (майже в два рази частіше, ніж дівчина); здебільшого неодружений; швидше програміст, математик, фізик, інженер, ніж гуманітарій.

Потенційні емігранти — це студентська еліта. Вони вчаться краще за інших, ма­ють більш високу комп'ютерну грамотність, краще знають іноземні мови, вихідці в основному з інтелігентних сімей. Націлені на еміграцію студенти переважно лояльні до реформ, краще орієнтуються в політичному житті, підтримують демократичні перетво­рення, перехід до ринкової економіки.

Соціологи вивчають канали і мотиви приходу молоді в науку. Провідним моти­вом для більшості наукових співробітників-початківців є самоцінність науково-дос­лідної роботи, можливість реалізувати свій творчий потенціал. Для початкового ета­пу наукової кар'єри характерне інтенсивне наукове спілкування пізнавального типу, акумуляція знань, інформації, досвіду, новизна наукової творчості.

У науковому колективі в кожного співробітника є своя визначена ніша, своя роль. Наприклад, генератор ідей, мислитель, виконавець, організатор, ідеолог, популяри­затор, адміністратор, технік, компілятор, комунікатор, піонер, коректор. Зрозуміло, одна людина здатна успішно реалізовувати кілька ролей. Тут можна виділити три ти­пологічних варіанти рольових функцій ученого: інтенсивна творча діяльність, вико­навські функції, організаторський профіль.

Якщо за даними опитування виділити рольові профілі молодих учених, то най­частіше названими ролями виявилися «генератор ідей», «мислитель», що свідчить про прихильність молодих учених до індивідуальної наукової творчості.

Для дослідження молодих наукових кадрів можна використовувати різні соціо­логічні і психологічні тести. Вони свідчать, що зі здатністю до наукової творчості ко­релюють такі особистісні якості, як гнучкість, вразливість і пізнавальна відкритість, ініціативність, енергійність, прагнення до лідерства, наполегливість, естетичне чут­тя, перевага складності, контроль над власним «Я» тощо. Відзначаються також і такі якості, як висока сприйнятливість до людей і проблем, гнучкість в обходженні з кон­цепціями, почуття гумору, наполегливість і завзятість, нетерплячість при виконанні рутинних і монотонних робіт, схильність до ризику, жива уява, фантазія. Наприклад, така не зовсім очевидна для успіху в науці якість, як почуття гумору, виявляється од­нією з найстабільніших характеристик творчої особистості. Ось чому цікаво спілку­ватися з такими людьми.

Одна з найголовніших характеристик творчої особистості - незвичайно висока мотивація, що часом змушує вченого жертвувати багатьма радощами життя заради науки.

Існує два основних види мотивації вченого: зовнішня, заснована на прагненні до матеріального благополуччя, ступенів, популярності; внутрішня —інтерес до дос­ліджуваного предмета. У діяльності більшості вчених обидва види мотивації перепле­тені і доповнюють один одного, хоча історія знає чимало випадків «чистого» служін­ня науці.

Американський психолог Альберт Кац виділив чотири типи вчених.

Ініціатори — мають швидкий розум, у них виникає безліч вдалих ідей, але вони не люблять обмірковувати деталі і надавати своїм думкам строгу закінчену форму. Вони серйозні і вдумливі, але, маючи великі амбіції, бувають часто марнолюбні і зарозумілі.

Методологи — найбільшою мірою наділені творчими здібностями. Вони емоційні, невимушені, скромні в спілкуванні з іншими.

Виконавці — навпаки, спокійні й обов'язкові, можливо, вони мають більш скром­ний інтелектуальний потенціал, ніж вчені інших груп, їх талант полягає в умінні вирі­шувати вже поставлені проблеми.

Естети — справляють найбільш неприємне враження на навколишніх. Вони недисципліновані, гордовиті і замкнуті, їх, як правило, не цікавлять події, що відбува­ються навколо них. Проте вони володіють даром витягати зміст із того, що, на перший погляд, здається нісенітницею. Вони люблять простоту і воліють працювати над про­блемами, що можуть мати елегантне і строге рішення.

Нині відбувається не просте падіння престижу науки. Дедалі більшу недовіру вик­ликають моральна заможність учених, розуміння ними відповідальності за результа­ти своїх дій.

Наука, як і будь-яка сфера діяльності, припускає певні людські відносини, мо­ральні аспекти, має свій «кодекс» - звід принципів, правил і норм.

Основні серед них, мабуть, такі:

• норма колективізму, яка диктує вченим негайно передавати свої досягнення в загальне користування, щоб швидше поповнювати суму знань;

• норма скептицизму, що зобов'язує вчених більш вимогливо ставитися до праць своїх колег;

• норма безкорисливості, соціальної відповідальності за результати своєї наукової діяльності.

Нові умови функціонування науки ставлять деякі з них під сумнів. Про яку «безко­рисливість» може йти мова, якщо для вчених, зайнятих прикладними дослідженнями, вони стають своєрідним бізнесом? Великі масштаби «закритих» досліджень із засекрече­ними результатами, звичайно ж, призводять до руйнування норм колективізму.

Вважається, що для науки немає заборонних тем - вона може досліджувати все, будь-які обмеження порушують волю наукової творчості. Однак маються і межі, які не можна переходити. Мова йде про генну інженерію, про автономне вирощування людських зародків, про створення і використання психотропних препаратів, ство­рення зброї масового знищення. Тут розвитком науки ставиться запитання: наука для людини чи проти людини чи вона взагалі байдужна до її долі. Створення зброї масового знищення, катастрофічні екологічні наслідки ставлять під сумнів моральні ідеали вчених, їх соціальну відповідальність. Це дуже серйозний симптом нерозумін­ня між вченими і суспільством. Звичайно, тільки методи соціологічного аналізу до­зволяють виявляти ці соціальні і соціально-психологічні проблеми, пропонувати шля­хи їх вирішення.

Зниження престижу науки, відома недовіра до «яйцеголових», як нерідко нази­вають учених, формуються здебільшого під впливом преси, що досить часто вино­сить на загальний огляд взаємини в наукових колективах, і в основному негатив. Од­ним словом, сучасне наукове співтовариство різке упало в очах суспільної думки, і навіть його корифеї не є зразками високої моральності, добропорядності, громадянсь­кості. Цьому «допомогли» і останні реформи, безвідповідальні пропозиції вчених з реформування економіки, їх боротьба за владу.

Специфіка наукової діяльності, що породжує багато моральних проблем, зви­чайно, існує. Наукові досягнення в сучасній науці переважно — це результат колек­тивної творчості.

Колективна наукова діяльність має свою специфіку і не зводиться до простої суми індивідуальних зусиль, її ефективність багато в чому залежить від того, як вона організована. Соціологія може виявити ті фактори, що визначають ефективність колективної наукової діяльності. Найпростіший з них — кількість членів наукової групи. Оптимальною вважається група в 5-6 чоловік, якщо менша — то недостатньо використовуються можливості взаємного стимулювання наукової діяльності (опо­нування), якщо більша — ускладнюється керування. Клод Бернар любив повторю­вати: «Якщо в тебе є яблуко й у мене є яблуко і ми обмінюємося, то в кожного з нас залишиться по одному яблуку. Якщо в тебе є ідея й у мене є ідея і ми ними обмінює­мося, то в кожного з нас буде по дві ідеї». Головний результат наукового обміну— взаємозбагачення його учасників. Правильна організація наукового обміну припус­кає постійні комунікації учасників творчого процесу, постійний обмін інформацією. Ось чому так ефективні в науці тимчасові наукові колективи, створювані для рішен­ня визначених проблем.

У практиці організації колективної наукової діяльності позитивно зарекомендував себе розподіл функцій, ролей усередині творчого колективу.

Відповідно до накопиченого досвіду «ідеальний» дослідницький колектив повин­ний включати:

• «генератора», який формулює проблему і намічувані шляхи її вирішення;

• «організатора», який здійснює розробку дослідницької програми;

• «критика», який виявляє слабкі місця запропонованих варіантів;

• «експерта», який оцінює пройдені етапи та їх результати;

• «комунікатора», який забезпечує ефективний інформаційний обмін усередині колективу і зв'язок з іншими дослідницькими групами;

• «менеджера», який доводить отримані результати до стадії практичної реалі­зації.

Одна з найцікавіших форм об'єднання вчених — наукова школа, на чолі якої зав­жди стоїть великий і авторитетний учений. Не кожному, навіть видатному ученому вдається створити свою наукову школу. Керівники наукових шкіл мають бути і силь­ними адміністраторами, менеджерами в науці, а це не усім вдається. Виникає непроста проблема: вибирати чи призначати керівників наукових колективів. І та, і інша форма має свої позитивні сторони.

Такі лише деякі проблеми науки, що знаходяться в центрі уваги сучасної соціо­логії.

Дата добавления: 2014-01-07