Основні відмінності між НАТО та ЄС як між­народних міжурядових організацій

НАТО - це військово-політичний союз держав, головним завдан­ням якого є захист свободи й безпеки його членів у Європі та Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Для досягнення цієї мети Альянс використовує як свій політичний вплив, так і військо­ву потужність, залежно від характеру проблем безпеки, що постають перед державами-членами НАТО. Відповідно до змін, що відбулися в стратегічному середовищі, змінилися й засоби реагування НАТО на нові проблеми безпеки. Нині Альянс забезпечує стабільність у євро­атлантичній зоні й продовжує трансформуватися з метою адекватно­го реагування поза межами його традиційної зони відповідальності на нові ризики й загрози, такі як тероризм і проблеми в галузі безпеки, що виникають у країнах, які зазнали кризи державної влади.

В основі діяльності НАТО лежить принцип: безпека кожної краї-ни-члена залежить від загальної безпеки всіх країн Альянсу. Якщо існує загроза безпеці однієї з країн, це не може не впливати на безпе­ку інших. Це означає, що кожна країна-член бере на себе зобов'язання перед іншими дотримуватися цього принципу, поділяти як ризики та відповідальність, так і переваги колективної оборони. Кожна країна залишається незалежною й зберігає право приймати свої рішення, але спільне планування та розподіл ресурсів дозволяють забезпечити значно вищий рівень колективної безпеки, ніж той, якого кожна краї­на могла б досягти окремо. Це залишається засадничим принципом співпраці країн НАТО в галузі безпеки.

Європейський Союз - це регіональне об'єднання європейських де­ржав, створене з метою подальшого поліпшення співпраці між народа­ми Європи та підвищення її ролі на міжнародній арені. Євросоюз - це, насамперед, об'єднання, яке адекватно відображає рівень досягнутої економічної інтеграції.

Місце, яке займає ЄС сьогодні у сфері міжнародних економічних відносин, його роль у світовій політиці, значні соціально-економічні досягнення свідчать про ефективність обраної західними європейця­ми політичної філософії, а також стратегії, механізмів і методів інтег­рації.

Досвід ЄС підтверджує, що рух до об'єднаної Європи міг бути лише поетапним - від простих, секторальних форм регіональної інтеграції до складніших і широкомасштабніших: від Митного союзу й спільного ринку товарів — до єдиного внутрішнього ринку з вільним рухом то­варів, послуг, капіталу, осіб, потім - до єдиного валютного союзу й за­провадження єдиної європейської валюти, й лише на завершальному етапі - до політичного союзу.

Економічна інтеграція - рушійна сила процесу об'єднання Євро­пи. Вона не є самоціллю, однак найбільше відповідає повсякчасним потребам країн-учасниць і їхнього населення. У ході будівництва об'єднаної Європи сформовано унікальну інституціональну систему, яка не має аналогів у історії. її призначення - врахування й узгоджен­ня в процесі розробки та прийняття рішень інтересів не лише окремих держав ЄС, а й регіонів, а також різних соціальних груп. Особливість інституціональної системи полягає в тому, що вона має частково над­національний, частково міждержавний характер і характеризується високим рівнем правового регулювання.

У 2000 році Єврорада поставила нове стратегічне завдання на на­ступне десятиріччя: перетворити економіку ЄС у найбільш конкурен-тноздатну й динамічну економіку у світі, здатну до стійкого зростання в умовах збільшення кількості та якості робочих місць і посилення со­ціального згуртування. Нова генеральна стратегія ЄС включає фор­мування європейського науково-дослідницького та інформаційного простору, розробку програм формування інфраструктури у сфері наукових знань, стимулювання інноваційної діяльності й структурної реформи економіки, модернізацію системи освіти, модернізацію євро­пейської соціальної моделі, криза якої супроводжується прогресую­чим старінням населення.

Перед європейцями стоїть дилема: як водночас суттєво підвищити конкурентноздатність економіки ЄС і зберегти європейські цінності соціальної солідарності. У відповідь на це Євросоюз поставив за мету прискорення економічного розвитку, заснованого на знаннях інвестування в людський капітал, модернізацію держави загального добро­буту.

Разом з тим необхідно підкреслити, що членами НАТО і членами ЄС є практично одні й ті ж країни, перед якими виникли практично одні й ті ж проблеми, які можна розв'язати тільки зберігаючи єдність. Єдність ЄС і НАТО забезпечується:

¾ стабільністю інститутів, що є гарантами демократії, верховенс­тва права, прав людини й поваги та захисту прав меншин;

¾ широким консенсусом щодо основ економічної політики;

¾ відсутністю територіальних претензій між країнами-членами обох організацій;

¾ відданістю принципу співробітництва в забезпеченні національ­ної і колективної безпеки;

¾ схильністю до компромісів і пошуку консенсусу в розв'язанні проблем і протиріч;

¾ взаємною повагою до національних інтересів кожної країни-чле-на НАТО та Євросоюзу.

Ефективні робочі відносини, співробітництво між ЄС та НАТО ма­ють вирішальне значення для успішного врегулювання кризових си­туацій не тільки в Європі, а й за її межами.

Дата добавления: 2014-01-07