Кампанія НАТО в Афганістані

Щоб зрозуміти причини присутності НАТО в Афганістані, слід згадати події, які передували терористичному нападу на США.

На момент терористичного нападу на США 11 вересня 2001 р. іс­ламський режим Талібан контролював більшу частину території Аф­ганістану, але ще велися бойові дії малої інтенсивності з афганськими військами Північного альянсу, сформованного в країні.

Ісламський радикал Усама бен Ладен, який брав активну участь у війні в Афганістані, а потім перебував у вимушеній еміграції в Судані, повернувся в 1996 р. до країни та зробив Афганістан базою терорис­тичної організації Аль-Каїда. Між Талібаном та Аль-Каїдою склали­ся тісні стосунки: таліби надавали Аль-Каїді притулок, а Аль-Каїда - ідеологічну, фінансову та іншу підтримку талібському режиму.

Після терористичних нападів Аль-Каїди на американські посоль­ства на території Африки в 1998 р. Аль-Каїда разом з Талібаном пе­ретворилися на об'єкт зростаючого американського й міжнародного тиску. У відповідь на вибухи 1998 р. США обстріляли крилатими ра­кетами табори підготовки терористів Аль-Каїди в Афганістані.

У 1999 р. Рада Безпеки ООН висунула вимогу про видачу Талі­баном у судовому порядку Усами бен Ладена, заборонила більшість авіарейсів як до, так і з Афганістану та запровадила економічні санк­ції проти режиму Талібану. Наприкінці 2000 р. Рада Безпеки заборо­нила продаж або передачу військової техніки Талібану.

США розглядали можливість допомоги Північному альянсу Аф­ганістану та Росії - його головному закордонному союзнику - в здій­сненні наступу на Талібан. За два дні до теракту 11 вересня 2001 р. агенти Аль-Каїди вбили визнаного лідера Північного альянсу А.Ш. Массуда, з чого можна зробити висновок, що напад на США був запланований так, аби він збігався в часі з новим наступом на Північний альянс.

Майже відразу після терористичних актів 11 вересня 2001 р. США та інші країни визначили, що їх імовірним виконавцем є Аль-Каїда. США отримали безпрецедентну міжнародну підтримку. 12 вересня Рада Безпеки ООН одноголосно висловила беззастережний осуд те­рористичних нападів, заявила про рішучий намір «усіма засобами бо­ротися проти загрози міжнародному миру та безпеці, яку становлять терористичні акти», знову підтвердила «невід'ємне право на індиві­дуальну та колективну самооборону», а також висловила «готовність зробити все необхідне для відповіді на терористичні атаки 11 вересня 2001 р.». Того ж дня Генеральна Асамблея ООН суворо засудила тер­акта й закликала до міжнародного співробітництва, щоб притягнути зловмисників, організаторів і їхніх спонсорів до відповідальності.

Станом на початок жовтня 2001 p., незважаючи на повторні вимоги з боку міжнародного співтовариства, Талібан не видав ні Усаму бен Ладена, ні інших членів Аль-Каїди. США та Велика Британія почали військову операцію 7 жовтня 2001 року. Свої бойові підрозділи нада­ла також Австралія. Сили повітряної і наземної підримки надали або пообіцяли Італія, Йорданія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Поль­ща, Росія, Франція та Японія. У телевізійному зверненні Президент Дж. Буш сказав, що США почали діяти, оскільки Талібан проігнору­вав ультиматум про видачу підозрюваних лідерів терористів разом з Усамою бен Ладеном і ліквідацію таборів підготовки терористів. «Жодна з цих вимог не виконана. Тепер Талібан заплатить за це». Офіційним обґрунтуванням правомірності дій США було «застосу­вання невід'ємного права на індивідуальну та колективну самооборо­ну», згідно зі статтею 51 Хартії ООН, з метою «запобігти та відверну­ти наступні напади на Сполучені Штати». У той час більшість країн повністю схвалила це обґрунтування.

Після повалення режиму талібів на Конференції у Бонні в грудні 2001 року було прийнято рішення про створення Міжнародних сил стабілізації та підтримки.

20 грудня 2001 р. Рада Безпеки ООН дозволила створення Міжна­родних сил сприяння безпеці. Операцію здійснюють під командуван­ням і контролем країн-учасниць, а не ООН. Тому, фактично, вона не є операцією ООН.

У березні 2002 p., визнаючи зростаючу роль ООН у підтримці Тимчасового уряду, Рада Безпеки запровадила нову Місію допомоги ООН у Афганістані. До її функцій належать:

- сприяння національному примиренню;

- підтримка розширення афганської адміністрації;

- - допомога в економічній реконструкції і розвитку;

- - координація діяльності різноманітних фондів і програм ООН.

У серпні 2003 року НАТО взяла на себе командування цими си­лами, щоб забезпечити створення умов, за яких Афганістан матиме представницький уряд, а в країні підтримуватиметься мир і безпека. Це стало першою місією в історії НАТО, яку проводили поза межами Свроатлантичного регіону. Спочатку завдання полягало в налогод-женні безпеки всередині та навколо Кабулу, тепер місію поширено й на інші регіони країни. Роль Міжнародних сил стабілізації та під­тримки у Афганістані:

- допомога Уряду Афганістану та міжнародній спільноті підтри­мувати безпеку в межах регіону;

- підтримання Уряду країни та сприяння поширенню його впливу на інші регіони країни;

- забезпечення середовища безпеки для проведення вільних і чес­них виборів;

- поширення верховенства права та реконструкції країни;

- допомога в створенні структури безпеки країни й сил безпеки Афганістану.

Дата добавления: 2014-01-07