НАТО — Ірак

Міфи, як і будь-які інші ідеологічні конструкції, час від часу пот­ребують підживлення тими чи іншими реальними речами. Це повніс­тю стосується й міфу про агресію, яку здійснив Альянс щодо Іраку. Однак, відомо, що у військовій операції з повалення саддамівського режиму Альянс участі не брав. Проте, береться реальний факт війни в Іраку, а процеси та події фальсифікуються, змішуються з вигадкою та брехнею.

По-перше, міжнародне співтовариство доклало багато зусиль до розв'язання проблеми мирним шляхом.

Намагання подолати іракську кризу за допомогою дипломатичних засобів вичерпали себе. Але коли Сполучені Штати запропонували обговорення резолюції ООН щодо військового втручання, міжнародна спільнота не була одностайною в цьому питанні. Делегації Великоб­ританії і США наполягали на бойовій операції проти Іраку, інші три постійні члени Ради Безпеки - Російська Федерація, Франція й Ки­тай - були проти. Країни противники війни виступали за продовжен­ня терміну інспекцій і роботи інспекторів ООН в Іраку. З непостійних членів Ради Безпеки до цієї позиції активно приєдналася Німеччина.

Перед початком бойових дій, за два дні до кінця терміну дії уль­тиматуму висунутого Іраку, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан здійснив поїздку до цієї країни з метою переконати іракське керів­ництво виконати всі резолюції ООН щодо роззброєння. З аналогічним закликом звернувся до іракського керівництва президент Ірану Мо-хамед Хатамі. Однак усі ці спроби виявилися марними.

Альтернативою ведення війни її противники вважали продовжен­ня роботи інспекторів ООН з виявлення зброї масового ураження в Іраку та подальшому втіленні положень Резолюції РБ №1441. Фран­ція та Німеччина пропонували також задіяти миротворчий потенціал і забезпечити мирне врегулювання шляхом введення до Іраку підроз­ділів «блакитних шоломів». Мирні зусилля міжнародної спільноти й окремих держав виявилися недостатньо ефективними і не змогли змінити позицію антиіракської коаліції щодо ведення війни.

По-друге, участь у війні з Іраком брала антиіракська коаліція країн на чолі з США, а Організація Північноатлантичного договору в цій війні не брала участі (всі рішення в Альянсі приймаються кон­сенсусом; у цьому питанні його не було досягнуто).

За час існування коаліційних сил до них входили війська СІНА і ще близько ЗО держав.

Антиіракську коаліцію утворила група країн, які об'єдналися для спільних воєнних дій проти Іраку та для надання взаємної військової, ресурсної, політичної підтримки. До неї увійшли: США, Великобри­танія, Австралія, Данія, Іспанія, Туреччина, Чехія, Польща, Бол­гарія, Румунія, Латвія, Литва, Естонія, Японія, Албанія, тобто як країни-члени, так і країни, які не входять до Альянсу.

Декілька країн направили до Кувейту підрозділи захисту від зброї масового знищення, зокрема: Німеччина, Чехія, Україна.

Нідерланди були готові надати підтримку воєнній операції, але виступали проти відрядження бойових частин

Росія, Франція, Німеччина, Китай, Мексика, Чілі, Бразилія, Ар­гентина, Бельгія, Індія, Австрія, Малайзія, Індонезія, Іран, Пакистан - країни, які засудили війну.

Усі негативні військово-політичні й міжнародно-правові наслід­ки війни в Іраку не заперечують того об'єктивного факту, що під час неї був розгромлений режим, який перейшов усі межі у стосунках з людством, сусідніми державами й власним народом, і тому - став для всіх неприпустимо небезпечним. Послужний список цього режиму добре відомий: дві війни з Іраном та Кувейтом, що виникли виключно з його вини; виробництво у сфері зброї масового знищення і засобів її поставки; ракетний розстріл Ізраїлю, що не воював з ним; геноцид курдського населення із застосуванням хімічної зброї; геноцид шиїтів; масові політичні репресії і масові страти. Іраку все це коштувало, за різними оцінками, від півтора до двох мільйонів загиблих.

Найвідомішим військовим злочином режиму С. Хусейна стала хімічна атака на захоплене іранськими військами курдське місто Ха-лабджа (240 км на північ від Багдада) 16 березня 1988 р., в якому за­гинуло не менше 3,2 тис. мирних жителів (називають навіть цифри до 7 тис). З 1979 р. жертвами репресій стали декілька десятків тисяч людей (за деякими оцінками, до 300 тис. і навіть до 700 тис), причому зараз ці відомості підтверджуються тисячами трофейних документів колишніх служб безпеки Іраку, а також десятками масових безімен­них могил, у тому числі й у сумно знаменитій в'язниці «Абу-Грейб».

По-третє, на сьогодні НАТО дійсно бере участь у операції по за­безпеченню стабільності та допомоги Іраку.

28 червня 2004 року на Саміті у Стамбулі Глави країн-членів НАТО та їх Урядів домовилися допомагати Іраку готувати сили безпеки країни. Ця місія НАТО чітко визначена й здійснюється під політичним контролем Північноатлантичної Ради. Управління здійснюється бага­тонаціональними силами під егідою СІНА. Тренуючи особовий склад іракців і підтримуючи розвиток органів безпеки в країні, НАТО допо­магає країні розпочати самостійну підтримку своєї безпеки. Згідно з проханням уряду Іраку під егідою НАТО було розпочато навчальну місію з підготовки військових Іраку, а також створено тренувальний центр для вищих посадовців у сфері безпеки й оборони. Усі країни-члени НАТО роблять свій внесок у допомогу Іраку, здійснюючи це в самій країні чи поза її межами, шляхом надання фінансової допомоги чи обладнання. НАТО здійснює підготовку, оснащення та технічну до­помогу, що не є бойовою. НАТО готує старший і середній офіцерський склад іракських збройних сил, що сприятиме створенню офіцерсько­го корпусу, офіцери якого будуть ознайомлені із сучасним військовим управлінням, а також сприятиме впровадженню цінностей, які від­повідають демократичному управлінню збройними силами. Альянс також відіграє роль координатора пропозицій з надання обладнання чи підготовки від окремих країн-членів НАТО та країн-партнерів.

Дата добавления: 2014-01-07