Мета і напрями класифікації витрат

Дослідження поведінки витрат

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити такі три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип – різні витрати для різних цілей:

1) оцінення запасів та визначення фінансового результату;

2) прийняття рішень;

3) контроль виконання.

Відповідно до першого напряму розрізняють витрати:

- вичерпані та невичерпані;

- витрати на продукцію та витрати періоду;

- прямі та непрямі;

- основні та накладні.

Відповідно до другого напряму виділяють витрати:

- релевантні та не релевантні;

- постійні та змінні;

- маржинальні та середні;

- дійсні та альтернативні.

Відповідно до третього напряму класифікації витрат відрізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Вичерпані (спожиті) витрати — це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Своєю чергою, невичерпані (неспожиті) витрати — це збіль­шення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отри­мання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати (звіті про прибуток).

Вичерпані витрати на продукцію (товари) відображаються у звіті про прибу­ток як собівартість реалізованої продукції (товарів). Собівартість реалізованої продукції або товарів визначають з урахуванням зміни залишків запасів (рис. 1.3).

ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО

Запаси товарів Собівартість Запаси товарів

на початок + придбаних __ на кінець

періоду товарів періоду

Собівартість реалізованих Валовий

Продаж __ товарів = прибуток

__

Операційні

витрати

=

Операційний

прибуток

Запаси готової Собівартість Запаси готової

продукції + виробленої __ продукції на

на початок періоду продукції кінець періоду

ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО

Рис. 1.3. Визначення собівартості реалізованої продукції (товарів)

Витрати на продукцію — це витрати, пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'яза­ні з функцією виробництва продукції. У торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість при­дбання товарів для реалізації.

Витрати періоду — це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, у якому вони були здійснені. Підприємства, що виробляють продукцію, вважають такими витратами ви­трати на здійснення всіх інших функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка. У торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про при­буток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат. Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, витра­ти на оренду слід сплачувати незалежно від кількості придбаних або реалізованих товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають дохід.

Прямі витрати — це витрати, які можна віднести безпосеред­ньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. Відповідно, непрямі витрати — це витрати, які не можна від­нести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'­єктом витрат.

Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами щодо цього цеху, але є непрямими витратами щодо окремих видів продукції, яка виробляється в цьому цеху. У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають вироб­ничими витратами, а витрати періоду — невиробничими витратами.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні витрати. Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У прак­тиці основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати — це вартість витрачених мате­ріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом.

Прямі витрати на оплату праці — це заробітна плата робітни­ків, яка може бути включена в собівартість певних виробів економічно доціль­ним шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, яку не можна прямо віднести на продукцію (оплата простою, додаткові виплати тощо), розглядають як непря­му зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Виробничі накладні витрати — це витрати, пов'яза­ні з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загальновиробничими.

Ілюстрацією цих витрат є допоміжні матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхуван­ня основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази. Порядок розподілу цих витрат буде розглянуто пізніше.

Прямі витрати па оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі станов­лять конверсійні витрати (витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт).

Невиробничі витрати охоплюють: витрати на управління, дослідження і роз­робки, збут продукції та інші функції бізнесу. В Україні вони згруповані в три статті: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Склад виробничих і невиробничих витрат в Україні визначає Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати – це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішення. Наприклад, якщо керівник фірми має вибрати, викупити торгове помешкан­ня або взяти його в оренду, то вартість торгового приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість торгового обладнання і зарплата про­давців — нерелевантними.

Витрати, що становлять різницю між кількома рішеннями, називають дифе­ренціальними витратами. Розглядаючи варіанти рішень, слід зважати не лише на дійсні (реальні), а й на альтернативні витрати. Дійсні витрати — це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Альтернативні витрати — це вигода, яка втрачається, ко­ли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними.

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справ­ляти на них значний вплив. Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.

Дата добавления: 2014-01-07