Панас Мирний – Панас Якович Рудченко. Біографія (1849 — 1920)

Наші сльози гіркі перелили ми в сумні приповістки,

Наші муки нелюдські зв’язали із муками миру,

Коли ми й помилялися в чому — помилялися чесно,

За душею не скрили нічого, про що думали й знали.

Панас Мирний

З появою романів і повістей Панаса Мирного в українську художню прозу ринула повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів, із істинністю народного мислення, з незвичайно багатим емоційним світом простих людей.

Олесь Гончар

«Кажуть, краще б було, якби всі люди говорили однією мовою, не треба б було затрачувати часу на те, щоб вивчитися чужим мовам, а той час краще б було затратити на що-небудь більш корисніше задля людей. Чудні то бажання! Це все однаково як сказати,— як добре б було, якби всі люди їли однакову їжу, носили однакову одежу… Дехто, забуваючи, що наша мова — та ж і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що ми думаємо-гадаємо, і того, що ми зовемо духом або душею».

Так на початку нашого століття роздумував про мову рідного народу, про вороже ставлення одвертих і прихованих шовіністів до національної самобутності українців наш великий майстер художнього слова, відомий читачам під ім’ям Панас Мирний. Визначаючи неповторність індивідуального стилю автора численних оповідань, повістей, романів, Михайло Коцюбинський вказував на наявність у них широкого та вільного розмаху думки — «власне те, чого не стає мало не всім нашим белетристам».

«Моє невеличке серце ще змалку пестила любов до тебе, мій обездолений краю»

13 травня 1849 року у місті Миргороді, що на Полтавщині в сімї бухгалтера повітового казначейства зявився на світ молодший син – майбутній відомий письменник – Панас Якович Рудченко. Ще в дитинстві малому Панасові та його братові мати, яка розмовляла з дітьми лише на українській мові, виразно, із змінами в інтонації розповідала різноманітні історичні оповідки та бувальщини. Хлопець ще з дитинства був заполонений чарівним світом народних пісень, казок та легенд, які майстерно розказувала йому нянька Оришка.

Панас Мирний – Панас Якович Рудченко

Початковою освітою Панаса були школи Миргорода та Гадяча. Навчався він дуже добре. Щороку за свою старанність і відмінні оцінки отрумував “похвальні листи”. Вже вчителі вбачали в хлопцеві неабиякий талант, через що радили батькам продовжувати навчання сина в гімназії, а потім – в університеті. Але у батька Панаса навіть на думці не було цих намірів, тому вже у чотирнадцять років послав його на «власний хліб». Таким чином, вже з юності письменник розпочав тагнути лямку чиновницької служби.

Свій трудовий шлях Рудченко розпочинає у 1863 р. в канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. Щодня майбутнього письменника оточувала одноманітна праця, яка була йому зовсім нецікавою. Невеселим було життя хлопця в містечках тодішньої Полтавської губернії. Кожен день він спостерігав зневажання гідності простої людини чиновницькою «братією», рабське плазування нижчих чиновників перед вищими.

Але певну відраду йому приносило читання: Панас захоплювався поезією Шевченка та йнших українських письменників, задумувався над проблематикою творів російських класиків XIX ст., над майстерністю розгортання конфліктів у трагедіях Шекспіра.

Перші спроби літературної творчості та фольклористики Рудченка припадають якраз на цей час. Частину зібраних зразків усної народної поезії, зібраних Панасом, опублікував його старший брат Іван у збірниках «Народні південно-руські казки» (1869, 1870) та «Чумацькі народні пісні» (1874).

Наступного 1864 року юнак переходить працювати у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так пройшли перші вісім років служби в невеличких містах Полтавської губернії. З 1871 р. і до смерті Рудченко живе й працює в Полтаві. Він займав різні посади в губернському казначействі, а потім у казенній палаті. Панас намагався не поступатися своїм принципам й переконанням при виконанні найскладніших доручень. «Вся моя слава — Україна,— писав він у щоденнику,— якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені і слава була, я більшої не хочу. Якби я зміг показати безталанну долю життя людського, високую його душу, тепле серце, як вони є у мирі — то б моя слава була і моя надія справдилася…» Такий життєвий шлях не був заповітною мрією хлопця. Але Рудченко досяг високого чину дійсного статського радника, завдяки сумлінній праці, ретельному виконанню службових обовязків.

Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою для Панаса. Прикладом слугував старший брат Іван, який вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні роботи в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями. Панас просиджував вечори за своїм письмовим столом, уривав час від відпочинку з натхненням віддавався улюбленому заняттю. Перші твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), які були підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Це було повязане з цензурнимим переслідуваннями українського слова в Російській імперії. Хоча в 70 — 80-х роках письменник і продовжував інтенсивно працювати, його твори друкувалися переважно за кордоном.Через це його праці були майже невідомі широким колам українських читачів.

У 1874 року у львівському журналі «Правда» були надруковані нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П’яниця», а в 1877 році в Женеві з’являється повість «Лихі юди». В співавторстві з старшим братом Іваном Біликом 1875 року був закінчений роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури. Але через так званий Емський указ 1876 року в Росії цей роман не опублікували. Таким чином вперше у 1880 році він з’явився у Женеві. Лише в середині 80-х років твори Панаса Мирного почали друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883 — 1884 pp., були опубліковані перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». В Києві 1886 року виходять збірник творів «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно з цим Мирний виступав і в західноукраїнських збірниках та журналах. Там друкувалися і такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве».

Панас Мирний завжди підтримував тісні зв’язки з діячами української культури — Карпенком-Карим, Лисенком, Старицьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Письменник був членом комісії міської думи, тому брав активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.

Ще з молодості Панас був пов’язаний з революційним визвольним рухом. З 1875 року він приймав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія» у Полтаві. А під час обшуку в Мирного знайшли заборонені політичні видання.

Громадська діяльність Мирного підсилюється перед першою російською революцєю, а також під час неї. Панас закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, одночасно співробітничає в журналі «Рідний край», який у 1905 року почав видаватися в Полтаві. У деяких своїх творах («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.

У 1914 році Панас написав відозву, в якій висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Це було повязано з забороною вшанування пам’яті Шевченка. Через такі дії та поведінку, у 1915 році його розшукувала поліція, «політично підозрілу особу».

Але через свою посаду та службові стосунки, письменник змушений був конспіруватися. Через це його особа була таємницею для офіційних властей та широких кіл читачів. Перед смертю Панас Мирний писав у листі до свого знайомого І. Зубковського просив не розкривати його псевдоніма: «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного».

Вже під час Радянської влади на Україні Панас Мирний пішов працювати у Полтавський губфінвідділ, хоча й був у похилому віці.

Панас Якович Рудченко помер взимку 28 січня 1920 року в Полтаві, де й був похований. Згідно з постанові уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, створили літературно-меморіальний музей. А У 1951 році у м. Полтаві звели пам’ятник письменникові.

Дата добавления: 2014-01-07