Способи дослідження спостереження

Дослідник повинен пам’ятати, що умови мають бути природними: досліджуваний не повинен знати, що за ним спостерігається, а дослідник не повинен впливати на досліджуваного та на умови, в яких відбувається діяльність людини.

Метод спостереження у психологічному дослідженні.

1. Методика наукового психологічного спостереження:

а) приховане, включене, перехресне, польове спостереження;

б) природне спостереження з формою контролю над змінними.

2. Метод самоспостереження.

3. Кількісна оцінка результатів спостереження.

4. Дослідження особистості психолога-спостерігача, тренування спостережливості.

Поняття: метод, спостереження, види спостереження, інтроспекція.

Література:

1. Экспериментальная психология. /Под ред. П. Фресс, Ж. Пиаже. – М., 1966. – Вып.I,II.

2. Общий практикум по психологии. Метод наблюдения. /Под ред. М.Б. Михайлевской. – М., 1985. – ч.2.

3. Теплов Б.М. О методах психологического исследования. /Избранные труды. – М., 1985.

1. Методика наукового психологічного спостереження.

Вам відомо, що метод спостереження належить до емпіричних методів.

Емпіричні методи – це способи збору первинних даних про психічні явища людини. До цих методів, крім спостереження, належать:

- експеримент;

- опитування;

- аналіз процесу та продуктів діяльності;

- тести.

Спостереження (обсерваційний) – один із основних емпіричних методів психічного дослідження, змістом якого є навмисне систематичне та цілеспрямоване пізнання психічних явищ з метою вивчення їх змін в природних умовах.

Ми з вами знаємо, що процедура дослідження методом спостереження складається із таких етапів:

1. визначення предмету, об’єкта, ситуації спостереження;

2. вибирається спосіб спостереження та реєстрації даних;

3. будується план спостереження.(ситуація- об’єкт- час)

4. вибирається метод обробки результатів;

5. проводиться обробка та інтерпретація отриманої інформації.

Психолог у своїх наукових пошуках не завжди має змогу використати перевірену стандартизовану методику спостереження.

Йому часто доводиться модифікувати відомі способи дослідження, створювати нову методику.

Отже, він повинен оволодіти процесом створення методики спостереження:

1. визначення об’єкта та предмета спостереження;

2. визначення мети та завдань;

3. побудова гіпотези про досліджувану реальність;

4. визначення умов проведення спостереження.

5. вибір виду спостереження;

6. побудова схеми спостереження;

7. опис етапів дослідницької роботи та вимог до них;

8. визначення способу фіксації даних та їх математичну обробку.

Виконуючи цю роботу, необхідно дотримуватися основних правил проведення спостереження:

а) планомірність (організувати дослідницьку роботу за заздалегідь продуманим планом; визначити, що треба спостерігати, що фіксувати, як попередити виникнення помилки та ін.);

б) систематичність (дослідник повинен фіксувати не свої припущення, не те, що прагне побачити, а те, що справді бачить і спостерігає).

Фіксувати лише об’єктивні факти.

в) фіксованість (результати спостереження, факти поведінки, умови (їх виявлення) обов’язково реєструються або під час спостереження, або після нього).

Реєстрацію виконують або письмово, або використовуючи фото-, кіно-, відеострічку, аудіозапис.

З теорії методу спостереження відомо, що є різні способи дослідження:

- приховане (коли спостережуваному не повідомляють, що за ним спостерігають);

- польове (у природних умовах у безпосередньому контакті з досліджуваною особою);

- включене (колі дослідник бере участь у тих же подіях, що і досліджуваний);

- перехресне (якщо кілька спостерігачів ведуть спостереження за одним і тім же об’єктом, а потім, обговорюючи дослідження, зіставляють свої дані, враження, інтроспекції).

- природне спостереження з формою контролю над змінними.

Природне спостереження є багатим джерелом інформації про те, як поводяться люди в їхньому звичному оточені. Вони є простим і дуже привабливим для дослідника. Але природне спостереження часом ставить перед спостерігачем певні обмеження, перешкоди, які негативно впливають на результати дослідження.

Проблема в тому, що спостерігачі часто стають свідками непередбачуваних неконтрольованих подій. Тоді дуже важко спостерігати, фіксувати, аналізувати факти. Іноді спостережувані ситуації не виникають; те, що дослідник має зафіксувати, не відбувається в момент спостереження, і спостерігач змушений чекати, коли настануть відповідні для цього умови.

Деякі дослідники у таких випадках проводять контрольовані польові спостереження, тобто здійснюється природне спостереження, коли необхідну для спостереження ситуацію спровокують.

Отже, здійснюється контроль за змінними.

3. Метод самоспостереження.

Ви знаєте, що спостереження може бути різного виду. Їх класифікують:

- залежно від спрямованості;

- характеру взаємодії з об’єктом;

- упорядкованістю у часі;

- за опосередкованістю процесу;

- за характером фіксації.

За спрямованістю розрізняють зовнішнє та внутрішнє спостереження.

Зовнішнє (об’єктивне) спрямоване на зовнішній бік психічних явищ.

Внутрішнє (суб’єктивне) спостереження, або самоспостереження спрямоване на внутрішній, суб’єктивний бік психічних явищ.

Спрямованість функції спостереження на внутрішній світ людини називають самоспостереження. Систематичне самоспостереження з науковою метою можна назвати суб’єктивним методом.

Як відомо, в психології в кінці ХІХ ст. був проведений грандіозний експеримент з приводу перевірки можливостей методу інтроспекції. Психологи видавали інтроспективні звіти. В них докладно описували відчуття, стани, переживання, які виникли у досліджуваних при певних подразниках (слова, зображення предметів, ушкодження й ін.). Зазначимо, що ще Декарт говорив метод поглибленого самопізнання – інтроспекцію.

Відомі строгі інтроспекційні дослідження Тітченера, Вундта, інших учених. Проте, на жаль, ці дослідницькі старання не піднесли на п’єдестал бездоганного наукового методу – метод самоспостереження. Зауважимо, що в літературі часто трапляються два поняття – самоспостереження і інтроспекція. Важливо розрізняти зміст цих двох понять. Інтроспекція як метод потребує величезної підготовки дослідника і набуття ним майстерності в процесі занурення у свій власний світ, осягнення його до найглибших шарів і такий процес дослідження на сьогодні важко здійснити. Хіба що можна грубо його порівняти з процесом медитації. Тому сьогодні про метод, який не ставить проблеми найглибшого занурення у світ людини, а лише аналізує відчуття, міркування та почуття особистості, ми говоримо, як про метод наукового самоспостереження, а не інтроспекції.

Практика використання методу самоспостереження виявила низку його значних недоліків, що поставили під сумнів використання методу, в цілому, хоча саме він тривалий час вважався головним психології.

На сьогодні у психології метод інтроспекції розглядають як такий, що допомагає досліджуваному виявити факти своєї свідомості поступово і настільки, наскільки вони відкриваються людині. Дані самоспостереження фіксуються у звіті дослідника, мовленнєвим повідомленням досліджуваного. Вони розглядаються не як свідчення про закономірні зв’язки, причини відношення, а як “сирий матеріал”, що потребує переперевірки повторними дослідженнями, застосуванням об’єктивних методів. Самоспостереження в психології використовують сьогодні як допоміжний метод.

3. Кількісна оцінка результатів спостереження.

Якими б точними не були дані спостережень, їх треба кількісно оцінити, інтерпретувати, бо самі по собі вони є тільки сирий матеріал. Показати їхню наукову цінність можна, лише планомірно їх опрацювавши. Найперше треба оцінити структуру поведінки досліджуваного і встановити кількість окремих її актів. Далі для кожного такого акту можна скласти діаграму, яка демонструватиме зміну цього акту поведінки з часом під впливом стимулів.

Легшим варіантом є реєстрація та обробка кількісно оцінних величин. Наприклад, часу перебігу реакції на стимул, обсягу виконаної роботи, кількості запам’ятованих знаків та ін..

Найважчим під час аналізу психологічного спостереження є визначення ступеня емоційного збудження. Проблема в тому, що брак зовнішніх ознак спостережуваної реакції не дає гарантії, що її справді немає, бо може бути й майстерно прихованою спостережуваним. Ця проблема залишається ще не вирішеною. Для кращого опрацювання даних можна фіксувати полярні прояви: є реакція – немає реакції; негативні емоції – позитивні емоції і т.д. Потім визначати частоту прояву і будувати полігон частот.

Для аналізу даних, їх наведення, можна використовувати таку величину, як швидкість зміни. Наприклад, швидкість зміни актів поведінки за час спостереження. Це може бути швидкість позитивних, негативних реакцій, наприклад, швидкість подачі інформації під час конфлікту.

Можна використовувати в обробці даних спостереження і математичну статистику. Зокрема, визначати коефіцієнт рангової кореляції Спірмена для виявлення міри узгодженості спостерігачів.

4. Дослідження особистості психолога – спостерігача, тренування спостережливості.

Якщо є метод спостереження у психології, то, очевидно, є спостерігач-дослідник і є проблема здатності до спостереження.

Без сумніву, всякий психолог-професіонал має бути спостережливим. Він повинен вміти робити висновки, виділяти з великої кількості ознак найсуттєвіші, охоплювати всі події, всі нюанси спостережуваної ситуації. Здійснювати це досить складно.

Головна вимога до спостерігачів – бути об’єктивними, запобігати помилок. У літературі виділяють такі можливі помилки спостерігачів.

Гало-ефект (ефект ореолу, престижу), що ґрунтується на загальному враженні, яке створює спостережуваний на спостерігача. Він веде до поверхових узагальнень у сприйнятті і класифікації.

Ефект поблажливості – тенденція давати загальному результату спостереження перебільшено позитивну оцінку, що спотворює результат і вносить у дослідження помилки.

Ефект усереднення призводить до помилок внаслідок побоювання дослідником крайніх (найбільших і найменших, найкращих і найгірших та ін.) результатів, зводячи їх до середньо-нейтральних суджень.

Помилка контрастності – схильність спостерігачів, оцінюючи інших людей, ігнорувати, забезпечувати або надто виділяти у них риси характеру, властивих (або невластивих) самому спостерігачеві.

Виділяють також низку чинників, що підвищують імовірність виникнення або збільшення помилок, зокрема:

- настрій спостерігача;

- тенденція очікування вчинку;

- невідповідність соціального стану спостерігача і спостережуваного;

- попереднє особисте знайомство або попередні зустрічі з спостережуваним та ін.

Отже, помилок і чинників, які їх спричиняють, є чимало, аби піклуватись про об’єктивність спостерігача в психологічному спостереженні.

Г.В.Олпорт описав вісім особистісних якостей, які допоможуть спостерігачеві запобігти помилок у процесі спостереження.

1. Досвід. Для того, щоб краще розуміти інших людей, необхідна досвідченість, потрібно мати великий досвід спілкування взаємодії з людьми у найрізноманітніших ситуаціях.

2. Подібність. Важливо, щоб спостерігач за своєю природою був подібний на ту людину, яку він має схарактеризувати.

3. Інтелект. Спостерігачу допомагає інтелект, коли бракує досвіду. Щоб зрозуміти людину – найперше треба виявити зв’язки між її минулими і теперішніми вчинками, між причиною і наслідком.

4. Глибоке розуміння себе. Правильна оцінка спостерігача самого себе допомагає глибше пізнати іншу людину.

5. Складність. Спостерігачі ліпше розуміють тих, хто не складніший від них, і важче оцінюють витончену, різнобічну особистість.

6. Відстороненість. Виявлено, що здатність розуміти інших людей найбільш обдарованих знавців людей. Особистість дослідника з естетичним нахилом розуму завжди прагне проникнути у внутрішню сутність людини, її неповторний світ життя.

7. Соціальний інтелект. Це соціальне пристосування до досліджуваного, уміння дуже точно прогнозувати його реакцію, його поведінку, а отже, і ліпше це все розуміти.

Як бачимо, у сфері дослідження людської спостережливості є проблема помилковості і суб’єктивізму, впливу особистісних характеристик, емоційних станів психологів-дослідників на результати наукових спостережень.

Перед усім треба визначити, як ми розуміємо поняття “спостережливість психолога”. Спостережливість психолога – це здатність спостерігати (бачити і чути) іншу людину і водночас запам’ятовувати, як вона виглядає і що вона говорить. Бачити і чути виділяємо тут курсивом, вкладаючи в ці слова не тільки бачення зовнішніх змін поведінки людини, але і через розумову діяльність на ґрунті науково-психологічного знання, досвіду розуміння глибини, неповторності людської сутності в її розвитку, у її зв’язках із суспільством.

Отже, тренувати спостережливість психологів означає розвиток і вдосконалення в комплексі пам’яті, уваги, мислення, уяви, спостережувальної синзетивності як сприйняття, професійної компетентності, такту, інтуїції.

Дата добавления: 2014-01-07