Вторинна профілактика

Первинна профілактика

На даний час зміцнення психічного здоров’я розглядається як вид імунізації, що спрямований на підвищення резистентності індивіду, сім’ї, організації і співтовариства, а також подолання умов, які шкодять психічному здоров’ю людини незалежно від того, чи має вона психічні проблеми на даний момент або ні.

Міцна сім’я, відчуття безпеки, можливість брати участь у житті суспільства, доступ до любимої роботи і змістова занятість поза нею, комфортні умови проживання й економічний достаток, підтримка в кризовій ситуації, відчуття своєї значимості і потрібності для сім’ї й суспільства – ось далеко не повний перечень фактів, які покращують психічне здоров’я людини, сім’ї, організації й суспільства.

Превентивні втручання:

· формування здорового способу життя;

· звертання увага розвиток особистості;

· інформаційні та освітні програми, що спрямовані на навчання продуктивним поведінковим стратегіям в кризових ситуаціях;

· обмеження доступу до речовин і засобів самогубства;

· ідентифікація груп підвищеного ризику.

Превентивні заходи діагностичного характеру:

· заходи щодо раннього виявлення групи ризику;

· скринінг-обстеження певних груп;

· вибіркові дослідження.

Рекомендації ВООЗ видало керівництво ля спеціалістів засобів масового оповіщення щодо коректного освітлення трагічних випадків, де вказується що робити:

· тісна співпраця з медичним службами при висвітленні фактів;

· називати самогубства «завершеними», або не «вдалими»;

· приводити тільки конкретні дані, причому на внутрішніх сторінках газет;

· підкреслювати альтернативи самогубства;

· давати інформацію про служби телефонної психологічної служби і суспільних ресурсів;

· описувати передвісники і попереджаючі ознаки самогубства.

Що не потрібно робити:

· не публікувати фотографій і передсмертних листів самовбивць;

· не повідомляти про конкретні деталі та використані способи;

· не наводити спрощених причин подій, що трапилися;

· не прославляти самовбивць і не робити з цього сенсацію;

· не використовувати релігійних і культурних стереотипів;

· не покладати не кого-небудь вину за те, що трапилося.

Вторинна профілактика суїцидальної поведінки проводиться з людьми, що зробили суїцидальну спробу, з метою попередження повторення суїцидальної поведінки. Терапевтична тактика по відношенню до пацієнта, що зробив суїцид, визначається соматичним і психічним станом пацієнта. Після усунення сомато-неврологічних наслідків, що загрожують життю, суїцидц у відділеннях реанімації, проводяться спеціалізовані психіатричні, загально медичні і психологічні заходи.

Якщо в основі суїциду лежать психопатологічні механізм и, то терапевтичні заходи повинні бути спрямовані на патологічне лікування основного захворювання.

Якщо суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживає мого нею конфлікту, то в основі інтервенції лежить кризова психотерапія, а психофармакологічне лікування є лише трампліном для психокорекції та психотерапії.

Кризова психотерапія – це невідкладна, ургентна психотерапевтична допомога пацієнтам, що знаходяться в кризовому стані й потребують корекції суїцидальних проявів. Вона спрямована на виокремлення та корекцію не адаптивних установок, які сприяли розвитку суїцидальної поведінки, а на пошук та тренінг необробованих пацієнтом способів вирішення суїцидального конфлікту.

Мета кризової терапії:

· усунення симптомів;

· відновлення до кризового рівня функціонування;

· усвідомлення тих подій, які до стану дисбалансу;

· виявлення внутрішніх ресурсів пацієнта, членів його сім’ї та значимих близьких для подолання кризи;

· усвідомлення зв’язку мід суїцидогеннм конфліктом і переживаннями та проблемами, що передують суїциду;

· усвідомлення нових моделей поведінки та адаптивних реакцій і стратегій подолання стресу, які можуть подолати поточну кризу й можуть бути корисними в майбутньому.

Кризова психотерапія здійснюється в індивідуальній, сімейній та груповій формі.

Основні завдання кризової психотерапії:

1. Кризова підтримка, яка включає:

· встановлення терапевтичного контакту;

· розкриття суїцидальних переживань;

· мобілізацію психологічних механізмів захисту;

· укладання терапевтичного договору.

2. Кризове втручання:

· розгляд неоопробованих способів вирішення кризової проблеми;

· виявлення неадаптованих установок, які блокують оптимальні способи вирішення кризи;

· корекція не адаптивних установок;

· активація терапевтичної установи.

3. Розширення можливостей адаптації:

· тренінг неопробованих способів адаптації;

· відпрацювання навиків самоконтролю і самокорекції по відношенню не адаптивних установок.

Показання для групової кризової терапії:

1. Готовність обговорювати та аналізувати свої проблеми в групі.

2. Наявність суїцидальних тенденцій або висока вірогідність їх відновлення при погіршенні кризової ситуації.

3. Виражена потреба у психологічній підтримці та допомозі, встановлення нових емоційних відносин взамін втрачених, розробка та опробування нових способів адаптації.

Третинна профілактика представлена комплексом реабілітаційних програм, спрямованих на попередження інвалідизованих наслідків суїциду і на попередження повторних суїцидальних спроб. Важливим профілактичним заходом є робота щодо зміцнення антисуїцидального барєру особистості. Тому профілактична робота з близьким оточенням спрямована на налагодження внутрішьосімейних відносин.

Суїцидологічна служба включає в себе наступні підрозділи:

1. Цілодобово працюючий телефон Довіри, що розташований за межами психіатричної лікарні.

2. Кабінет суїцидолога психоневрологічного диспансеру. В штаті кабінету повинні бути: медичний психолог, соціальний працівник, медсестра.

3. Кабінет соціально-психологічної допомоги, що є структурним підрозділом психоневрологічного диспансеру.

4. Кризовий стаціонар – структурний підрозділ лікарні Швидкої допомоги або соматичної лікарні.

Дата добавления: 2014-01-07