Парламент. Парламент – це вищий колегіальний представницький законодавчий орган у державі

Парламент – це вищий колегіальний представницький законодавчий орган у державі. Парламенти є виборні й колегіальні органи держави, котрі функціонують за умов демократичного правління. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях – теж і на рівні суб'єктів. Визначальними характеристиками парламентів є структура, порядок формування, обсяг компетенції.

Основною ознакою структури парламентів багатьох країн є двопалатність або бікамералізм. Історично сформувалися три основних причини бікамералізму. Другі, або верхні, палати вводились, по-перше, для представництва аристократії, по-друге, задля стримування радикалізму нижніх палат, а по-третє, задля представництва на загальнодержавному рівні інтересів суб'єктів федерації у федеративних державах. Базові приклади двопалатних парламентів – ФРН, США, Росія, Австрія, Франція, Об’єднане Королівство, Чехія, Польща, Словенія, Білорусь тощо.

Найважливішими ж елементами структури палат парламентів є парламентські фракції, керівні органи і комісії, або комітети. Парламентські фракції утворюються за ознакою належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, представленої у парламенті (за умови партійного складу парламенту). Фракції звичайно формуються із членів однієї політичної партії, хоча в окремих країнах існує практика утворення спільних фракцій із представників кількох партій, що проводять єдину або близьку лінію в політиці. Утворення фракцій на непартійній основі зазвичай забороняється, хоч є й країни, де, крім партійних фракцій, у парламентах функціонують об'єднання депутатів за іншими ознаками – спільних інтересів, регіональної належності тощо. Перехід депутатів від однієї партійної фракції до іншої унеможливлено (в більшості країн, де задіяно парламентський спосіб формування уряду) за допомогою різних засобів як юридичних, так і політичних.

Важливим елементом внутрішньої структури палат парламентів є їхні керівні органи, які можуть бути одноособовими або ж колегіальними. Так, в одних країнах керівництво палатами здійснюється одноособово їхніми головами. А в англомовних країнах одноособовий голова парламенту або нижньої палати називається спікером. Основне завдання голови – це організація функціонування парламенту й проведення його сесійних засідань. У більшості країн світу керівну роботу в палатах здійснюють виборні колегіальні органи – президія, бюро, правління тощо.

Найголовнішим елементом внутрішньої структури парламентів є їхні комісії (в англомовних або деяких інших країнах вони називаються комітетами), які бувають кількох видів. Основними з них є постійні комісії, головна функція яких – детальний розгляд законопроектів. У двопалатних парламентах постійні комісії, як правило, утворюються в кожній із палат. Постійні комітети звичайно мають спеціалізований характер, їх предметна компетенція у цілому відповідає загальній структурі уряду. В багатьох країнах утворюються також постійні комісії, діяльність яких пов'язана із роботою самого парламенту, наприклад комісії із питань процедури та регламенту, депутатської етики тощо. Крім постійних комісій у парламентах створюються також спеціальні, слідчі та деякі інші комісії, які здебільшого діють на тимчасовій основі.

Порядок формування парламентів часто перебуває у прямій залежності від їх структури. Нижні палати парламентів так само, як й однопалатні парламенти, майже завжди виникають шляхом прямих виборів. Представницький характер парламентів (нижніх палат) часто відбивається у їх назвах: «національні збори», «народні збори», «державні збори», «палата представників», «палата громад», «палата депутатів». Верхні палати, які найчастіше мають назву «сенат», можуть формуватися шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, а також комбінації цих способів. Причому чим далі процес формування верхніх палат віддалений від виборчого корпусу, тим менший обсяг їхньої компетенції.

До найважливіших функцій парламентів належать законотворчість, прийняття бюджету й контроль за діяльністю органів виконавчої влади (уряду). Серед функцій парламенту також виокремлюють судову та зовнішньополітичну, які мають супутнє значення. Основним завданням парламентів є прийняття законів. Теоретично тільки парламент має суверенне право приймати закони. В сучасних країнах законотворча діяльність парламенту часто втратила суверенний характер – частина законодавчих повноважень делегована уряду, а також главі держави. У країнах з парламентськими формами правління центром нормотворчості фактично є уряд, що через більшість у парламенті визначає роботу останнього.

Одним із найважливіших повноважень парламенту є контроль за діяльністю уряду. Сучасна практика знає наступні основні методи парламентського контролю за діяльністю уряду: 1) постановка питання про довіру урядові. Може бути ініційована парламентом та урядом. Винесення вотуму недовіри уряду в цілому або ж окремому міністрові викликає їх відставку; 2) резолюція осуду. Вноситься тільки з ініціативи парламенту. Правові наслідки прийняття резолюції осуду такі, що й у разі винесення вотуму недовіри; 3) інтерпеляція – звернена до уряду чи окремого міністра вимога групи депутатів дати пояснення до проводжуваної ним внутрішньої або зовнішньої політики і з якого-небудь конкретного питання. Вона може спричинити постановку питання про довіру урядові; 4) усні/письмові запити депутатів. Використовуються ці методи, як правило, в країнах з парламентарними формами державного правління.

Похідним від поняття парламент є поняття парламентаризм. За визначенням українського правознавця В. М. Шаповала, парламентаризм – це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є визнання провідної або особливої та досить істотної ролі у здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального колегіального постійно діючого представницького органу. Парламентаризм означає не просто наявність парламенту, але його верховенство у сфері законодавчої влади і провідне становище в системі вищих органів державної влади. Парламентаризм не може існувати без парламенту, його основою є сильний та повновладний парламент. Але парламентаризм водночас є такою властивістю парламенту, якої він може й не мати. Парламент може існувати без істотних елементів парламентаризму, що є дуже характерним для авторитарних і тоталітарних політичних режимів.

Дата добавления: 2014-01-07