Основні характеристики Ялтинсько-Потс­дам­ської системи міжнародних відносин

Отже, домінування Радянського Союзу та США в повоєнному світі призвело до формування біполярної структури міжнародних відносин, що стало вирішальною ознакою Ялтинсько-Потсдамської системи. Її політичною, стратегічною та міжнародно-правовою основою стали результати двох міжнародних конференцій (у Ялті, 4–11 лютого 1945 р., та у Потсдамі, 17 липня – 2 серпня 1945 р.), під час яких керівники основних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Великобританії) намагалися узгодити базові принципи післявоєнного устрою.

Такими принципами мали б стати проголошення ідеї повоєнного співробітництва держав, що перемогли у Другій світовій війні, й підтримання їхньої згоди та єдності в інтересах такого співробітництва. Реалізація ідей та принципів діяльності антигітлерівської коаліції в повоєнний час могла б призвести до кооперативної біполярності на основі співробітництва двох наддержав. Проте фактично співробітництво та згода поступово були витісненні конфронтацією та непримиренними протиріччями.

В рамках нової міжнародної системи США й СРСР (Великобританія поступово зійшла на “другий план”) визначили сфери впливу у світовій політиці. Згадані домовленості в цілому зберегли силу впродовж тривалого часу. Тоді ж Ялтинсько-Потсдамська система викликала обурен-
ня багатьох країн, роль яких значно принижувалася. До
того ж невіддільними ознаками зазначеної системи були
“холодна війна”, гонка озброєнь, які досягли критичної межі.

Серед основних особливостей Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин (1945–1991) називають:

· біполярність;

· поділ сфер впливу між двома наддержавами і прагнення до його порушення;

· децентралізація насильства (стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримуються наддержавами, нестабільність на регіональному та субрегіональному рівнях);

· фрагментація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфлікту залежить передусім від рівноваги сил у регіоні та від суто внутрішніх чинників;

· неможливість збройних сутичок між наддержавами, присутність регіональних криз і війн;

· розпад колоніальних імперій;

· відхід від євроцентристської орієнтації у глобаль­ному масштабі;

· формування єдиного світового простору внаслідок розвитку транспорту та засобів комунікації;

· прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;

· формування єдиного інформаційно-телекомуні­ка­цій­ного простору.

Попри всю суперечливість і постійну напруженість відносин двох конфронтуючих блоків, Ялтинсько-Потс­дамська система все ж забезпечувала мінімізацію традиційних європейських суперечок.

Дата добавления: 2014-01-07