Підструктура особи

М. А. Скринник, Л. Я. Фльорко

Фарбування.

До фарб,які застосовують в середині приміщення суворі вимоги:

- екологічні;

- санітарні;

- протипожежні;

- декоративні.

Фарби поділяють:

1. За паропроникністю

I клас –паронепроникні-товщина(1,4-2,0 см);алкідні,емалі.

II клас –паропроникні –(0,14 – 1,4 см);дисперсно-полімерні фарби.

III клас – паропроникні мікропористі (менше 0,14 см);селікатні фарби.

2. За водопроникністю

Менше 0,1 – водонепроникні – селіконові фарби;

Від 0,1 – 0,5 –водовідштовхуючі – полімер-цементні смоли;

Більше 0,5 – водозвтримуючі фарби – селікатні;

Більше 2,0 – водопроникні.

3. За основою

I- селікатні – матова поверхня;

II -масляна основа – сильний запах,час висихання-24-48 год.

III – епоксидна,поліуританова – стійкі до дії луг,кислот,хім.розчинів,води.

IV – текстурована фарба- в складі:смоли,подрібненні камені.скло,кераміка. Вони- маскують тріщини. Недолік- збирають бруд та пил.

V – алкідні – виготовляються на органічному розчині.Має високу морозостійкість.

VI – акрилові – водорозчинні,екологічно читсі,морозостійкі.

VII - латексні – наносяться на вологу поверхню,морозостійкі.

Контрольні запитання:

1. В чому заключається суть внутрішнього оздоблення?

2. Які матеріали використовують для внутрішнього оздоблення?

3. Гіпсокартон,його призначення та використання.

4. Шпалери,якіє види.

5. Тканини,для чого їх застосовують?

6. Фарби,характеристика.

ЕМОЦІЙНО - ЧУТТЄВА (АФЕКТИВНА)

Лекція з курсу «Основи психології та педагогіки»

(для студентів усіх спеціальностей)

Львів

НЛТУ України

Скринник М.А., Фльорко Л.Я. Емоційно-чуттєва (афективна) підструктура особи. Лекція з курсу «Основи психології та педагогіки» (для студентів усіх спеціальностей). – Львів: НЛТУ України, 2010. – 34 с.

Рецензенти:

Сірко Р. І. – канд. психолог. наук, доцент кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.

Шамлян К. М. – канд. психолог. наук, доцент кафедри філософії Національного лісотехнічного університету України.

Рекомендовано до друку кафедрою філософії НЛТУ України (протокол № 6 від 11 лютого 2010 р.) та Координаційною радою кафедр соціально-гуманітарних наук (протокол № ___ від «__» _______ 2010 р.)

© Скринник М. А., 2010.

© Фльорко Л. Я., 2010.

ЕМОЦІЙНО - ЧУТТЄВА (АФЕКТИВНА) ПІДСТРУКТУРА ОСОБИ

Коло питань: Життя як процес переживання. Інстинкти та потяги. Природа емоцій. Теорії емоцій. Функції емоцій. Колір і настрій. Колір та здоров’я. Емоційні стани. Почуття та емоції: спільне й відмінне. Емоційогенні ситуації. Поняття фрустрації. Емоційність і тривожність особи. Поняття волі. Прості й складні вольові процеси.

Життя як процес переживання. У ставленні людини до світу можна виокремити такі площини: пізнання, активність і переживання. У цій лекції ми акцентуємо увагу на переживанні, адже жити – це, насамперед, переживати. Життя є безперервним процесом переживання явищ природи, соціальних подій, інших людей, повсякденних ситуацій. Щоб переживати слід, по-перше, протиставити себе околу, тобто бути самодостатньою, самоорганізуючою системою, по-друге, бути пов’язаним із довкіллям, по-третє, вміти орієнтуватися в ньому. Початковим елементом кожної дії як вияву активності людини у формі поведінки, вчинку, діяльності є рецепція. Вона включає в себе сприйняття рецептором чуттєвого подразника й наступне передавання через провідні шляхи нервового імпульсу в центральну частину аналізатора (кору головного мозку). У результаті чого виникає відчуття, яке слугує підґрунтям елементарної сенсомоторної реакції. Так, наприклад, вже 2-3 місячне немовля реагує на подразники своєрідно, воно відвертає голову від неприємного запаху, або повертає її на світло чи звук. Немовля реагує лише на ті подразники, які для нього біологічно значущі. Наголошуємо, що відчуття немовляти мають емоційну тональність, а саме: приємне чи неприємне світло, звук, запах тощо. Отже, на основі примітивних вражень немовля вибірково сприймає подразники свого оточення й на цій основі спрямовує своє переживання. Емоційні враження стають для нього підставою визначати значущість предметів довкілля.

Фундамент відбору становлять вроджені та доцільні сили організму – це інстинкти та потяги. Інстинкт – генетична форма реагування тварин організму на основі безумовних рефлексів. Ланцюги безумовних рефлексів виробились у живих істот шляхом еволюції упродовж тисяч і тисяч поколінь. Потяг є найпримітивнішою доцільною збуджувальною активністю тварини та людини у формі невиразного переживання біологічної потреби.

Інстинкти та потяги становлять механізм біологічної саморегуляції організму, що організовує оптимальну гармонійну взаємодію усіх його органів. За допомогою цього механізму саморегуляції організм здійснює в довкіллі пошук життєво необхідних чинників існування, тобто спрямований на задоволення базових біологічних потреб. Важливим елементом емоційно-чуттєвої підструктури є відчуття, вони не лише елемент когнітивної підструктури особи, але як форма конкретних вражень є основою психічного збудження. Як реакція на подразники оточення, вони формують у індивіда стани збудження, які в психології називають щаблями або рівнями активації. Активація – це посилення нейрофізіологічних та психічних процесів організму. Вона є енергетичною мобілізацією фізіологічних та психічних процесів, яка виражається в їхньому переході з нижчого на вищий рівень. Зміна рівня зумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками у взаємодії між організмом та середовищем. Розрізняють два класи активації: короткочасну та тривалу. Прикладами тривалих процесів активації є сон, бадьорість, пересторога, бентежність, стрес тощо. Активація завжди виражена готовністю організму до певної акції. Для активації характерні моменти, коли в людини особливо підвищений фізіологічний та психічний тонуси. Ці моменти супроводжуються тілесним та психічними змінами в міміці, пантомімі, голосових реакціях. Вони зовнішньо виражають певну психічну реакцію особи, що супроводжується емоцією.

ЕМОЦІЯ – це вияв доцільного переживання особистої значущості зовнішніх і внутрішніх ситуацій життєдіяльності. Те, що емоції знаходять вираз у тілесних та психічних змінах, стало для психологів підставою ставити питання про природу емоцій. Уже в XVIII ст. для пояснення емоцій психологи беруть, два виміри – афективні хвилювання індивіда та їх органічний вираз. Ці підходи призвели до появи у XIX ст. двох основних позицій у поясненні природи емоцій: інтелектуалістичної та органістичної.

Інтелектуалістична позиція трактувала емоцію як психічний дисбаланс, що викликається неузгодженістю чи конфліктом між уявленнями. (Наприклад, образ мого померлого батька, у порівнянні з образом живого, породжує в мене печаль). Органістична позиція своїми коренями сягає сенсуалізму ХVIII ст. і базується на твердженні, що джерелом нашої природної схильності до пристрастей є не душа; а здатність вегетативної нервової системи подавати сигнал збудження мозкові.

Теорії емоцій. Сучасну теорію емоцій започаткували незалежно одне від одного американець В. Джемс (James) і данець К. Ланґе (Lange). Згідно з Джемcом, «тілесні зміни настають безпосередньо за сприйняттям чинника, який його викликав, а наше переживання цих змін, у міру того як вони відбуваються, є емоція[1]». Також досить близько до найсучасніших пояснень емоції стоїть «конфліктна теорія емоцій» швейцарського психолога Е. Клапареда (Claparede) (І873–І940). Суть його концепції: емоція – це реакція організму на ситуацію.

Французький психолог П’єр Жане (Janet) (1859–1947) у 20–30 рр. розробив психологічну теорію поведінки, в якій чільне місце відвів власне людським, тобто соціальним і культурним формам поведінки. У цій теорії Жане говорить про «емоцію як поведінку», доходить висновку, що емоція виникає безпосередньо зі сприйняття ситуації. Жане довів, що емоція не зводиться ні до внутрішнього переживання, ні до фізіологічних змін. Він визначив емоцію як реакцію особи на ті ситуації, до яких вона не може адаптуватися. Емоція має переважно функціональний характер.

Серед сукупності теорій доцільно виокремити ті, що мали вплив на вивчення цього психічного явища. Це, зокрема, еволюційна теорія (Ч. Дарвін). Вона стверджує, що емоції з’явилися в процесі еволюції живих істот як механізми адаптації де умов життя і, що першопричиною емоцій є зміни в організмі. Наступною є теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестингер). Вона стверджує, що позитивні емоції виникають тоді, коли реальні результати поведінки відповідають прогнозованим. І навпаки – негативні емоції виникають, коли наявна невідповідність між очікуваними і отриманими результатами. І, нарешті, інформаційна теорія (П. В. Симонов), яка встановлює залежність між силою і якістю емоцій та силою потреби й оцінкою можливостей її задоволення у конкретній ситуації, згідно з формулою:
Е = -П(М)×(Н-С). Де Е – емоція; –П(М) – потреба (мета), знак «–» застосовано для позначення збудження, що позначує брак необхідного для організму в конкретній ситуації.
Н – прогнозовано необхідна інформація в досягненні мети, чи в задоволенні потреби. С – інформація, яка необхідна для досягнення мети, чи задоволення потреби[2]. (Під інформацією тут слід розуміти будь-яку відомість, досвід тощо).

В процесі пристосування людини й тварини до оточуючого середовища в них формуються і успадковуються насамперед необхідні емоційні реакції. Ми віднаходимо їх в людини в якості базових емоцій. До них належать страх і тривога – це прояв потреби у самозбереженні; радість – прояв задоволення від реалізації вітальних потреб; гнів – реакція на обмеження потреби. На основі соціалізації та усвідомлення власного «Я» у людини формуються другоступеневі емоції. Вони безпосередньо не пов’язані з вітальними потребами, але надають специфічного відтінку, тону, барви людським почуттям.

Так, образа базується на переконанні, що поведінка іншого має жорстко відповідати нашим сподіванням на саме такий сценарій. Здебільшого вона виявляє нашу егоїстичність. Друг не радий вашим успіхам, кохана спізнилася на побачення тощо. Образа спрямована на виклик в іншому почуття провини. Проте з образою можна впоратися, якщо навчитися сприймати іншого таким, яким він є, тобто змінити щодо нього свої очікування або пробачити. Щодо провини, то тут треба міняти очікування іншого, що нереально.

Провина не може переживатися надто довго, позаяк послаблюється почуттям гніву або агресії. З винуватця людина стає образником. За певних умов почуття провини може стати причиною хвороби. Людина своїми фізичними стражданнями начебто платить за те, що нібито завинила і їй стає легше.

Сором – почуття і емоція сприяє пристосуванню людини до життя в суспільстві. Завдяки сорому стає чутливішою щодо оцінок інших. Так, коли людина вчуває сором, за невиконану обіцянку, чи від того, що вчасно не зателефонувала другові, говорить про обов’язковість та відданість дружбі. Проте важливо не просто переживати сором, але головно аналізувати свою поведінку і вчинки й робити відповідні висновки.

Є емоції, що базуються на порівнянні своїх і чужих успіхів. Наприклад, заздрість, зловтіха, пихатість. Їх зміст дуже вдало виражений такими формулами: заздрість – «він такий самий, як я, але в нього – ліпше»; зловтіха – «він такий самий, як і я, але в мене – краще»; пихатість – «він такий самий, як і я, але в нього – гірше»;

Зовнішній прояв емоцій в вегетативних та рухових реакціях називають емоційною експресією, що знаходить вираз у міміці, пантомімі, голосі, диханні, зміні кольору обличчя. Найбільш інформативною у людини вважають міміку. Емоції, як зазначив колись німецький філософ і психолог В. Вундт (Wundt) (1832–1920), є зазвичай біполярними (збудження – пригнічення, приємне – неприємне) й найяскравіше виражені через міміку. Вона дозволяє спостерігати широкий діапазон емоційних відтінків. Нижче (мал. 1) ми наводимо зразки цілої низки емоційних проявів людини, що виражені через міміку:

1) байдужість; 2) воро-жість; 3) веселість; 4) силь-на злість; 5) смуток; 6) со-ром'язлива радість; 7) пога-не самопочуття; 8) злість; 9) бурхлива радість;
10) глибока печаль;
11) скепсис; 12) скорбота.

Периферійні зміни, що охоплюють весь орга-нізм при емоціях, поширю-ються і назовні. Захоплю-ючи систему м’язів облич-чя і всього тіла. Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор, реакції зіниць).

Міміка властива не лише переживанню горя чи радості, а й різним відтінкам цих переживань: брови й вуста по-різному змінюються за різних причин плачу. Це помітно у плачі-вередуванні та тужливому плачі.

Найвиразніше переживання виявляються в очах (нараховують близько 85 їх відтінків – живі, ніжні, холодні тощо) і голосі (у печалі він глухий, у страхові – покірний). Найяскравіше людину тоді, коли вона говорить. Не даремно твердив Сократ: «Кажи, щоб я міг тебе бачити».

На малюнку 2 можна спостерігати відтінки емоційних переживань, що виразно прочитуються в очах. Це і гнів і злість, радість, радість і гнів, напруженість і злість тощо.

На цьому малюнку передані почуття, що «читаються» за виразом очей:

1) радість;

2) гнів;

3) здивування;

4) здивування

та гнів;

5) радість і

гнів;

6) здивування і

радість.

Мал.2.

Слід пам’ятати, що зовнішній прояв емоцій допомагає нам виразно виявити своє ставлення до події чи людей в конкретній ситуації. Часом своє ставлення краще виявляти мімікою й жестами, ніж словами. Так само в певних ситуаціях ми можемо досить точно визначити ставлення до нас інших не за їх висловлюваннями, а на основі їх міміки та жестів. Проте навчитися «читати» емоційні переживання й особливості поведінки інших людей, що свідчать про їхні емоційні стани є досить складним завданням. Проте раз ідентифіковані емоційні переживання надалі легше піддаються інтерпретації. Для того, щоб менше робити помилок в читанні зовнішнього виразу емоцій було розроблено спеціальну шкалу емоцій (Р. Вудвортс, Х. Шлосберг)[3]:

І – Любов, веселощі, радість;

ІІ – Подив;

ІІІ – Страх, страждання;

IV – Гнів, рішучість;

V – Відраза;

VI – Презирство.

На шкалі емоції розташовані в такий спосіб, що чим далі одна знаходиться від одної, тим менш імовірно, що їх можна переплутати в оцінці. Так, подив часом помилково ідентифікують як радість або страх і майже ніколи не ідентифікують його як відразу. Причому помилково можна сприймати одна за одну не тільки суміжні емоції, а й ті, що розташовані на протилежних кінцях шкали, так презирство може ідентифікуватися і як відраза, і як любов. Окрім того зовнішній вираз однієї емоції в одній культурі може не відповідати такому самому виразу в іншій. Так, сміх у Китаї може означати не радість, а гнів, а в Японії – навіть горе. Спостереження за емоціями японців та американців під час перегляду гостросюжетного фільму показали, що на одні й ті самі емоціогенні ситуації і ті й ті реагують майже однаково. Тоді як в обговоренні фільму американці демонстрували ті самі емоції, а японці маскували їх ввічливими посмішками.

Усе ж існує багато спільного у виразних рухах обличчя, попри міжкультурні відмінності. Так, існує близько 360 виразів обличчя. Деякі з них запропоновані на малюнках.

Малюнок 3: Очі: 1) нормальні; 2) захоплені; 3) уважні; 4) дуже уважні; 5) неуважні.

Малюнок 4: Брови: 1) нормальні; 2) «уважні»; 3) «незадоволені» або «замислені»;4) «уважні» до чогось неприємного.

Малюнок 5 Ніс: 1) нормальний; 2) «уваж-ний» до чогось неприємного.

Малюнок 6: Рот: 1)нормальний; 2) «ніж-ний»; 3) «скорботний»; 4) «дуже незадоволений»; 5) «впертий»; 6) «впертий» і «незадоволений»; 7) «уважний»; 8) «незадо-волений» і «уважний; 9 «злостивий» або «глум-ливий».

Зовнішній вираз емоції носить суто індивідуальний характер, не дивлячись на вказані вище спільні прояви емоцій. Індивідуальні виразні рухи обличчя дозволяють нам ввійти у внутрішній світ переживань іншої людини, й дають можливість відкрити іншому свій світ.

На малюнку 7 передано неповторність виразу очей і вуст дитини, що виявляє задоволення: малюнок а) виражає спокійне задоволення; б) передає гордовите задоволення; в) схоплює веселе задоволення, лукавість.

Функції емоцій. Визначаючи емоцію як вияв доцільного переживання особистої значущості зовнішніх і внутрішніх ситуацій життєдіяльності, ми наголошуємо, що емоційні явища постають для людини зовнішніми і внутрішніми сигналами. Це вказує на те, що емоції виконують важливі функції. Будучи сигналом про зовнішній світ, емоції виконують оцінкову і спонукальну функції. Емоція як зовнішній і внутрішній сигнал регулює взаємодію індивіда з середовищем. Отож емоції здійснюють функцію регуляції. Звідси випливає функція внутрішньої й зовнішньої регуляції діяльності. У цілому схематично можна виразити функції емоцій у такий спосіб[4].

Дата добавления: 2014-01-07