Функції емоцій

Слід звернути увагу на функцію оцінки, яка є головною, бо інтегрує в собі такі важливі складники: оцінку теперішнього, організацію діяльності, закріплення досвіду, передбачення майбутнього, синтезування образу. Це говорить про те, що ця функція, виражаючи зв’язок людини зі світом, формує в людини біологічну, соціальну, особистісну значущість ставлення як до подій, речей, так і до людей. Отже, емоції виконують не лише функцію оцінки біологічного значення предметів, але й узгоджують поведінку та вчинки людини з вимогами околу й соціального оточення і, таким чином, регулюють взаємини між людьми. Це означає, що індивід може бути повністю підпорядкований соціальним значенням у формі певних норм чи заборон і таке підпорядкування навіть може закінчитися трагічно для індивіда. У літературі широко відоме свідчення про реакцію австралійського аборигена на повідомлення, що він з’їв їжу на яку було накладено табу. Абориген нерухомо застиг з піднятими руками, вставивши погляд в одну точку, ніби не допускаючи невідому смертоносну силу вселитися в його тіло. Весь зблід, очі оскляніли, обличчя спотворила гримаса. Намагався кричати, проте його голос застряг десь у горлі, на губах з’явилася піна. Він почав тремтіти, окремі м’язи мимоволі скорочувалися. Далі похитнувся і впав на землю. Сяк так дістався своєї халупи і невдовзі помер[5].

Емоції не лише сигналізують людину про оточуючий світ речей, але взаємопов’язані з фізіологічними змінами в організмі. Існують емоційні подразники на основі вродженої властивості до них організму, наприклад, колір. Так, здебільшого незрячі люди розрізняють кольори на дотик, позаяк кожний колір має свою довжину електромагнітних хвиль. Це вказує на те, що навіть незрячі позасвідомо здатні розрізняти енергії різних кольорів – від кольору стін приміщення до кольору свого вбрання чи його співрозмовника.

Колір і настрій. Колір та здоров’я. Колір чинить вплив на настрій, апетит, концентрацію уваги натхнення тощо. Ми наводимо нижче відповідність кольорів певному емоційному станові. Так, червоний відповідає захопленому, активному настроєві; помаранчевий – радісному, теплому; жовтий – світлому, приємному; зелений – спокійному, врівноваженому; синій – сумному, тужливому; фіалковий – тривожному, неврівноваженому; чорний – вкрай незадоволеному, пригніченому; білий – відповідник нейтрального емоційного стану.

Отже, можемо констатувати, що кольори чинять вплив на психіку особи та фізіологічні функції: Так, червоний є найбільш емоційно насиченим кольором. Він підвищує кров’яний тиск, прискорює серцебиття, робить частішим дихання. Підіймає тонус організму, додає енергії, активізує почуття. Оранжевий, як відтінок червоного й білого, відповідає жіночності. Його вважають кольором справжнього кохання й комфорту, допомагає дати раду клопотам, що обсіли. Жовтий асоціюється з сонцем, пробуджує енергію й оптимізм. Проте поєднання жовтого з чорним налаштовує на тривогу, настороженість. Згадаймо в які барви природа одягла тигрів і ос. Певно на основі таких асоціацій виник термін «жовта преса». Помаранчевий вважають добрим стимулятором енергії. Підвищує апетит і стимулює діяльність мислення. Його вважають кольором оптимізму, милосердя, привітності та терпіння. Він створює почуття комфорту. Поєднання помаранчевого і зеленого сприяє релаксації. Коричневий навіює впевненість і стабільність. Це колір землі і кори дерев. Він є символом стабільності і згуртованості. Зелений колір збуджує або заспокоює, залежно від відтінку – синього (холодного) чи жовтого (теплого). У жовтому відтінку він викликає чуття спокою і розслаблення. Його часто застосовують для інтер’єрів передпокоїв лікарень і поліклінік. Темно-зелений застосовують для вгамування болю. Він як і синій зменшую апетит. Блакитний вважають кольором спокою, гараздів та стабільності. Це колір прохолоди і деякої пасивності. Він є символом втілення духу істини, і слова. Синій – це колір вічності, таємниці й глибокого спокою. Вплив синього сприяє релаксації, його вважають кольором інтуїції і стимулятором мислення. Він зменшує відчуття голоду. Фіалковий вважають кольором емоцій. Він є символом духовності й аристократизму духу. Проте цей колір у надмірі тяжкий для сприймання. Сірий є кольором стабільності, реалізму та респектабельності, контролює емоції. Проте символізує печаль і меланхолію. Білий у минулому був кольором смерті. У сучасній культурі він символізує легкість, чистоту та втілення світла, допомагає подолати внутрішню скутість. Проте забагато білого створює почуття холоду, стерильності й розчарування. Чорний колір двозначний. Він, з одного боку, символізує хаос і небуття, означує депресію, похмурість, гнітючість. З іншого боку, він відповідає справжній містичній жіночій сутності. Це колір елеґантності особливо в поєднанні з білим. Допомагає зосередитись. Стверджують, що по-справжньому виспатися можна лише на чорних простирадлах.

Досить цікавим є вплив кольору на людський організм. Так, ще в давнину жінки помітили, що білий колір пом’якшує та зволожує шкіру, тому носили білий одяг. Червоний позитивно впливає на рухливість м’язів та еластичність суглобів, корисний всім, хто швидко мерзне й легко застуджується. Помаранчевий допомагає травленню, помічний при астмі та бронхіті. Зелений заспокоює головний біль, лікує жовчокам'яну хворобу, окрім того має снодійну властивість. Коли є проблеми з мовленням, горлом та голосом досить ефективно допомагає блакитний колір. Жовтий сприяє виведенню з організму шлаків. Синій найсильніший засіб від безсоння, він сприяє регенерації тканин. В стародавні часи, хворого обмотували в синю тканину з метою знеболення. Фіалковий ефективний при запальних хворобах, допомагає знизити частоту серцевих скорочень.

Життя людини в усьому спектрі емоційного переживання можна виразити через такі емоційні стани: як афекти, настрій, стрес, власне емоції, почуття.

Афект – це найсильніша емоційна реакція, що є наслідком сильного емоційного струсу. Вона ситуативна, інтенсивна і короткочасна. Афект виникає тоді, коли особа сприймає ситуацію як незвичну або небезпечну й не знаходить з неї виходу. Він супроводжується моторними й органічними проявами, гальмуються інші психічні процеси та відповідна поведінкова реакція. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, сприймаються лише ті явища, які стосуються ситуації, що склалася. Зазвичай, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афект. Виокремлюють три різновиди афективних реакцій: 1) ейфорія – переживання раптового звільнення від небезпеки; 2) ступор – наприклад, реакція на повідомлення про смерть близької людини; 3) гнів – реакція на глузування чи знущання.

Характерні особливості перебігу афекту:

1. Зацикленість на об’єкті, що викликає афект.

2. Зниження свідомого контролю за власними діями. Людина демонструє деструктивну[6] поведінку стосовно оточення.

3. Хаотичність рухів, або заціпеніння.

4. Бурхливий прояв емоційних переживань (лемент, плач та ін.).

Дослідники помітили таку взаємозалежність між афектами і підвищеним кров’яним тиском. Виявляється, що чим вищий кров’яний тиск у індивіда тим характернішими для нього часті афекти. І навпаки. Афекти викликають ішемічну хворобу серця, що веде до інфаркту. Ще одною мішенню афекту – шлунок, через посилене виділення шлункового соку, гіперсекрецію.

Річ у тім, що в усіх емоційогенних ситуаціях організм мобілізує максимум енергетичних ресурсів, що, як в ситуації афекту, виключає успішну адаптацію. Емоційні реакції, які виникають на основі внутрішньої напруги, не знайшовши виходу в окіл, ведуть «до вегетативних розладів функційонування шлунку, кишківника, серця чи регуляції кров’яного тиску». «Сильне збудження симпатичних нервів завдяки дії на капіляри, може викликати порушення, які часом провокують виразкову хворобу»[7]. Такий стан сприяє нагромадженню в організмі токсичних речовин, а особливо тканинного гормону – гістаміну. Що й призводить до кишкових, серцево-судинних, легеневих, шкірних, мозкових порушень. З часом функціональні розлади переростають у хворобу.

Слід зазначити, що такі часті емоційні реакції як афект може викликати не лише біологічні розлади, але й розлади психічного характеру, зокрема, неврози, і навіть психози, які поширюються не лише на екстремальні ситуації, а й на повсякденні. Порушення свідомості можуть призвести до неспроможності пригадати окремі епізоди, події, що викликали афект, а у разі винятково сильного афекту можуть завершитися знепритомненням і тимчасовою, або повною амнезіює. Щоб контролювати власну поведінку, передовсім слід тверезо оцінювати свій емоційний стан. Чутливість особи до емоційних ситуацій вказує на рівень її емоційності, що є одною з найважливіших рис особи.

Стрес – ( цей емоційний стан названий так канадським психологом Г. Сельє (англ. stress – напруження). – це неспецифічна реакція організму на реальну або уявну загрозу. Зазвичай це відповідь на несподівану та напружену ситуацію (холод, втома, біль, приниження). Стрес є фізіологічною реакцією, яка мобілізує резерви організму і готує його до спротиву, боротьби, або втечі. Стрес виявляється у двох формах: активній, де зростає ефективність діяльності (він ще має назву «стрес лева») і пасивній. Тут ефективність діяльності різко знижується («стрес кролика»).

У ситуаціях соціального характеру типовими є такі особливості його перебігу:

1) спостерігається сухість у роті; 2) перебіг супроводжується втратою апетиту; 3) помітно зволожуються долоні; 4) змінюється ритм серця і частота пульсу. Коли людина довший час перебуває у стресовому стані, то це, зрештою, може призвести до виразки 12-палої кішки та шлунку, що підтверджено експериментами проведеними на мавпах та щурах. Так, у щурів, які впродовж тривалого часу, при наближенні до страви або води повинні були ставати на острумлену сітку з часом з’являлася виразкова хвороба.

Стан стресу передбачає: 1) наявність стресора, тобто аґента стресу; 2) реакцію на нього – стрес; 3) результат у формі подолання стресу, або хвороби. Надзвичайно важливий момент у явищі стресу – ставлення до стресора. Це підтверджує дослідження з вояками-новобранцями в ситуації імітації аварії і вимушеної посадки літака. Перед польотом було проінструктовано новобранців, щодо дій, які необхідно виконувати за можливої катастрофи. Вояки одержали рятівні паси й парашути. Коли літак піднявся на висоту 1,5 км. всі відчули його нахил й можна було спостерігати, що один з пропелерів перестав крутитися. Було чути тривожний діалог пілота з наземними службами. Новобранці могли бачити, як до злітної смуги з’їжджаються санітарні й пожежні автомашини. Через кілька хвилин новобранцям було наказано приготуватися до приводнення у відкритому океані. Проте літак успішно приземлився на летовищі. Результат експерименту: у переваженої більшості новобранців явно спостерігався страх смерті, вони перебували в ступорі, у них жах скував рухи. Щоправда, дехто з вояків почувався цілком нормально. Це ті, хто був упевнений у своїй здатності вижити, або ті, хто раніше уже мав солідний досвід польотів. Отож, з цієї ситуації можна зробити такий висновок: для подолання стресу є важливою його особистісна інтерпретація.

Аналізуючи стрес як емоційний стан особи, в ньому можна виділити три фази: І. Фазу тривоги. Для неї характерна мобілізація сил організму до втечі або боротьби. У цьому періоді перебігу стресу відбуваються такі фізіологічні зрушення: згущення крові, підвищення тиску, збільшення печінки. ІІ. Фазу опору. У цій фазі реакції організму перевищують норму, що робить організм вразливим. Це період адаптації до стресу. ІІІ. Фаза виснаження. Характеризується вразливістю організму до втоми. Фізичні проблеми провокують хвороби. Тому тривала дія фізіологічних змін є шкідливими для організму.

У нашому житті завжди мають місце події і ситуації, які можна охарактеризувати в якості стресорів. Ми наведемо тут найхарактерніші події з різною мірою драматичності, їх стресовність умовно виражена в певній кількості балів. Так, смерть близької людини прирівнюється 100 балам; розлучення – в 73 бали; ув’язнення – 63 бали; смерть родича – 63 бали; приємні події (наприклад, одруження) – 50 балів; вагітність – 40 балів; перехід в інше місце навчання чи роботи – 20 балів. З’ясувалося, що той хто захворів унаслідок стресу за рік набрав не менше 300 балів.

Проте великі проблеми люди переживають в цілому краще, ніж дрібні клопоти, які, здавалося б, завдають їм менш драматичніші стресори. Це дріб’язки життя на кшталт щоденної одноманітності, буденності, наприклад, мучить головний біль, застуда тощо. Наведемо один з прикладів роботи, аби визначити найбільшої сили стресор:

Марія працює офіціанткою в експрес-кафе. Подумаємо, яка сторона роботи є найстресовнішою?

А – швидкість роботи.

Б – передбачувана одноманітність.

В – почуття неможливості внести зміни в роботу

Г – щоденні претензії клієнтів.

Звичайно, найстресовнішим моментом роботи тут є її безпросвітна в перспективі одноманітність.

Проте, як зазначають дослідники, базовою основою усіх стресових станів є емоція страху. Встановлено, що вона лежить в основі багатьох хвороб. Це також і порушення нормальної роботи психіки і центральної нервової системи взагалі. Г. Стреттон (Stratton G. M.), дослідивши стан здоров’я тисячі студентів (І929 р.), виявив, що ті, хто в дитинстві тяжко хворів, гостро реагують на ситуації, що викликають емоції гніву та страху. Так, у студентів, що хворіли у віці 11–15 років, домінуючою емоцією є страх, а в тих що хворіли у віці до 6 років переважає емоція гніву.

Найстійкішим емоційним станом є настрій, який відображає загальне ставлення людини щодо її сприйняття чи несприйняття світу. Він є тлом, на якому реалізуються всі інші психічні процеси. Якщо певний настрій є домінуючим у конкретної людини то це може означати, що він є похідним від її темпераменту.

Почуття та емоції: спільне й відмінне. Особливе місце серед емоційних станів посідають так звані складні емоції або почуття. Вони виражають позицію особи стосовно предметів, явищ, подій, інших людей. Особливістю простих емоцій є те, що вони мають ситуативний характер, тобто особа реагує на ситуацію імпульсивно, не осмислено. Їх основне завдання – відповідати на запити біологічних потреб організму. Тоді як почуття – позаситуаційні, включають кілька емоцій, в порівнянні з простими емоціями мають тривалий характер, в них рефлексивність домінує над імпульсивністю; вони формуються разом з набуттям особою суспільного досвіду.

Таким чином, почуття – це стійкі емоційні стани, які виражають ставлення людини до подій і людей й базуються на кількох емоціях. Почуття класифікують за сферами діяльності людей та за мірою узагальнення предметного змісту.

За сферами діяльності, виділяють: 1. Моральні, в яких виражено ставлення людини до інших людей і до суспільства. Сюди відносять любов, гуманність, відданість, чесність, безкорисливість, альтруїзм, патріотизм тощо. Особливе місце серед моральних почуттів посідає емпатія. Це здатність людини до емоційного відгуку на переживання інших людей, що знаходить вираз у співпереживанні та співчутті. Проте існують ще й негативні моральні почуття як скнарість, жорстокість, самолюбство тощо. 2. Інтелектуальні почуття, що виражають ставлення до процесу пізнання і пов'язані з розумовою діяльністю людини. Це науковий інтерес, жадоба знань, радість пізнання, відкриття нового тощо. 3. Естетичні почуття, які виражають ставлення людини до дійсності в категоріях прекрасного і потворного, комічного і трагічного, витонченого і примітивного. Вони формують художній смак і знаходять вираз у формі естетичної насолоди, захоплення або відрази. Деякі автори як вид почуттів ще називають праксичні. Це радість від праці, любов до праці, гордість за працю.

За мірою узагальнення предметного змісту почуття класифікують на конкретні (до музики, матері, дитини, тощо) та абстрактні (почуття справедливості, людяності тощо).

Окремо виділимо почуття пов'язані з природою. Ми живемо в світі де є схід і захід сонця. Колись св. Авґустина запитали: Ви коли-небудь бачили чудо? «Так, – відповів він, – схід сонця – це справжнє чудо». Ми буваємо в горах і милуємось красою гірського пейзажу, ми спостерігаємо морський приплив, колосіння пшеничного поля, передгрозове небо. Все це породжує в нас радість і захоплення від краси довкілля або страх перед небезпекою, яка в ньому криється. Позитивні почуття від милування природою духовно збагачують нас, а захоплення красою природи спонукає як до бережного ставлення до неї, так і до доброзичливого ставлення до людей.

Важливим у житті людини почуттям є пристрасть. Це сильне, стійке, всеохопне домінуюче над іншими почуття, що змушує людину зосереджувати свої прагнення і сили на предметі пристрасті. Пристрастю може стати будь-яке почуття. Основною ознакою пристрасті є переплетіння вольових та емоціональних моментів. Поєднання в пристрасті моральнісного й інтелектуального початків може стати рушійною силою для досягнення особою визначних успіхів в соціально-політичній, науковій, виробничій діяльності.

Сильні, але нестійкі й нетривалі почуття, що виявляються у досить активній спрямованості на досягнення мети чи оволодіння предметом, називають захопленням. Захоплення, на відміну від пристрасті, не обов’язково пов’язане з основною життєвою спрямованістю особи. Зазвичай для захоплення характерний сплеск енергії та активності, що швидко згасає.

Пристрасті і захоплення взаємопов’язані, захоплення можуть як співіснувати з пристрастями, так і переростати в пристрасть.

Розглядаючи емоційно-чуттєву сферу особи, ми брали емоцію як базовий елемент цієї сфери. У щоденному, а часом і науковому вжитку емоції та почуття несправедливо ототожнюють. Тому акцентуємо увагу на розрізненні цих досить схожих психічних явищ.

На відміну від тварин, у людини в процесі еволюції склалася ієрархічна система емоційної сфери. Вона виникла на основі такого суспільного феномену як свідомість. Взаємини людини з об’єктами не обмежуються зв’язками організму й предметів довкілля, вони на відміну від тварини є ставленням особи до об’єктів і до самої себе. Це ставлення виражає як значущість об’єктів для особи, так і значущість самої особи як істоти соціальної. Аби, наприклад, виробилося почуття любові до Батьківщини, треба, щоб особа усвідомила весь зміст цього поняття й головне, свою укоріненість в ту культуру й історію, що носить назву Батьківщина. Окрім елементарного задоволення і страждання як простих і примітивних крайностей, людина здатна на низку переживань, що є в певному вимірі поєднанням задоволення і страждання. Це такі почуття як надія, тривога, відчай, каяття, сум, почуття безнадії. Це переконує, що не можна почуття називати емоціями. Важливим чинником, що призводить до сплутування емоцій з почуттями є те, що емоції супроводжують почуття, надаючи їм тої чи іншої тональності. Емоційно зріла особа завдяки волі контролює перебіг своїх почуттів. Перебіг почуттів у особи залежить ще від розвитку пізнавальних функції, що дозволяє їм бути важливим джерелом самопізнання й саморегуляції поведінки та діяльності. Важливо пам’ятати, що всі складні почуття на кшталт надії, тривоги, каяття тощо не є самодостатніми сутностями, а можуть зливатися з іншими, або ж переходити в інші.

Тепер подивимось на емоцію в площині її впливу на вибір людиною поведінки чи вчинку, тобто в площині її адаптації до навколишньої дійсності. Так, у процесі життєдіяльності на основі індивідуального досвіду у корі головного мозку формується досить стійка система умовно-рефлекторних зв’язків, яку психологи називають динамічний стереотип (І. П. Павлов). Він дозволяє людині стереотипно реагувати в ідентичних чи схожих ситуаціях і виробляти способи, зразки, схеми ставлення до світу. Різка зміна умов життєдіяльності потребує й зміни динамічного стереотипу, вона може супроводжуватися негативними переживаннями, сплеском емоцій.

Позаяк емоцію належить розглядати в контексті поведінки, то можна стверджувати, що вона викликає реакцію, спрямовану в окіл. Це ж саме можна сказати й про мотивацію. Проте ця схожість не стирає їхньої відмінності. Розглянемо це детальніше.

Щоб відбулася адаптація до завдання, яке постало перед людиною, потрібна достатня мотивація. Коли ж мотивація засильна, викликана нею потужна емоційна реакція перешкоджає раціональній поведінці, людина втрачає частину своїх можливостей і адаптація стає недостатньою для розв’язання завдання. Емоційна реакція в такому випадку заступає собою адаптивну поведінку. У зв’язку з цим говорять про оптимум мотивації, за порогом якого домінує емоційна поведінка. Це той поріг, за яким емоційні реакції паралізують контрольованість поведінки. Дослідники Йеркс і Додсон довели, що виконання кожного завдання потребує певного оптимуму мотивації. У випадку важкого завдання оптимум досягається за слабкої мотивації, тоді як легке завдання потребує сильної мотивації. При розв’язанні легкого завдання надмірна мотивація не веде до порушень поведінки, як то стається при розв'язанні важкого.

Отже, емоція відповідає такому зниженню рівня адаптації, яке настає, коли мотивація є надто сильною порівняно з реальними можливостями людини.

Постає питання в плані адаптації: наскільки корисну чи шкідливу, позитивну чи негативну роль виконує емоція? Щоб відповісти, пригадаймо як діти часом плачуть лише для того, щоб використати плач для досягнення своєї мети. Буває, що цим засобом користуються й дорослі. Емоційні прояви зазвичай знаходять вияв у двох випадках:

1) для впливу на іншого: сльози, які повинні розчулити; вияв страху, що закликає на допомогу;

2) для перебудови поведінки, через трансформацію емоційних проявів у реакції, які є адекватними для ситуації[8].

Прикладом другого випадку є емоційогенна ситуація – вояк у бою. Початково безладні емоційні реакції домінують в його поведінці, але згодом виробляються реакції, адекватні бойовій ситуації.

Позаяк емоція є реакцією на ситуацію, то постає питання про характер ситуацій, в яких вона виникає. Французький психолог А. Валлон зазначає, що емоція виникає тому, що особа не може, або не вміє дати адекватної відповіді на стимуляцію. Нерішучість людини, яку заскочили зненацька, обертається емоційними реакціями, що спонукують до дії, яку в цій ситуації здійснити неможливо.

Емоційогенні ситуації. Ситуації, що викликають емоції, класифікують за такими трьома характеристиками: новизна, незвичність, раптовість.

Новими називають ті ситуації, в яких людина ще не бувала, а тому не виробила на них відповідних реакцій. Тут збудження виявляється як емоційна реакція. Так, людина, що не вміє плавати, але бачить потопаючого, хвилюється, тоді як добрий плавець, поспішає на допомогу не виявляючи емоцій. Немовля, яке купають у гарячій воді кричить, тоді як дорослий спокійно собі додає до гарячої води холодної. Повторення початково нової ситуації веде до послаблення емоцій або до їх зникнення, бо індивід нарешті виробляє адекватні схеми реакцій, так формується динамічний стереотип.

Незвичні ситуації це ті, які навіть при повторенні є новими, позаяк на них неможливо виробити адекватні схеми реакцій. Наприклад, сильні шуми завжди викликають емоційну реакцію, так само як самотність, темрява, образи уяви.

Раптовими є ті ситуації, що зненацька викликають збудження та здивування. Добре відомо, що як до поганої новини, так і бурхливої радості людину треба підготувати.

На підставі трьох типів ситуацій та можливостей особи в досягненні позитивного результату можна стверджувати, що причиною емоційних реакцій є надмірна мотивація. Вона досить часто виникає через невідповідність між станом мотивації та відсутністю належних умов для дії. Надмірна мотивація перед дією викликає хвилювання, збентеження та неприємні вегетативні реакції.

Важливо простежити як виявляється надмірна мотивація в соціальній поведінці, оскільки дія, яку здійснює людина на самоті, дається їй набагато легше, ніж у присутності інших людей. В особи з’являється специфічна реакція на присутніх. Так, нікому не подобається писати, якщо хтось заглядає через плече. Учень губиться біля класної дошки, хоча за партою добре працює.

Показовою є надмірна мотивація у ситуації та емоційному стані фрустрації. Вона виникає тоді, коли реальна чи уявна перешкода стоїть на шляху до мети чи задоволення потреби, загрожує престижу чи людській гідності. Фрустрація – це психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди в задоволенні мети. Для цього стану характерні: гнітючий настрій, тривожність, відчай, гнів тощо. Фрустрація створює окрім уже наявної вихідної мотивації ще додаткову – захисну. Додаткова мотивація, як і початкова, реалізується в таких типових емоційних реакціях:

· агресія, спрямована або на перешкоду, або на ілюзійного винуватця, або на самого себе. Агресія виявляється як вербальна відсіч, вдавання до фізичної сили;

· як відступ і відхід. (Особа реагує на фрустрацію, наприклад, виходом із кімнати);

· як регресія. Тут важке завдання, особа замінює більш легким.

Фрустрація викликає емоційні реакції, коли спричинена перешкодою за умов сильної мотивації. Так, якщо у дитини, котра п’є за допомогою соски, її забрати, то це викликає емоцію гніву. Коли ж дитина перестає смоктати, то емоційна реакція на відбирання соски відсутня.

Людина не лише виражає емоції, але й переймається ними. У відповідних ситуаціях однаковою емоцією можуть перейматися цілі групи людей. Її може викликати ситуація. Так ми сміємося, коли сміються біля нас інші люди, але за умови, якщо ми ототожнюємо себе з тим, хто сміється.

Емоційність і тривожність особи. Емоції є основою таких важливих характеристик особи як емоційність, активність та реактивність. Емоційність виражена здатністю людини глибоко переймається життєвими ситуаціями. Психічна активність виявна в особи у її здатності концентруватися на головному цілеспрямовано і планомірно йти до поставленої мети. Реактивність [9] характеризує силу психічного реагування.

Психологи засвідчують, що емоційність буває як вродженою, так і набутою. Встановлено тенденцію до посилення емоційних реакцій у людей з не дуже міцним здоров’ям. Набута емоційність внаслідок нервових струсів, може мати вибірковий характер у формі певних фобій. Це чітко окреслені, повторювані в певних ситуаціях страхи. Серед фобій вирізняють клаустрофобію – страх замкненого простору, нозофобію – страх захворіти на смертельну хворобу, еритрофобію – страх крові, соціофобія – страх публічних виступів, агорафобія – страх відкритого простору, гідрофобія – страх води, мізофобія – страх забруднитися, ерейтофобія – страх почервоніти та ін.

Емоційність є підвалиною такої особистісної якості як бентежність або тривожність. Це схильність людини до переживання, яке виявляється в очікуванні якоїсь неприємності. Бентежні особи, як засвідчують спеціалісти, завжди емоційні. Емоційним людям, незалежно від того, чи зумовлена їх емоційність конституцією, а чи тяжкими екстремальними умовами, характерна висока енергетична мобілізація. Вона тяжко піддається контролю і породжує часто емоційні реакції, тоді як людям неемоційним чи менш емоційним характерні лише пристосовні реакції. Розрізняють два види тривожності – особистісну і ситуативну. Особистісна тривожність – це індивідуальна схильність особи до тривоги, що базується на тенденції сприймати ситуації як загрозливі для її престижу, самооцінки, самоповаги. Ситуативна (реактивна) тривожність – це нервозний стан, що супроводжується емоційною реакцією на сприймання ситуації як стресової. Ця реакція може перебігати з різною мірою інтенсивності.

Поняття волі. Прості й складні вольові процеси. Воля – це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Якщо порівнювати емоційність дорослого та дитини, то дитина є більш емоційною. Тобто з віком зменшується абсолютна частота емоцій, що є показником емоційної зрілості. Для зрілості характерна адекватність реакцій тим ситуаціям, в які потрапляє людина. Такій людині притаманний розвинений самоконтроль, що по суті є вольовим контролем. Отже, для повного пояснення емоційної зрілості слід розкрити психічний фактор волі. Вольове зусилля людина переживає як своєрідне напруження, що мобілізує її сили. Примітивні вольові процеси німецький психолог В. Вундт у роботі «Нариси психології» пояснює впливом чуття незадоволення, що викликає рухові реакції. Людина чинить цілеспрямовані дії, завдяки яким задовольняє потребу, що призводить до появи контрастуючого чуття задоволення. Отже, для вольового процесу характерна конкретна спрямованість реакцій. Цей напрямок реакції зумовлений значущістю для індивіда певних явищ, предметів чи подій довкілля. В. Вундт запропонував розрізняти прості вольові процеси, що закінчуються імпульсивними акціями, та складні.

Прості вольові процеси властиві як людям, так і тваринам. Існує фізіологічний механізм вольового зусилля, який передбачає формування у корі головного мозку вогнища оптимального збудження. Якщо індивід виконує дію, то оптимальне збудження зосереджене в тій ділянці кори, яка скеровує рухові дії. Якщо індивід зайнятий спостереженням, то це вогнище буде відповідно в зоровій ділянці кори. Важливим елементом вольового механізму є ретикулярна формація, яка являє собою систему нервових клітин та їх відростків. Вона приймає больові, світлові, звукові та інші імпульси й передає їх у всі шари мозку і виконує функцію своєрідного «фільтра», акумулюючи енергію життєво важливих імпульсів. Далі спрямовує їх до кори головного мозку і на цій основі здатна упереднювати хід зовнішніх подій. Простий вольовий процес включає в себе дві ланки: спонукальний імпульс, що диктується ситуацією, та акцію індивіда. Отже вольовий процес не обов’язково опосередкований свідомістю і в своїй примітивній формі є ірраціональною силою.

Вольовий процес, що опосередкований свідомістю, називають складним, він властивий лише людині. Тут спрямованість дії вплетена в процес мотивації. В особи на основі потреб постає кілька мотивів, які за змістом цілком різні, вони разом існують і взаємовиключають один одного. З цих мотивів поступово набирає сили один, що є вирішальним для моменту дії. «Коли боротьба протидіючих мотивів передує дії і ми виразно це усвідомлюємо, то, стверджує Вундт, довільна дія є актом вибору, а упереднюючий її процес є процесом вибору» [10]. Після кількаразового повторного акту вибору в аналогічних ситуаціях особа виробляє своєрідну модель, схему вольової акції. Така модель дії заощаджує психічну енергію та нервові сили особи, позаяк здійснення акції відбувається автоматично, тобто не усвідомлюється. На фізіолого-психічному рівні формується динамічний стереотип у формі зразків, схем, способів ставлення до світу. Отже, складна вольова дія включає в себе кілька ланок: усвідомлення мети, розмірковування над способами та шляхами її досягнення, вибір рішення, виконання. На основі всього сказаного можна дати визначення людської волі: це психічна функція, спрямована на мобілізацію сил для досягнення віддаленої в часі мети.

Воля як психічна функція виражає дві взаємопов’язані тенденції: одна спрямована на посилення активності, а друга на гамування, стримування емоційних та рухових реакцій. Ці тенденції лежать в основі формування таких вольових властивостей особи:

1. Цілеспрямованість, що виявляється в умінні ставити цілі й досягати їх.

2. Рішучість, як здатність швидко й продумано вибирати мету та способи й шляхи її досягнення.

3. Наполегливість, як уміння контролювати поведінку в міру наближення до поставленої мети.

4. Витримка, що виявляється в умінні стримувати емоційні та рухові реакції.

5. Самостійність, як уміння без сторонньої допомоги ставити життєво-важливі цілі та віднаходити способи й шляхи досягнення. На цій основі можна виділити дві важливі функції волі: гальмівну і контролюючу.

Таким чином, чуттєво-емоційна сфера становить систему взаємопов’язаних психічних станів, процесів та властивостей, що становлять основу емоційного простору особи. Кожна людина творить свій власний емоційний простір, у якому ієрархічно визначена важливість предметів, подій, людей, що стають об’єктом її емоційних виявів, почуттів і вольових зусиль. Емоційний простір – це поле вияву емоційної готовності як спрямованості дій людини на майбутній результат. Наслідком емоційної готовності може бути натхнення, творчий інтерес, зосередженість на предметі діяльності. Все це є процес самотворення, самовдосконалення особистості.

Питання для самоконтролю

1. Яка різниця між інстинктами та потягами?

2. Як психологи пояснюють природу емоцій?

3. Що слід розуміти під емоцією.

4. Чим афект відрізняється від стресу?

5. Що таке динамічний стереотип?

6. Чим почуття відрізняються від емоцій.

7. В чому знаходить вираз пов’язаність кольору та настрою людини?

8. Поясніть, які бувають емоційогенні ситуації?

9. Як ви розумієте бентежність?

10. Що слід розуміти під емоційною зрілістю?

11. Що таке воля і як вона впливає на активність особи?

12. Чим відрізняються почуття від емоцій?

13. Як класифікують почуття?

14. Наведіть прояви переживань психічного стану фрустрації.

15. Роль волі у людських вчинках та діяльності.

16. Наведіть приклад простих та складних вольових процесів.

17. Порівняйте функції емоцій і функції волі.

Література

1. Васильев И. А., Поплужный В. Л., Тихомиров О. К. Эмоции и мышление. – М., 1980.

2. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. М., І978.

3. Джемс У. Что такое эмоция? // Психология эмоций. Тексты. – М.: Прогресс, 1984.

4. Казаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник. У 2-х ч. – Ч. І. Психологія суб’єкта діяльності. – К.: КНЕУ, 2000.

5. Кириленко Т. С. Психологія: Емоційна сфера особистості: Навч. Посібник. К: Либідь, 2007.

6. Клапаред Е. Чувства и эмоции. // Психология эмоций. Тексты. – М., 1984.

7. Психологія: Підручник / Трофімов Ю. Л., Рибалка В. В., Гончарук П. А. та ін.; за ред. Ю. Л Трофімова. – К.: Либідь, 1999.

8. Психология эмоций. Тексты. – М., 1984.

9. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Janusz Reykowski / Перевод с польск. О. В. Овчинниковой. – М., 1979.

10. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. – М.,1975.

Для нотаток

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

[1] Джеймс У. Что такое эмоция? // Психология эмоций. Тексты. М., 1984 – с.84.

[2] Симонов П. В. Что такое змоция? — М: Наука, 1966. — С. 35.

[3] Кириленко Т. С. Психологія: емоційна сфера особистості: Навчальний посібник /Таїса Сергіївна Кириленко. – К.: Либідь, 2007. – с. 101.

[4] Кириленко Т. С. Психологія: емоційна сфера особистості: Навчальний посібник /Таїса Сергіївна Кириленко. – К.: Либідь, 2007. – с. 101.

[5] Там само. – с. 101.

[6] Деструкція – руйнування, порушення нормальної структури будь-чого, знищення.

[7] Фресс П. Эмоции // Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. – М., 1975 – с. 179 – 180.

[8] Фресс П. Эмоции // Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. – М., 1975 – с. 127.

[9] Реактивність – вихідне положення про те, що дійсні причини поведінки людини є винятково зовнішніми щодо неї і, що її поведінка є не що інше як серія відповідей на зовнішні стимули.

[10] Вундт В. Психология душевных волнений // Психология эмоций. Тексты. – с.63.

Дата добавления: 2014-01-07