Система міграційного права

Система міграційного права – це внутрішня побудова галузі, яка відображає послідовне розміщення елементів – інститутів і норм, що утворюють її, їх єдність і структурний взаємозв’язок. Всередині галузі існує субординація норм різної юридичної сили, норм загальних і спеціальних.

Розглядаючи систему міграційного права України з погляду внутрішньої побудови, необхідно структурно виокремити її елементи – міграційно-правові норми та інститути міграційного права.

Міграційно-правові норми, як і інші правові норми, установлюються державою і мають загальнообов’язкову силу, їх реалізація забезпечується економічною, організаторською і виховною діяльністю і гарантується державним примусом. До таких належать норми, що, зокрема регулюють: переміщення іноземців та осіб без громадянства через кордони України; перебування і працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Україні; змінення статусу іноземців та осіб без громадянства у процесі міграції; гарантії здійснення прав та свобод іноземців і осіб без громадянства; юридичну відповідальність іноземців та осіб без громадянства за порушення міграційного законодавства.

Наступним рівнем системи міграційного права є міграційно-правові інститути. За теорією права, юридичний інститут являє собою систему взаємопов’язаних норм, що регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або певні їх компоненти, властивості. Виходячи з цього, міграційно-правовий інститут є сукупністю правових норм, що регулюють самостійний вид якісно однорідних суспільних відносин (або їх окремі елементи) у межах предмета галузі.

Міграційно-правові інститути різняться за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання.

Виокремлюють внутрішні та змішані міграційно-правові інститути. Так, внутрішніми інститутами є: інститут імміграції, інститут еміграції, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересування територією України, інститут повернення репресованих осіб, раніше депортованих народів тощо. Прикладом змішаного інституту міграційного права України може бути інститут видачі фізичних осіб, оскільки суспільні відносини, що складаються у цій сфері, не можуть бути врегульовані лише однією галуззю права. Саме здійснення видачі фізичної особи, яке пов’язано з перетинанням державного кордону України, є предметом міграційного права України, інші питання – кримінального та кримінально-процесуального права.

Існують прості й складні інститути міграційного права України. Наприклад, інститут свободи пересування містить такі інститути, як свобода пересування в суб’єктивному розумінні, вільний вибір місця проживання, процеси, пов’язані із залишенням території України та поверненням, правовими обмеженнями свободи пересування. Останній містить у собі низку стадій, зокрема, отримання відповідного документа для виїзду за межі України, порядок перетинання державного кордону України.

До простих інститутів міграційного права України належить інститут сприяння єдності сімей біженців.

Міграційно-правові інститути за рівнем нормативного закріплення умовно можна поділити на конституційно-правові інститути (притулку, свободи пересування, невидачі громадян України тощо) та їх своєрідне продовження – інститути, які в межах змісту Конституції України та конкретизації відповідних конституційних положень врегульовано чинним міграційним законодавством України (в’їзду, виїзду, імміграції, трудової міграції, біженців тощо).

Загалом норми одного й того самого міграційно-правового інституту одночасно тяжіють до норм інших його інститутів. Наприклад, у праві притулку присутні норми про допущення на територію України іноземців та осіб без громадянства, права, свободи і юридичні обов’язки шукачів притулку, осіб, які отримали статус біженців, порядок перебування на території держави, юридичну відповідальність, повноваження державних органів.

Норми міграційно-правових інститутів, за аналогією з інститутами інших галузей права, розрізняються між собою за територією дії, ступенем визначеності й чіткості правових приписів, призначенням у механізмі правового регулювання та іншими ознаками.

При застосуванні міграційної норми необхідно визначити її належність до того чи іншого правового інституту, оскільки не в кожній правовій нормі виявляються властивості, притаманні міграційно-правовому інститутові в цілому, а ці властивості інституту слід враховувати, щоб правильно зрозуміти механізм реалізації окремої норми. Оскільки жодна міграційно-правова норма не діє ізольовано від інших, важливо зазначити особливості міграційно-правових інститутів. Виявити зв’язки між міграційно-правовими нормами означає зрозуміти механізм регулювання міграційно-правових відносин.

Як правило, класифікація норм та їх об’єднання в інститути здійснюється в нормативному акті, який є основним джерелом цієї галузі й містить усі основні норми чи їх значну частину. Однак особливістю міграційного права України є відсутність такого єдиного нормативного акта – міграційно-правові норми містяться у багатьох правових документах, в тому числі кодифікованих, що є водночас джерелами інших галузей права – адміністративного, кримінального, трудового, цивільного та ін.

Щодо поділу галузі міграційного права на окремі підгалузі, в науковій теорії це питання переважною більшістю фахівців розглядається з погляду збереження єдності й комплексного характеру галузі. При цьому заперечується необхідність виокремлення підгалузей як самостійних структурних елементів у системі міграційного права України, і така позиція аргументується тим, що міграційне право України певним чином сформувалось як галузь права.

Систему міграційного права України не слід плутати з двома іншими, але не тотожними їй явищами й поняттями – міграційною правовою системою та системою міграційного законодавства України.

До міграційної правової системи, крім сукупності юридичних засобів, інституційних органів, що функціонують в її межах, належать міграційна ідеологія, міграційна правосвідомість, міграційна правова культура, міграційно-правова практика тощо.

Система міграційного законодавства України являє собою сукупність нормативно-правових документів (законів, міжнародних договорів України, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України). Вони регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері міграції. Система такого законодавства значною мірою підпорядковується цілеспрямованій дії з боку правотворчих органів. Вона не лише створюється, а й у своєму розвитку спрямовується ними. Багато в чому її існування та функціонування обумовлюються волею й нормотворчим бажанням законодавця.

Таким чином, міграційне право становить єдину систему норм та інститутів, якими врегульовано різноманітні аспекти міграційних правовідносин. Єдність системи міграційного права при цьому обумовлено відсутністю поділу його на підгалузі та субінститути, що випливає з особливостей становлення цієї галузі як цілісного утворення.

Дата добавления: 2014-01-07