Внутрішніх справ

Суб’єктами міжнародних відносин (світового політичного процесу) є держави, міжнародні організації глобального й регіонального масштабу, міжнародні урядові та неурядові організації, інтеграційні угруповання, суспільні рухи, транснаціональні корпорації, релігійні об’єднання, воєнно-політичні блоки, народи, етноси, політичні та суспільні лідери.

Основним суб’єктом світового суспільства, світового політичного процесу (і міжнародного права) є держава. Її політика визначає характер міжнародних відносин, безпосередньо впливає на сутність свободи і рівнів добробуту громадян, на людське життя. Саме за допомогою держави народи і нації організовано представляють свої інтереси на світовій арені.

З урахуванням факторів національної могутності і здатності захистити свій суверенітет розрізняють наддержави, великі держави, середні держави, малі держави та мікродержави. До наддержав належать ті, що мають здатність впливати на умови існування усього людства і володіють силою руйнування планетарного масштабу. Великі держави значною мірою впливають на світовий розвиток, не домінуючи при цьому у міжнародних відносинах. Середні держави впливають на своє близьке оточення. Це відрізняє їх від малих держав, вплив яких є слабким, але вони володіють достатніми засобами для збереження своєї незалежності і територіальної цілісності. Мікродержави, в принципі, не здатні захистити свій суверенітет власними силами.

Міжнародні організації як об’єднання держав характеризуються такими загальними ознаками: договірна основа утворення; наявність певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов’язки; утворення згідно з міжнародним правом.

До міжнародних організацій глобального масштабу необхідно віднести Організацію Об’єднаних Націй (ООН) та її керівні та зовнішньополітичні органи – Рада Безпеки (15 держав-членів, 5 постійних і 10 – непостійних), Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат

Глобальною і водночас регіональною організацією є Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

До глобально-регіональних організацій можна віднести також Велику сімку, до якої входять найбільш розвинені держави світу: США. Велика Британія, Канада, ФРН, Японія, Італія, Франція. Ця організація представлена на найвищому рівні головами урядів і міністрами закордонних справ.

Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Організація африканської єдності; Ліга арабських держав; Організація центральноамериканських держав; Асоціація держав південно-східної Азії; Центральноєвропейська ініціатива.

Інтеграційні угруповання утворилася в результаті інтернаціоналізації економічного, соціального й політичного життя держав при зберіганні їх суверенітету певного регіону, наприклад Європейський Союз.

Міжнародні міжурядові організації створюються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров’я, освіту. Деякі з них стали спеціалізованими установами ООН. До системи ООН входять майже 20 таких спеціалізованих установ, зокрема: Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров’я: Світовий банк, який включає Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Міжнародну фінансову корпорацію і Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародний валютний фонд: Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ): Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку: Всесвітній поштовий союз: Всесвітня організація інтелектуальної власності та ін.

Міжнародні організації, які створені не на основі міжнародної угоди називаються міжнародними неурядовими організаціями. Вони об’єднують недержавні інститути і громадян різних країн, діють у специфічних галузях. Їхніми ознаками є: неприбутковий характер; визнання щонайменше однією державою; наявність консультативного статусу в міжнародних міжурядових організаціях. Нині існує декілька тисяч міжнародних неурядових організацій. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові та інші організації – Міжнародна асоціація політичних наук, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), Міжнародна демократична федерація жінок (МДФЖ), Всесвітня федерація демократичної молоді (ВФДМ) та багато інших.

Неурядові організації, а також деякі міжурядові організації є частиною неформалізованих міжнародних суспільних рухів – антивоєнного, екологічного, молодіжного, жіночого, профспілкового, національно-визвольного тощо.

Важливими суб’єктами міжнародних відносин є воєнно-політичні блоки. Вони виступають організаціями колективної безпеки держав-членів, інструментом спільної розробки їх зовнішньополітичної стратегії, координації діяльності на міжнародній арені. Найвпливовішою такою організацією є Організація північноатлантичного договору (НАТО).

Транснаціональні корпорації (ТНК) – це спеціалізовані неурядові організації, що значною мірою впливають не лише на економічну ситуацію, але й на політичне життя сучасного світу. Великі ресурси дають можливість ТНК впливати в своїх інтересах на політичну сферу не тільки в країні знаходження, але й у світі в цілому.

Провідна роль політики в міжнародних відносинах зумовлена такими факторами:

1. Суб’єкти світової політики володіють колосальними ресурсами і можливостями впливу не тільки на власне політичні, але й на економічні та інші міжнародні процеси. Переконливим прикладом є роки «холодної війни» у XX ст., коли з політичних міркувань над створенням зброї масового знищення людей працювала більшість найкращих умів вчених і технічної інтелігенції планети.

2. Міжнародні відносини мають яскраво виражену тенденцію до глобалізації, ускладнення і розширення, що потребує удосконалення міжнародних політичних механізмів для їх регулювання.

3. Міжнародні політичні відносини суттєво впливають на формування міжнародного порядку, тобто забезпечення нормального функціонування держави та інших міжнародних інститутів.

4. Сьогодні як ніколи гостро постають питання безпеки всього людства, проблеми його виживання. Саме в цьому напрямі концентрується увага світової політики.

5. За допомогою світової політики можливо найбільш ефективно вирішувати складні проблеми світового розвитку, які пов’язані з суперечністю між тенденціями до розширення взаємовідносин народів і держав, з одного боку, і різноманітністю політичних і соціально-економічних систем – з іншого.

4. Глобалізація – процес планетарного поєднання усіх сфер людської діяльності, який охоплює виробництво, технологію, торгівлю, культуру, політичні і державні інститути, процес набуття певними тенденціями, феноменами і процесами планетарного (глобального) поширення, набуття людством рис певної однорідності, процес зростаючої цілісності людства, його взаємозалежності і взаємозв’язку, певна парадигма соціального аналізу, коли йдеться про глобальний масштаб бачення проблем, найбільш універсальний спосіб інтерпретації соціальної дійсності, певна концепції та стратегія дій, які, у свою чергу, постають ефективним засобом здійснення практичної політики глобалізації світовими державами.

Найбільш розгорнута оцінка процесу глобалізації, яка претендує на об’єктивність і зваженість, має передбачати сукупність дії трьох балансів:

1. Традиційний геополітичний баланс націй-держав.

2. Баланс між націями-державами і глобальними ринками, на яких мільйони інвесторів блискавично пересувають капітали по всьому світу.

3. Баланс між індивідуумами і націями-державами.

Глобальні проблеми сучасності (ГПС) – це головні проблеми, від вирішення яких залежить саме існування, збереження і розвиток цивілізації. Умовно їх можна представити як декілька груп:

1. Глобальні проблеми військово-політичного характеру:

- запобігання ядерній війні;

- зниження рівня гонки озброювання через роззброєння;

- сприяння розв’язанню локальних військових конфліктів, припиненню громадянських війн та ліквідації інших «гарячих» точок планети;

- формування ненасильницького світу на підставі встановлення довіри між народами, зміцнення системи спільної безпеки.

2. Група глобальних соціально-економічних проблем:

- подолання слаборозвинутості і пов’язаної з нею злиденності та культурної відсталості;

- пошук шляхів вирішення світової енергетичної, сировинної і продовольчої кризи;

- оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, які розвиваються;

- освоєння в мирних цілях космічного простору і Світового океану.

3. Глобальні соціально-екологічні проблеми:

- поліпшення складу повітряно-газової оболонки атмосфери Землі;

- гармонійний розвиток і взаємодія живої та неживої природи;

- раціональне використання природного потенціалу планети;

- запобігання шкідливому впливу на природу військової діяльності;

- розвиток екології людини як головного суб’єкта ноосфери;

4. Група гуманітарних глобальних проблем, що безпосередньо стосуються інтересів і потреб людини:

- дотримання соціальних, економічних, політичних, індивідуальних прав і свобод;

- ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неосвіченості;

- сприяння всебічному духовному розвитку людини;

- подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави та інших людей і результатів власної діяльності;

- подолання маніпуляцій людиною, особистістю з боку політики, ідеології та міжнародних відносин.

При всіх розбіжностях ГПС мають спільні характерні ознаки, які виділяють їх серед інших проблем сучасності. По-перше, вони мають планетарний, всесвітній характер, торкаються інтересів усіх народів і держав; по-друге, погрожують всьому людству в разі, якщо вони не будуть своєчасно вирішені (або частково послаблені); по-третє, для ефективного розв’язання ці проблеми потребують об’єднаних і невідкладних зусиль усіх держав і народів світу.

Література

1. Лісовий В.С. Поняття політичної культури. Політична культура українців // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.

2. Політична свідомість як фактор політичної діяльності / О.М. Швидак, Н.А. Сівцова // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту. – 2001. – N 8. – С. 11-15.

3. Політична свідомість: суть та умови її формування в процесі державотворення в Україні: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / С.М. Матвієнків; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2001. – 19 с. – укp.

4. Кремень В.Г., Базовкін Є.Г., Міщенко М.Д. та ін. Соціально-політична ситуація в Україні: стан і тенденції розвитку (середина 1993 року): Результати соціологічних досліджень. – К., 1993. – 56 с.

5. Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. – 1994. – №4. – С.77-90.

Кафедра кримінального процесу

факультету з підготовки слідчих

Дата добавления: 2014-01-07