Ліквідація банку з ініціативи власників

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства (таким законом зараз є Закон України «Про акціонерні товариства»), з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та за згодою НБУ. Необхідність цієї згоди для реалізації учасниками банку належного їм корпоративного права на прийняття рішення про ліквідацію є особливістю процедури ліквідації банків порівняно з іншими підприємницькими товариствами. Як зазначають дослідники, процес ліквідації банків має контролювати центральний банк країни згідно із загальноприйнятими у світі нормами щодо банкрутства банків. Для цього у Законі України «Про банки і банківську діяльність» створено умови для дій НБУ щодо виведення банків на нормальний рівень роботи на ранніх етапах кризи, а у виняткових випадках – для проведення швидкого процесу їх ліквідації з якомога повнішим урахуванням інтересів кредиторів та вкладників банку[4].

Власники банку (під цим терміном слід розуміти акціонерів акціонерних банків та учасників кооперативних банків) на засіданні вищого органу можуть прийняти рішення про ліквідацію банку за власним розсудом. Однак в деяких випадках таке рішення може бути спричинене особливими юридичними ситуаціями, зафіксованими у законодавстві України, зокрема:

- у порядку виконання вимог ч. 4 ст. 144 та ч. 3 ст. 155 ЦК України (якщо вартість чистих активів банку буде меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом для товариств з обмеженою відповідальністю чи для акціонерних товариств);

- у разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації (ч. 3 ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

- у разі настання підстав ліквідації, що зафіксовані у статуті банку.

Підкреслимо, що власне прийняття вищим органом банку рішення про його ліквідацію не створює відповідних правових наслідків, оскільки завжди існує необхідність одержання згоди НБУ на ліквідацію банку. Таким чином, процедура прийняття рішення про ліквідацію банків характеризується поєднанням приватних та публічних елементів, що дозволяє центральному банку держави забезпечувати стабільність банківської системи в цілому за захист інтересів кредиторів банку, відносно якого може відбутися ліквідаційна процедура.

Порядок та підстави для надання НБУ згоди на ліквідацію банку за рішенням його власників встановлені у главі 16 «Особливості ліквідації банку за рішенням його власників» «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», що було затверджене постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369. Зокрема, згідно з п. 16.1 глави 16 розділу YI цього Положення НБУ надає згоду на ліквідацію банку, якщо достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів і кандидатура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає вимогам, установленим цим Положенням до ліквідатора та осіб, залучених до ліквідації та в разі відсутності конфлікту інтересів.

Для отримання згоди НБУ на ліквідацію банк подає до територіального управління НБУ такі документи:

- протокол загальних зборів учасників з рішенням про ліквідацію банку та призначення ліквідаційної комісії, вибір аудиторської фірми для перевірки достовірності та повноти ліквідаційного балансу, затвердження кошторису ліквідаційної комісії (підписаний головою та секретарем зборів і засвідчений печаткою банку);

- прогнозний (попередній) перелік вимог кредиторів;

- прогнозні розрахунки ліквідаційної маси;

- ті документи, що стосуються інвентаризації активів, зобов'язань, резервів, включаючи обліковане на позабалансових рахунках, затверджені керівниками банку, та врегулювання виявлених розбіжностей, а також пропозиції інвентаризаційної комісії;

- звіти суб'єктів оціночної діяльності про оцінку майна (активів);

- інформацію про голову та членів ліквідаційної комісії та осіб, залучених до ліквідації банку, відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 глави 4 розділу VI «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».

У наступному, згідно з п. 16.3 вищевказаного Положення, підрозділ центрального апарату, що здійснює контроль за діяльністю ліквідаторів (у разі потреби разом з іншими підрозділами центрального апарату), розглядає документи для надання згоди НБУ на ліквідацію банку протягом 30 календарних днів.

Рішення про надання згоди на ліквідацію банку за рішенням загальних зборів учасників банку приймає Правління НБУ.

НБУ (територіальне управління) доводить до відома банку копію постанови Правління НБУ про надання згоди на ліквідацію банку за рішенням загальних зборів учасників не пізніше наступного дня після її прийняття (у день її отримання). Одночасно в банку вилучається банківська ліцензія, яка надсилається до підрозділу центрального апарату, що здійснює функції реєстрації та ліцензування банків.

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про акціонерні товариства», Законом України «Про банки і банківську діяльність», з урахуванням вимог «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».

3.1.2. Ліквідація банку з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів)

У розділі VI «Відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку» «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» серед інших питань також визначається порядок ліквідації банків за ініціативою НБУ, у тому числі на підставі заяви кредиторів банку про ліквідацію банку в зв'язку з незадоволенням їх вимог унаслідок неплатоспроможності банку.

Згідно з п. 1.1 глави 1 розділу YI вказаного вище «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» НБУ має право відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку:

- у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених у ст. 20 Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- у випадку, визначеному у ч. 2 ст. 73 Закону України «Про про банки і банківську діяльність» (уключаючи втрату банком бази даних, яка містить інформацію про клієнтів, контрагентів або залишки коштів на рахунках, відкритих у ньому, та неможливість відновлення цієї інформації);

- у випадку, визначеному у ч. 4 ст. 84 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Слід більш детально проаналізувати перелічені вище три групи підстав для прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.

Якщо звернутися до ст. 20 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то у ній вказується, що НБУ може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення Закону України «Про банки і банківську діяльність» або нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку (у п. 1.1 глави 1 розділу YI вищевказаного «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» уточнюється, що НБУ відкликає банківську ліцензію відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі недотримання банком нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності, установленого НБУ, і зниження його значення до рівня нижче ніж 3 відсотки);

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами Закону України «Про банки і банківську діяльність» або нормативно-правових актів НБУ (наприклад, якщо тимчасовий адміністратор надав висновок про неможливість приведення значень нормативів капіталу банку у відповідність до вимог нормативно-правових актів НБУ; немає прийнятних пропозицій акціонерів, інвесторів щодо придбання акцій банку та вжиття інших заходів з відновлення належного фінансового стану банку або його реорганізації; акціонери, інвестори не виконали своїх зобов'язань щодо оздоровлення банку, унаслідок чого відновлення належного фінансового стану банку стало неможливим);

5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку (наприклад, якщо НБУ після розгляду поданих тимчасовим адміністратором прогнозних розрахунків і плану реорганізації не надав згоду на реорганізацію банку та немає інших пропозицій від акціонерів, інвесторів щодо відновлення належного фінансового стану банку; НБУ відмовив власникам істотної участі, які звернулися до тимчасового адміністратора з пропозицією про реорганізацію банку, у дозволі на придбання або збільшення істотної участі в банку-правонаступнику; виконання заявлених кредиторами банку, що реорганізовується, вимог щодо припинення та дострокового виконання зобов'язань загрожує платоспроможності банку або є неможливим).

Стосовно ч. 2 ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то у ній передбачається, що у разі порушення цього закону чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього закону. При цьому неплатоспроможність банку (як вказано у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність») – це його неспроможність своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру регулятивного капіталу банку, що призвело до зменшення показника адекватності регулятивного капіталу до однієї третини нормативного значення (нормативне значення показника адекватності регулятивного капіталу встановлюється «Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків», затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368).

У ч. 4 ст. 84 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказано, що НБУ має право відкликати банківську ліцензію, ініціювати ліквідацію банку в будь-який час, коли дійде висновку, що фінансове оздоровлення банку є неможливим. Ця підстава для відкликання банківської ліцензії та ініціювання ліквідації банку застосовується у процесі контролю НБУ за діяльністю у банку тимчасової адміністрації.

Вище були описані випадки, коли НБУ має право відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Крім цих випадків законодавство України в певних ситуаціях зобов’язує НБУ відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Зокрема, у ч. 6 ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку[5].

Дата добавления: 2014-01-07